1. Значення поеми і. П. Котляревського «Енеїда»

Література кінця XVIIIст характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що обумовило й відповідну систему художніх засобів. Джерелом оновлення і змісту, і форми стала народна поезія. Інтерес до неї був викликаний процесами слов'янського національно-культурного відродження. Записи народних пісень, вміщені у збірниках М. Цертелєва та М. Максимовича продемонструвавши високі художні можливості народнопоетичного слова. Основні творчі методи літератури цього періоду — це просвітительський реалізм і романтизм; основні жанри — бурлескно-травестійна поема, байка, балада, соціально-побутова п'єса, етнографічно-побутова повість.-Основні представники—І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, М. Шашкевич та ін.

Поема «Енеїда» І. П. Котляревського — це голос на захист України й українського. Іван Котляревський підняв українську народну мову до значення літературної мови.

Пізнавальне значення. Ми переносимося уявою в далеке історичне минуле України, дізнаємося про життя і побут, звичаї і взаємини наших пращурів. Автор подає у творі опис козацького війська, згадує гетьманів, перелічує різні види зброї та приводить українські козацькі пісні.

Художнє, естетичне значення. Поема викликає художнє, естетичне задоволення цікавим сюжетом, барвистою мовою, чарівним гумором.

Виховне значення. Поема «Енеїда» виховує в читачів любов до батьківщини, до її історичного минулого, до свого народу, чесність, патріотизм, доброзичливість у ставленні до людей.

Вплив «Енеїди» Котляревського на розвиток літератури. Поему було високо оцінено одразу після її виходу. У своїм переробці письменник мало дотримувався латинського тексту, а зображав явища життя українського народу, висловлював своє ставлення до всього негативного, шо є у суспільстві. В «Енеїді» вперше в художній літературі постало життя України, і вихід поеми поклав основу творам Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя та багатьох інших письменників.

Значення “Енеїди” й у тому, що цим твором Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою. Цим твором автор довів, що і й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів. ”Енеїда”– чи не єдиний твір у Європі, що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової української літератури зогріває читача власним, а не позиченим світлом.

2. Суть визначення «неповна література» «неповної нації».

Одна з перших спроб артикулювати поняття цінності національної культури була зроблена у праці Д. Чижевського «Культурно історичні епохи» 1948р і згодом розвинена у його книжці «Історія української літератури» 1956 р. Чижевський називає укр. літ. «неповною літ. неповної нації» : укр.. нація , втративши свої правлячі класи в кінці 18 ст., с тала «неповною нацією»; так само (неповною) була і її літ. – можна здогадуватися, що і вся культура. Можна говорити про різні стадії в розвитку сучасних націй, але категорія «повна»-«неповна» немає наукового підґрунтя.

Саме ця „неповнота“ літератури призвела до дуже важливої літературної реформи: з’явились твори чистою народною мовою. Як побачимо, ця мова була забарвлена певними елементами вульгарності, „простацтва“, яких пізніше треба було позбутися, навіть проти них доводилося боротись. Але рішучий крок був зроблений, і до літератури широкими хвилями полилося багатство народної мови: її словник, а може, ще важливіше — її форми, будова речень (синтаксу) тощо. Поволі український народ робився „неповноцінною нацією", народом без культурно важливих, за тих часів, суспільних класів - вищого духовенства та вищого дворянства; відпали стани, які могли спричинитися до розквіту української літератури і мови. "Неповній нації", відповідає „неповна література", яка не могла задовольнити духові потреби. Цьому сприяла і політична обстановка

Поняття неповноти логічно мусить постилювати відчуття або модель повноти, і ця модель, як видно з викладу Чижевського, забезпечується іншими літературами, насамперед західноєвропейськими. Однак головне питання чому література, котра виражає одну культуру, один тип історичного досвіду, мусить бути мірилом для іншої, чому укр. письменство у будь-якому аспекті має бути достоту таким як якась інша література. Ось таке питання ніколи не постає.