- •6.Праукраїнська держава «Руська Земля» Кий, Аскольд, Дір
- •7.Роль князів Олега, Ігоря, Ольги і Святослава у Становленні Київської держави.
- •8.Завершення формування Київської держави.Володимир Великий і його реформи.Історичне знаення хрещення русі.
- •9. Київська Русь за часів Ярослава Мудрого. «Руська правда»
- •10. Відновлення могутності Київської держави за Володимира Мономаха.
- •11. Полятична роздробленість Київської Русі та її наслідки.
- •12.Культура Київської Русі.
- •13. Галицьке і Волинське князівства та їх обєднання Романом Мстиславичем.
- •14. Галицько-волинське князівство за часів Данила Романовича.
- •15. Монгольська навала та її наслідки для українських земель.
- •16. Галицько-Волинське князівство за наступників Данила Романовича.
- •17.Звільнення українських земель з-під влади Золотої орди і входження іх до складу Великого Князівства Литовського.
- •18. Спроби збереження української державності у складі Великого Князівства Литовського. Князь Свидригайло.
- •19. Входження українських земель до складу Польщі. Люблінська унія та її наслідки для українських земель.
- •21. Берестейська церковна унія.Митрополит Петро Могила. Гетьман п. Сагайдачний.
- •22. Козацько-селянські повстання наприкінці 16 ст.
- •23. Козацькі рухи в 20-30 рр 17 ст.
- •24. Причини та початок національно-извольної війни українського народу в середині 17 ст.
- •25. Українсько-московський договір 1654р та його суть.
- •26. Державне будівництво в ході Національно-визвольної війни в середині 17 ст..Б. Хмельницький.
- •27. Гетьман Виговський та його спроба унезалежнення України від Москви.
- •28.Боротьба гетьмана Дорошенка за обєднання українських земель у незалежній державі.
- •29. Гетьман Мазепа в українському національо-визвольному русі.
- •30. Конституція п. Орлика- перша конституція.
- •31.Ліквідація Російським самодержавством гетьманства та решток автономного устрою Гетьманщини.
- •32.Ліквідація Запорозької Січі, приєднання Криму до Росії.
- •33.Розділи Речі Посполитої і входження українських Земель до Австрійської та Російської імперій.
- •34.Гайдамацький і опришківський рухи в Україні в першій половині 18 ст.Коліївщина.
- •35.Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні.
- •37.Кирило-Мефодіївске товариство.
- •38. Початок національного відродження в Західній Україні. «Руська трійця»
- •39.Революція 1848-1849 в Австрійській імперії та національний рух в західно-українських землях.
- •40.Російські реформи 60-70 рр 19ст та соціально-економічний розвиток в Наддніпрянській Україні.
- •41. Виникнення та діяльність громад у другій половині 19 ст. Антонович.
- •42. Політика Російського самодержавства щодо України у 2-ій половині 19 ст.
- •43.Суспільно-політичне життя в західно-українських землях у 2-ій половині 19 ст.
- •44. Політизація національного руху в західних землях наприкінці 19 ст.
- •45. Створення політичних партій в наддніпрянській Україні кінець 19-поаток 20 ст.
- •46. Культура, освіта, наука в Україні в кінці 19 ст.
- •47. Україна в роки революції 1905-1907.Посилення національного гніту.
- •48. Україна в планах Антанти і Троїстого союзу напередодні 1 св.
- •49. 1 Св. І політичні сли України. Діяльність сву.
- •50. Формування та бойовий шляг легіону січових стрільців в роки 1 св.
- •51. Політика царизму на захоплениз під час 1 св західноукраїнських землях.
- •96.Зовнішня політика незалежної україни
- •84 Культурне життя в Україні у другій половині 40-х - на початку 50-х років
- •98 Сучасна релігійна та міжконфесійна ситуація в україні
- •94.Становлення багатопартійності в Україні
- •87.Економічні реформи середини 60-х. Наростання крисзових явищ в економіці України.
- •97.Проблема переходу до ринкової економіки
50. Формування та бойовий шляг легіону січових стрільців в роки 1 св.
З ініціативи Головної Української Ради у 1914 р. було сформовано легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Запис проводився на цілком добровільних засадах. Основний контингент становили молоді вихованці воєнізованих українських організацій: громадянської "Сокіл", пожежної - "Січ", учнівсько-шкільної "Пласт". Бажаючих вступити в УСС виявилось 28 тис. осіб. Австрійський уряд, стурбований лояльністю такого великого національне свідомого військового формування, зарахував до УСС лише 2,5 тис. осіб, озброївши їх рушницями, знятими з озброєння у 1888 р. Січові стрільці виявились найбільш боєздатними солдатами Австро-Угорської імперії. Попередні плани австрійського командування поступово знищити УСС у боях з противником були змінені. Їм почали доручати ключові ділянки фронту. УСС відзначились у боях за гору Маківку, у звільненні Галичини від російської окупації. Але бій за гору Лисоня на Тернопільщині у 1916 р. став останнім для полку УСС. Залишки вояків УСС були переведені на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним властям поповнювати австрійську армію рекрутами з місцевого населення. Користуючись цим, січові стрільці відразу зосередились на освітній роботі, організувавши 46 початкових шкіл, працюючи там вчителями.
51. Політика царизму на захоплениз під час 1 св західноукраїнських землях.
96.Зовнішня політика незалежної україни
Основні засади зовнішньої політики Української держави були закладені ще Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990 р.), у якій визначено демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс. Декларовані принципи набули більш реального змісту після проголошення незалежності та розпаду СРСР. Починається якісно новий етап зовнішньополітичної діяльності України. Перед нею на міжнародній арені відкривається потенційна можливість перетворитись із об'єкта геополітики на повноцінного суб'єкта, що самостійно вирішує власну долю.
Відправним моментом у процесі переходу зовнішньополітичної діяльності республіки на засади самостійності та рівноправності в міжнародних відносинах стало визнання України державами світового співтовариства. Для обґрунтування власної лінії на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовнішньополітична діяльність.
Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера.
У цьому документі вказувалося, що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також в межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.
В основу моделі зовнішньої політики 1991—1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо.
Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм.
Зміна базових принципів серйозно вплинула на трансформацію моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне розташування та структура економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.
Визнання особливого значення відносин України з Росією в новій зовнішньополітичній моделі не означає дис-танціювання від Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.
Зовнішня політика України стала спробою не тільки максимально прагматично підійти до задоволення потреб та інтересів нашої держави, а й намаганням врахувати специфічні риси менталітету, традиції та зовнішньополітичні орієнтації населення. Протягом століть територія України була поділена між кількома державами, і тому населення Східної й Північної України більше тяжіє до тісних контактів з Росією, а жителі Західної України — до зв'язків із країнами Центральної і Західної Європи. Реалізувати і гармонійно поєднати ці орієнтації можна, проводячи активну зовнішню політику як у східному, так і в західному напрямах.
Важливим аспектом у процесі формування концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції України, яка юридично закріпила принципи зовнішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних інтересів і безпеки нашої держави.
У своїй інавгураційній промові ЗО листопада 1999 р. Л. Кучма в черговий раз підтвердив стратегію багатовек-торної політики нашої держави. Серед магістральних напрямів значилися США, СС, та Росія, які, на думку українського керівництва, не заперечують, а доповнюють один одного: підтримання добрих відносин зі Сходом є надійною запорукою успішного просування України на євроінтеграційному шляху, а її європейський вибір, у свою чергу, служить орієнтиром демократичного розвитку для інших держав СНД, а отже — гарантією стабільності на східних кордонах.
На початку 2001 р. Україна підтримувала дипломатичні відносини із 153 країнами світу. На цей час за кордоном діяло 55 українських посольств, 8 постійних представництв при міжнародних організаціях, 10 генеральних консульств.
Протягом 1991—2000 pp. активно відбувалися вироблення та апробація концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі (1991—1994) в його основу було покладено принцип «балансу інтересів», але перевага надавалася швидкій інтеграції в європейські структури. З 1994 р. у зовнішньополітичному курсі провідними принципами було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом».