- •1. Значення поеми і. П. Котляревського «Енеїда»
- •2. Суть визначення «неповна література» «неповної нації».
- •3. Особливості українського романтизму.
- •4.Естетична концепція т.Шевченка.
- •5. Авторецепція т.Шевченка («Щоденник»).
- •6. Проблема «автор – адресат» в творах т.Шевченка.
- •7. Жанрові особливості повісті т.Шевченка «Близнецы»
- •8. Антимілітарний пафос повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •9. Особливості композиції повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •10. Ідеал життя в повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •11. Лист як композиційний прийом у повісті т.Шевченка «Близнецы».
- •12. Реалістична парадигма в романі п.Мирного «Повія».
- •13. Психологія маргінальної людини в романі п.Мирного «Повія».
- •14. І.Франко – модерніст (новела «Сойчине крило»).
- •15. Проблематика новели і.Франка «Сойчине крило».
- •16. Жанрові особливості драматичної поеми Лесі Українки «Одержима»
- •17. Неоромантичний ідеал особистості в драматичній поемі Лесі Українки «Одержима».
- •16. Роман в.Винниченка "Записки кирпатого Мефістофеля": конфлікт ірраціонального й раціонального.
- •19. Суть "лабораторного" методу Винниченка ("Записки кирпатого Мефістофеля").
- •20. Структура роману Винниченка "Записки кирпатого Мефістофеля".
- •21. Проблема свободи вибору в романі Винниченка "Записки кирпатого Мефістофеля".
- •22. Роман в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: теорія «нової моралі».
- •23. Літературна дискусія 1925—1928 років
- •24. Роман в.Підмогильного «Невеличка драма»: система персонажів.
- •25. «Невеличка драма» в.Підмогильного: конфлікт раціонального і чуттєвого.
- •27. «Народництво» і «модернізм» в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •28. Образ оповідача в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •30. Урбаністичний роман в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •31. Село й місто в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •31. Село й місто в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •33. Соцреалістичний реалізм: головні ознаки
- •34. Інтимна лірика л.Костенко
- •35. Драматична поема л.Костенко «Сніг у Флоренції»: особливості конфлікту.
- •36. Проблема «митець і влада» в драматичній поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».
- •37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів.
- •38. Бідермаєр в українській літературі.
- •39. Шістдесятники в історії української літератури.
- •39. Шістдесятники в історії української літератури.
- •40. Ю.Андрухович «Московіада»: десакралізація поета-месії.
- •41. Бурлескне тіло в романі ю.Андруховича «Московіада»
- •42. Інтертектуальність роману ю.Андруховича «Московіада».
- •43. «The bad company» ю.Андруховича: альтернативна історія української літератури.
- •44. Постколоніальний синдром поезії «Крим, Ялта. Прощання з імперією» о.Забужко.
- •45. Нарцисичний інтелектуалізм у романі о.Забужко «Польові дослідження українського сексу».
- •46 «Маргінальна» людина в романі «Депеш Мод» с.Жадана..
- •47. Час і простір у романі с.Жадана «Депеш Мод».
- •48. Особливості композиції роману і.Карпи «Фройд би плакав».
- •49. «Схід – Захід» у романі і.Карпи «Фройд би плакав»
- •51. Пошуки (експерименти) самототожності в п’єсі «Станція» о.Вітра.
39. Шістдесятники в історії української літератури.
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, Гр.Тютюнник, , літературні, кінорежисери, перекладачі та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.
Усвідомлення українською творчою молоддю злочинної суті комуністичної системи сприяло її звільненню з-під впливу ідеологічних догм «соціалістичного реалізму», підвищувало статус загальнолюдських цінностей та ідеалів. Формування світогляду Ш. відбувалося під впливом гуманістичної культури Заходу, ознайомлення з якою сприяло зростанню зацікавлення до надбань власної культури, історії та традицій українського народу. Ш. у своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. З кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Із середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.
39. Шістдесятники в історії української літератури.
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, Гр.Тютюнник, , літературні, кінорежисери, перекладачі та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.
Усвідомлення українською творчою молоддю злочинної суті комуністичної системи сприяло її звільненню з-під впливу ідеологічних догм «соціалістичного реалізму», підвищувало статус загальнолюдських цінностей та ідеалів. Формування світогляду Ш. відбувалося під впливом гуманістичної культури Заходу, ознайомлення з якою сприяло зростанню зацікавлення до надбань власної культури, історії та традицій українського народу. Ш. у своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. З кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Із середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.