27. «Народництво» і «модернізм» в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».

Модернізм в українській літературі , як зазначає С.Павличко, на всіх етапах свого існування перебував у постійному діалозі-конфлікті з народництвом. "Конфлікт між модернізмом і народництвом був не лише зовнішнім, а внутрішнім, екзистенціальним. Він включав проблему тяжкого "або-або" всієї української культури на рівні особистого вибору. Що первинне – народ (нація, суспільство) чи мистецтво (краса, естетика)?" Поетів-"неокласиків" М.Драй-Хмару, П.Филиповича, М.Рильського, М.Зерова, Ю.Клена і "шостого у гроні" прозаїка В.Домонтовича єднає неприйняття політичної злободенності, сучасності з її сумнівним прогресом, філософізм, інтелектуалізм, суверенність та елітарність мистецтва.

Песимістичну назву роману «Без грунту» В. Домонтович аргументує, означивши в повісті триєдиність тотального безгрунтя — національного, суспільного, духовного. У центрі твору — Варязька церква над Дніпром, довкола неї — фабула про загрозу знищення і боротьбу за врятування церкви. Використовуючи алегорію, автор ілюструє регресивний хід історії в «одній, окремо взятій» державі і побудову «царства свободи» з «гекатомбами жертв» — ще один вид безгрунтя, яке невідворотно насувалося на суспільство. (Про тотальне знищення української інтелігенції він написав у 40-ві роки публіцистичне дослідження «Українські культурні діячі Української РСР 1920—1940».)

Твори Домонтовича увійшли до парадигми, яка “включала

антинеонародництво (тобто не приймала літературного утилітаризму на

соцреалістичний зразок), формалізм, скептицизм, песимізм, європеїзм,

інтелектуалізм, зосередженість на екзистенціальній проблематиці (на противагу

традиційному психологізмові), урбанізм, відкритість до сексуальнсті,

28. Образ оповідача в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».

Інтелектуальна проза В. Домонтовича дуже добре надається до виокремлення “слідів” автора в тексті, до з’ясування особливостей проекцій його свідомості на оригінальну текстуальну дійсність. Формами текстуальної репрезентації авторської свідомості є наративні, сюжетно-композиційні, жанрово-стильові особливості творів письменника, а також образні домінанти, які проливають світло на авторське світовідчування.

Можна простежити сфокусованість на “я” суб’єкта висловлювання. Розповідь “від першої особи” сприяє приховуванню автентичного авторського “я”. Акцент на суб’єктивності персонажа-наратора впливає навіть на граматичну структуру Домонтовичевої фрази, а сам твір подекуди справляє враження суцільного внутрішнього монологу, в якому розчиняється фабула.

заміну власне авторського коду наративнимкодом персонажа (оповідь ведеться від особи Іполіта МиколайовичаВарецького в першому випадку та від особи Ростислава Михайловича – удругому). Водночас можна констатувати збіг суб’єктависловлювання–результату з суб’єктом висловлювання–процесу: герой, якийвиступає в ролі автора, творить оповідь від першої особи.

28-29. Образ оповідача в романі В.Домонтовича «Без ґрунту».

Інтелектуальна проза В. Домонтовича дуже добре надається до виокремлення “слідів” автора в тексті, до з’ясування особливостей проекцій його свідомості на оригінальну текстуальну дійсність. Формами текстуальної репрезентації авторської свідомості є наративні, сюжетно-композиційні, жанрово-стильові особливості творів письменника, а також образні домінанти, які проливають світло на авторське світовідчування.

Можна простежити сфокусованість на “я” суб’єкта висловлювання. Розповідь “від першої особи” сприяє приховуванню автентичного авторського “я”. Акцент на суб’єктивності персонажа-наратора впливає навіть на граматичну структуру Домонтовичевої фрази, а сам твір подекуди справляє враження суцільного внутрішнього монологу, в якому розчиняється фабула.

заміну власне авторського коду наративнимкодом персонажа (оповідь ведеться від особи Іполіта МиколайовичаВарецького в першому випадку та від особи Ростислава Михайловича – удругому). Водночас можна констатувати збіг суб’єктависловлювання–результату з суб’єктом висловлювання–процесу: герой, якийвиступає в ролі автора, творить оповідь від першої особи.