VIII. Нумерація в курсовій роботі

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака «№».

Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять.

Такі структурні частини курсової роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, додатки не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Іх. Оформлення цитат, виносок та посилань

Загальні вимоги до цитування такі:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

- цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- категорично забороняється подвійне цитування, тобто використання цитат, у середині яких автор джерела сам когось цитує;

- якщо необхідно виявити ставлення автора курсової роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

- кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело і завершується посторінковою або внутрішньотекстовою виноскою.

Посторінкова виноска передбачає помітку цитати цифрою (скільки цитат на сторінці, стільки й цифр, хоча припускається й наскрізна нумерація виносок усієї роботи), яка після риски у лівому нижньому куті сторінки повторюється, а після крапки дається опис джерела, з якого береться цитата. Якщо далі слідує цитата з тої самої праці, опис не повторюється, після відповідної цифри пишеться «Там же. -С...».

Якщо наступна сторінка курсової роботи знову ведеться з цитування того ж самого джерела, нумерація виноски починається з цифри «1» (або чергової - при наскрізній нумерації), дається скорочений опис джерела (автор, назва праці, сторінка). Скорочений опис вживається й при повторному та наступних цитуваннях джерела на подальших сторінках курсової роботи.

Посторінкові виноски наочні, вони полегшують сприйняття тексту- не треба постійно дивитися у кінець роботи, але вони забирають інколи до третини корисної площі. Це нераціонально з економічних міркувань, тому сучасні видавництва орієнтують авторів на внутрішньотекстові виноски, котрі розміщуються безпосередньо після цитати у дужках (для рукописного тексту дужки напівкруглі, для друкованого-прямокутні). Перша цифра джерела означає номер у списку літератури, друга - після коми - номер сторінки використаного джерела.

Виноски на цитати можуть бути змішаного типу. Наприклад, студент обрав посторінкову систему виносок, але переважна більшість цитат в нього - з того самого джерела, що часто трапляється у наукових роботах. Щоб не переписувати кілька десятків разів один і той самий опис, бажано при першому цитуванні дати виноску з поясненням, на основі якого можна надалі посилатися на це джерело в тексті;

- крім виносок на цитати у наукових роботах вживаються посторінкові та внутрішньотекстові посилання, мета яких - позначити джерела, котрі не цитуються, але думки з яких використовуються. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання;

Посторінкові посилання оформлюються саме так, як і виноски на цитати, для внутрішньотекстових. Припускається два варіанти оформлення. Перший - як і для внутрішньотекстових виносок. Другий - із скороченим описом джерела, коли в дужках вказується прізвище автора, рік видання, сторінка й навіть назва праці, якщо вона не згадується у роботі. Цей варіант дещо громіздкий, особливо, якщо згадується декілька робіт одного автора, до того ж-одного року видання;

- крім внутрішньотекстових виносок та посилань існують внутрішньотекстові пояснення. Наприклад, важливе за змістом слово у цитаті підкреслюється, дається розрядкою, курсивом або жирним шрифтом. Оскільки у використаному джерелі це слово не підкреслено, у дужках дається пояснення: (курсив наш. -N.B.), (підкреслено мною - N.B.), (розрядка моя - N.B.), де N.B. є ініціалами студента. Якщо підкреслення зроблено у джерел і, дається пояснення. Ініціали студента вказують на те, що текст пояснення не належить до цитати, що його ввів автор курсової роботи.

Пояснення можуть бути й посторінковими. Вони вживаються з метою збереження цілісності тексту навіть при суцільних внутрішньотекстових виносках та посиланнях. Виноску на такі пояснення позначають не цифрою, а зірочкою.