30. Урбаністичний роман в.Домонтовича «Без ґрунту».

Характерною ознакою поетики інтелектуального письма є урбанізм.  Дискурс міста, проблематика й естетика міста належать до типово модерністського художнього мислення. „Без ґрунту” — „дніпропетровський роман”. Однак українські міські „пейзажі” не переводять розв’язання проблематики в злободенну політичну площину. Проблематика безґрунтянства, що постає тут не так в аспекті історично-національному, як в аспекті психологічно-філософському. Метафора „ґрунту” означає наявність коренів, витоків, основи, сталості та надійності буття. Натомість ситуація, в яку потрапляє національна людина в умовах революційної перебудови, є кризовою, катастрофічною. „Люди втратили почуття сталості, — пише В.Петров-Домонтович. — Вони звикають жити в руїнах й серед руїн, немов в чеканні на нову катастрофу, нове знищення...”

Художній світ Віктора Домонтовича, в тому числі досліджуваних романів, позначений тяжінням до відтворення урбаністичного пейзажу, що можна витлумачити як ще один із проявів дискурсу модернізму. Герої існують виключно на тлі міста, яке часто не приваблює, а радше підсилює песимістичний підтекст романів, допомагаючи письменникові довершити творення атмосфери невисловленої, але тим не менш очевидної приреченості героїв. Віктор Домонтович до кінця відвертий із собою і читачем: місто не лише індустріалізований восьминіг, що впивається в землю десятками залізобетонних щупалець, насичує повітря сажею й отруйними випарами, але й клоака, місце поширення гріховних пристрастей, злочинів. У романі “Без ґрунту” таким постає нічний Петербург у самотніх п’яних блуканнях Степана Линника, таким є універсальний міський пейзаж-схема, описаний письменником. Проте сучасна людина, що віддалилася від природи і не стала щасливою в місті, інакше, на думку письменника, існувати не може.

31. Село й місто в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».

Проблеми міста можна відзначити статтю Олени Гусейнової „Елементи архітектурного дискурсув українському урбаністичному романі”, в якій авторка аналізує романВ. Домонтовича „Без ґрунту”, наголошуючи на тому, що місто відтворене у зовсім новому ракурсі: „...Тут місто – насамперед проект. Простір,відкритий для побудови нового майбутнього, яке можна було б свідомовизначити, змоделювати й контролювати”.

Проектуючи ці положення на літературні твори, ми можемо припустити, що зміна героя твору спричинена тим, що місто – потужний осередок не лише певних культурних цінностей, практичногодосвіду, але й особливої енергетики та ідей, яким опиратися не має сенсу, людина неспроможна на це.

Тема епох і кінця епохи лягла в основу „Без грунту”, мабуть, найдовершенішої, а водночаснайпесиместичнішої повісті Домонтовича. …Домонтович окреслив неминучість трьох стилів, що малибути і були зметені в більшовицькій революції: стиль української провінції, етнографічно-просвітянський інаївний, репрезентований Іваном Васильовичем Гулею, „двома дідами” Данилом Івановичем Криницьким іПетром Петровичем Півнем (в яких, мабуть, втілені риси Дм. Яворницького) і Арсеном ПетровичемВитвицьким (в якому виразно виступають риси Миколи Філянського); стиль імперії, тонко окреслений у вставній історії Степана Линника (в якому помітні деякі риси Ніколая Реріха); і, нарешті, стиль утечі в особисте, в любов і музику, показаний в образі Ростислава Михайловича…”

На сторінках повісті виникають дивні екскурси в далеке минуле Придніпров’я. У тексті митець-вчений на основі досліджень археологічних пам’яток художньо реконструює звичайне життя прадавньої людини, створює блискучі есеї про витончених майстрів — гончарів, ливарів, поетів.