37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів.

Василь Стус по праву вважається одним із найвизначніших українських поетів XX століття. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. України. Він був людиною, яка сміливо боролася за високі ідеали добра, правди, справедливості, гуманізму, за національну гідність і самосвідомість народу. Тому він більше відомий читацькому загалу як поет-борець. Але його перу належать і самобутні, сильні поезії інтимної лірики, більшість із яких були написані у в'язницях і таборах. Інтимна лірика Василя Стуса включає в себе твори, присвячені мамі, жінці, синові, це й твори-спогади про події дитячих літ і почуття, пов'язані із ними. Спогади про найдорожчих людей, про найпотаємніше, найінтимніше в його житті — радість кохання, окремі найдорожчі епізоди немов постають через призму похмурої неволі. Але й серед страждань і смертей, серед знущань у неволі зберіг він тепло і ніжність інтимних почуттів. Відірваний від близьких і рідних, Стус згадує про них ніби в мріях («Ти десь живеш на забутім березі моїх змілілих пам'ятей», «Ти десь за білим забуттям і навіть долі далі»). Поет, згадуючи дорогих йому людей, переживає їхнє горе гостріше, ніж власне. Уявляє, як їм гірко й важко:

Скільки набилося туги! Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, маму лишив на біду...— писав він у вірші «церква святої Ірини». Читаючи поезію «У порожній кімнаті», ми наче чуємо голос дружини, що втратила коханого чоловіка, проймаємося її горем: У порожній кімнаті біла, наче стіна, притомившись чекати, спить самотня жона. Лячні довжаться тіні, дзвонять німби ікон, і росте голосіння з-за соснових ослон... Часто у віршах цього періоду поет згадує і про малого спин, який залишився без батька. Болюче почуття туги за сином розкрито у вірші «Наснилося, з розлуки наверзлося»: Наснилося, з розлуки наверзлося, з морозу вклякло, з туги — аж лящить. Над Прип'яттю світання зайнялося — і син біжить, як горлом кров біжить. Інтимну лірику Василя Стуса високо оцінив І. Драч. Він писав: «Серед його тюремних творів для мене найдорожчі його інтимні поезії, його відчайдушне вміння знаходить для душі місце всюди в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності».

38. Бідермаєр в українській літературі.

Д.Чижевський: «В кожному разі — основні риси — „бідермаеру“, репрезентованого головне в австрійській літературі, є риси „пізньоромантичні“, це певна форма романтики, яку визначають, або як „міщанську романтику“, або як „романтику старечу“. Головні ідеологічні мотиви романтики в літературному бідермаєрі слабшають та зникають. Замість індивідуалізму та революційного порину маємо тут повагу до „надіндивідуального порядку“ в державі, релігії, звичаях, ухил до традиції; замість живої спраги, яку може задовольнити лише весь світ, — спокійне збирання, колекціонування. Замість різкости, поривчастости романтики, — м’якість, спокій; замість стремління до крайнього, навіть поза межі нормального та дозволеного, — пошану, покору, смирення як основні чесноти людини; мова стає спокійнішою, правильнішою, поміркованішою, статичнішою. Крім цих основних рис, дослідники називали й інші — до того такі, що стоять в певному протиріччі одні з одними: ідилічний характер та „розірваність“, песимізм, сум та прагнення спокійної, м’якої краси».

«Література бідермаєр відмовилася від основних ідеологічних мотивів романтизму. Її виникнення було зумовлене особливостями історичного розвитку післянаполеонівської Австрії. У 1820-30-х pp. вона переживала економічну та політичну кризу. В духововному житті ця криза виразилася у відмові від абстрактних ідеалів свободи. Розв’язання суперечностей між раціонально визначеними ідеалами та ірраціональним розвитком історії митці бідермаєру побачили у втечі від універсально-ґлобальних проблем, високих тем та героїчних характерів до буденної дійсності. Героєм літературири бідермаєр стає нічим не примітний городянин, що щиро прагне до збереження державних й суспільних норм життя, спокою, порядку. Сенс життя вбачає в буденних турботах, радощах, у праці, духовну рівновагу знаходить у братерському єднанні людей. Зваженість, поміркованість, смирення виділяються як основні чесноти людини. Не почуття, а розум повинен керувати вчинками людини. Мова літератури бідермаєр позбавлена експресивної динамічності, різкості, контрастних порівнянь».