Зовнішня політика Шарля де Голля

1. Франція стала ядерною державою, посилила свою війсь­кову могутність. У 1960 р. випробувала власну атомну зброю.

2. У 1966 р. Франція вийшла з військової організації НАТО, щоб протистояти впливові США, але продовжувала бра­ти участь у політичних структурах.

3. Значно поліпшилися відносини Франції з СРСР.

4. Посилився розпад Французької колоніальної імперії. У 1960 р. 14 французьких колоній в Африці здобули не­залежність.

5. Було вирішено Алжирську проблему. В 1962 р. Алжир став незалежним.

6. З метою збереження позицій Франції у колишніх колоніях було створено Французьку співдружність.

7. Франція здійснює курс на зближення з ФРН.

1968 р. У Франції виникла гостра соціально-політична криза. Причини:

1) посилився авторитарний характер влади;

2) обмежувалися можливості легальної опозиції;

3) зростало безробіття.

Привід до соціального вибуху — події в університеті Пантера (передмісті Парижа), де студенти були позбавлені права брати участь у вирішенні університетських справ. Студенти вимагали:

• поліпшити умови життя;

• перебудувати систему освіти. Поліція застосувала до студентів силу. Це викликало обурення народу.

Уряд пішов на поступки:

• підвищив зарплату на 12-18%;

• відпустку було збільшено до трьох тижнів;

• визначалися права профспілок на підприємствах;

• збільшено допомогу безробітним і багатодітним сім'ям;

• студентам гарантували реформу освіти.

1969 р. Більшість населення на референдумі не підтримала проект де Голля про адміністративно-територіальну ре­форму й реорганізацію Сенату. Шарль де Голль змушений був піти у відставку.

8. Після Шарля де Голля президентами Франції були:

Жорж Помпіду —1969 -1974 рр.;

Валері Жискар д'Естен — 1974 -1981 рр.;

Франсуа Міттеран —1981-1995 рр.;

Жак Ширак — з 1995 р., переобраний на президентських виборах 2002 р.

1. У 1969 р. президентом Франції став Жорж Помпіду, який прагнув продовжувати політику де Голля й одночасно зважати на опозицію, співпрацюючи з нею. У 1973 р. Франція зняла вето на вступ Великої Британії до "Спіль­ного ринку", знову почалося зближення зі США. В соціально-економічній сфері відбулася переорієнтація на відновлення ефективних ринкових відносин. 1974 р. Жорж Помпіду раптово помер.

2. У 1974 р. президентом Франції було обрано В. Жискар д'Естена, який у 60-70-х рр. неодноразово обіймав посаду міністра економіки Франції. У роки кризи 1974 —1975 рр. уряд Франції посилив систему регулювання економіки, надавалися пільги для приватних капіталовкладень та сти­мулювався експорт. Разом з тим заморожувалися ціни і стримувалося зростання прибутків. Значні труднощі в економіці Франції були пов'язані з надмірним захоплен­ням держави втручанням у приватне підприємництво та не завжди продуманою і доцільною приватизацією.

3. На президентських виборах 1981 р. перемогу здобув Ф. Міттеран завдяки підтримці лівих сил країни, які отри­мали більшість і в Національних зборах. Було значно розширено соціальні програми:

• оплачувані відпустки зросли до п'яти тижнів;

• на 19% була підвищена зарплата;

• збільшено грошові виплати інвалідам і людям похило­го віку;

• зросли виплати одиноким матерям;

• витрати на охорону материнства зросли в 10 разів.

Ці витрати вимагали значних коштів, що й спричинило вели­ку інфляцію. Уряд соціалістів був змушений припинити виконання соціальних програм, а комуністи у 1984 р. ви­йшли зі складу уряду.

4. З 1995 р. президентом Франції став Жак Ширак, переобра­ний на президентських виборах 2002 р.

Наприкінці 90-х рр. у Франції було значне невдоволення та­кими заходами уряду:

• замороженням програми боротьби з бідністю;

• спробами позбавити державних службовців частини пільг пенсійного забезпечення;

• зростанням безробіття.

1997 р. президент розпустив парламент, але на нових парламентських виборах перемогла коаліція лівих сил (соціа­лістів, комуністів, зелених та ін.). До 2002 р. президент від правих був змушений співпрацювати з парламентом від лівих сил. Новий уряд очолив Л. Жоспен:

• були зменшені витрати на оборону;

• зросли витрати на створення нових робочих місць;

• зменшено податки;

• значна увага приділялася поглибленню інтеграційних процесів у рамках ЄС.

Сьогоднішня Франція — одна з найбільш економічно розвинених країн світу. Її авторитет у Європі та світі досить значний. Франція залишається в числі провідних держав світу, входить до сімки найрозвиненіших країн.

На сьогодні Франція мас добре розвинене сільське господарство, 20% якого теж експортується. Франція — країна з великими демократичними традиціями. Проводить політику, виходячи з реалій світового і розвитку, виступає за розширення НАТО за рахунок східноєвропейських країн.

Нині Франція виступає за політичне врегулювання конфлікту на Близькому Сході, поліпшила відносини з Німеччиною та іншими країнами, відіграє значну роль у миротворчих операціях ООН, не підтримала вторгнення американських військ до Іраку.

Відносини України з Францією

27 грудня 1991 р. Франція визнала незалежну Україну.

24 січня 1992 р. Встановила дипломатичні відносини з Украї­ною на рівні посольств. Франція й Україна зацікавилися у взаємній співпраці.

Січень 1997 р. Офіційний візит президента України Л. Кучми до Франції.

1998 р. Товарообіг між Францією і Україною становив 450 млн доларів.

Вересень 1998 р. Президент Франції Жак Ширак побував в Україні.

Початок 2000 р. Діяло 60 українсько-французьких міжурядо­вих і міжвідомчих угод.

2005 р. Візит урядової делегації України на чолі з Ю. Тимошенко до Франції. Сприяв налагодженню взаємовигідно­го партнерства між державами та зростанню авторитету України.

Запитання для закріплення

1. Охарактеризуйте наслідки Другої світової війни для Франції та Великої Британії.

2. Розкрийте суть тетчеризму.

3. Ольстерська проблема.

4. Дайте оцінку політиці Шарля де Голля.

5. Інтеграційні процеси в сучасній Великій Британії та Франції.

9