24. Роман в.Підмогильного «Невеличка драма»: система персонажів.

Маємо декілька різних сюжетних ліній, що розкриваються одна за оддною, а далі паралельно, і відносно до сюжетних ліній певних персонажів головних та другорядних.

Перша сюжетна лінія, головний персонаж – Марта. Молода дівчина, щойно закінчила профільний учбовий заклад, працює за шістдесят карбованців на місяц, що неодноразово підкреслює, досить скромно живе. При цьому натура ця яскрава, яка шукає свого місця в світі та великого кохання. Прагнення її великі, критерії до «принца» високі, але і сама собі спуску не дає. Однак в її почуттяї бачиться чимало розрахунку. Символічна сцена, коли вона, заводячи годинник, називає його «моє друге серце».

Інший персонаж, що відіграв значну роль в житті Марти, - Льова. Молодий чоловік, закоханий у Марту, про що вона добре знає, але скромний та бідний. Має небагато друзів, піклується не стільки про власне щастя, скільки про щастя оточуючих, яких любить. Приклад цього ми бачимо в ситуації, коли Льова запропонував познайомити Марту із одним своїм знайомим, що міг би бути «принцем», але йому і на думку не спало самому претендувати на цю позицію, знаючи, що Марта його не кохає. Причина всього, мабуть, криється в минулому Льови, коли його зрадила жінка, яку він, працюючи фельдшером протягом війни, боготворив.

Дмитро – має намір одружитись на Марті, приклав до цього чимало зусиль, але наврядче кохає дівчину. Вони приятелювали, коли навчались, Дмитро ще тоді пропонував Марті одружитись, але вона не сприймала його пропозицій серйозно. Дмитро – «радянський чоловік», намагається робити все з розрахунком на майбутнє. Не має жодної віри в мрії чи кохання.

Другорядні персонажі – Давид Семенович, деградований кооператор, скорочений з посади, так і не зміг знайти роботу. Чоловік в літах, але небайдужий до Марти. Як розгортається сюжет, починає показувати себе з неочикуваного боку: не може примиритись з тим, що серце Марти зайняв певний чоловік, бажає помститись їй за це. Ліна – співробітниця Марти. З’явилась в одному епізоді, але саме він справив на Марту величезне враження. Негарна, але виходить заміж, роблячи це механічно, без емоцій, свята, гостей.

Друга сюжетна лінія пов’язана з родиною Маркевичей, а точніше, з їхньою дочкою Іреною. Ірена – тридцятирічна жінка з досвідом, досі гарна, але встигла в своєму житті накоїти дурниць, які її батьки зуміли сховати від широкого суспільства. Виросла в родині інтелігентів.

Юрій Олександрович – «наречений» Ірени, так вважає мати Ірени, сподіваючись, що дочка якнайшвидше зможе війти за нього заміж та інцидент з «першим чоловіком» повністю скриється у минулому. Медіатор між двома сюжетними лінями. Людина нової «радянської» моделі, вірить у прогрессивність людства, не вірить ані в Бога, ані в національні ідеї та спроби збереження нацональних відмінностей. Циник, але неочикувано для самого себе закохується у Марту і це докорінно змінює його.

25. «Невеличка драма» в.Підмогильного: конфлікт раціонального і чуттєвого.

Єдиною спробою дослідити ніцшеанські впливи на творчість Валер’яна Підмогильного є вже згадувана робота Максима Тарнавського «Між розумом та ірраціональністю. Проза Валер’яна Підмогильного» [17]. Тут автор, назвавши конфлікт між раціональним та ірраціональним, розумовим та чуттєвим, аполонічним та діонісійським лейтмотивним для всього прозового доробку Підмогильного, пропонує такий погляд на інтелектуальну еволюцію письменника: почавши у ранніх оповіданнях із зображення виключно темних, ірраціональних сил у мотивації людських вчинків та гострої, болісної реакції самих героїв на усвідомлення значущості цієї мотивації в тому числі і для них самих, у зрілому періоді творчості Підмогильний приходить до цілком виваженої філософії протистояння аполонічного та діонісійського у світобудові і насамперед у людській душі

Аналізуючи ж власне ніцшеанські впливи на прозу Підмогильного, Тарнавський акцентує структуротворчу значимість опозиції «аполонічне-діонісійське» для «Невеличкої драми»

Максим Тарнавський робить припущення, що роман Підмогильного «Невеличка драма» (1930) побудовано на ніцшеанській дихотомії «аполонічне-діонісійське», що її на художньому рівні простежуємо як принципи полярності та паралелізму у розташуванні персонажів (Марту подано як протилежність Юрію Славенку, з одного боку, та Ірен Маркевич, з іншого; самого Славенка протиставлено Льові Роттеру). Проте як власне ніцшеанська дихотомія, так і спосіб художньої організації персонажів у Підмогильного далекі від механістичного протипокладання раціонального ірраціональному; в обох випадках справжньою колізією є співіснування аполонічного та діонісійського в межах однієї людської душі. Кохання Марти та Славенка є реалізацією ірраціонального потягу обидвох сторін (ще Юрій Шевельов підкреслював, що роман Марти та Юрія відбувається саме завдяки тому, що від початку є ірраціональним [19, 332]). Професор біохімії Юрій Славенко – тип, що його Ніцше охрестив «людиною-п’явкою», котра прагне пізнанням замінити божественні цінності, релігію і навіть мораль. Пізнання для такого типу людей «має бути науковим і точним, і тут не важить, малим чи великим є його предмет, адже найточніше знання про найнікчемнішу річ замінить наші вірування у «великі туманні цінності»». Проте «людина-п’явка» не знає, що пізнання є насправді субститутом моралі та релігії і переслідує ту саму мету: покалічити та засудити життя («Логіка – це обмеженість людського розуму, - каже Марті ніцшеанець Льова Роттер. – Логіка – це його границя. Ми втискуємо в ці границі життя, а це злочин…Життя більше за розум…незрівнянно більше…» [15, 374]). Марта – тип дівчини-мрійниці, «мадам Боварі», котра шукає «літературного» кохання. Проте і прагматична настанова Славенка, і романтична настанова Марти зазнає нищівної руйнації під натиском ірраціональної волі до влади (існування).