6. Удосконалення управління аграрним сектором

Одним з ключових напрямів формування та реалізації державної аграрної по-літики є чітке розмежування функцій державного та господарського управління, повноважень центральних і місцевих органів.

Державне управління має бути остаточно переорієнтоване на функціональні засади, а єдиним органом, відповідальним за його здійснення, - Міністерство аграрної політики.

Значну частину функцій з організації господарського управління, ринку ресурсів для сільського господарства, збуту сільськогосподарської продукції та агросервісного обслуговування селянських господарств мають взяти на себе самоврядні організації та професійні об'єднання.

Потребує удосконалення аграрна політика в реґіонах, яка повинна забезпечувати якомога повніше врахування їхніх економічних, соціальних та інших особливостей.

Нині на органи регіонального управління переноситься центр ваги у завершенні аграрної реформи, надання приватним товаровиробникам і сільському населенню необхідних інформаційно-консультативних та дорадчих послуг. Вони повинні взяти на себе відповідальність за створення та функціонування всієї господарської інфраструктури аграрного сектора, включаючи сервіс, ринок та соціальну сферу.

Виходячи з виняткової важливості кадрового забезпечення аграрного сектора, необхідно акцентувати увагу на підготовці фахівців для роботи за умов ринку та приватної власності, адаптованих до специфіки великих аграрних формувань, а також малих та середніх господарств, включаючи особисті та фермерські.

Потрібне ефективне використання потенціалу та об'єднання зусиль наукових установ, навчальних закладів, дослідних та учбових господарств у кадровому, науковому, інформаційно-консультаційному та дорадчому забезпеченні сільськогосподарських товаровиробників безпосередньо в селах, місцях зосередження фермерських та особистих селянських господарств.

Міністерству аграрної політики, Українській академії аграрних наук необхідно посилити увагу до пріоритетних напрямів науково-дослідної тематики, завдань інноваційного розвитку аграрного сектора та піднесення його економічної ефективності.

Висновки і пропозиції

1. Запровадження приватної власності на землю і майно, створення умов для приватного господарювання стало суспільно-політичним актом утвердження історичної справедливості, вирішальним кроком до формування нового типу еконо-мічних відносин на селі, етапним соціальним здобутком аграрних перетворень.

2. Завдяки цьому на селі сформовано багатоукладну систему господарювання: створено великі приватні агроформування на базі колишніх колективних підприємств, розширено і зміцнено особисті селянські та фермерські господарства, забезпечено свободу господарського самовизначення селян, вільний розвиток на платній основі оренди землі і майна, створено реальне конкурентне середовище.

3. Зазначені зміни вже дали позитивні економічні результати. У 2000 р. виробництво продукції сільського господарства зросло на 9,2%, харчової промисловості - на 26,1%, майже у 10 разів зменшилися збитки сільськогосподарських підприємств.

4. Для завершення реформування відносин власності і господарювання на селі Кабінет Міністрів України повинен протягом 2001 р. забезпечити врегулювання нормативно-правовими актами організаційно-практичного вирішення питань паювання майна реформованих колективних підприємств та закріплення прав селян на майнові паї, видачі державних актів на право приватної власності на землю та майнових сертифікатів, включення земельних і майнових паїв в економічний оборот, створення умов для їх руху, формування необхідної для цього інфраструктури, організації відповідних аукціонів, земельного банку, системи реєстрації прав власності на землю і майно, розвитку оренди земельних і майнових паїв, гарантування їх вилучення в натурі для самостійного господарського використання, захисту довгострокових інтересів селян від протиправного відчуження чи безоплатного використання їхньої власності.

Для цього потрібне прийняття Верховною Радою України у 2001 р. Земельного кодексу України та законів: "Про державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна", "Про земельний банк", "Про особисте селянське господарство" і "Про охорону земель і родючості грунтів".

5. Поряд з реформуванням відносин власності та господарювання для зростання галузі необхідно забезпечити новим власникам і господарям достатні економічні умови для прибуткового ведення господарства, виробництва конкуренто-спроможної продукції. Це, насамперед, удосконалення цінової політики та подолання диспаритету цін шляхом розвитку інфраструктури прозорого аграрного ринку, насичення його товаропотоками, забезпечення еквівалентності міжгалузевих економічних відносин, подолання бартеризації, заліків і неплатежів; посилення стимулюючої ролі податкової системи через розширення використання фіксованого сільськогосподарського податку та забезпечення інноваційно-інвестиційної спрямованості пільгового режиму оподаткування; формування спеціальної системи кредитування із застосуванням механізмів бюджетного здешевлення кредитів та запровадження іпотечного кредитування; суттєве нарощування інвестицій, особливо на територіях пріоритетного розвитку; удосконалення митно-тарифного регулювання з урахуванням сезонних особливостей; розширення страхування сільськогосподарської діяльності, у т.ч. на змішаній державно-корпоративній основі.

6. Тривала відсутність реального власника на землю і майно, нееквівалентність міжгалузевих економічних відносин зумовили виснаження матеріально-технічної бази, фінансового стану галузі та занепад соціальної сфери села. Тому подальші кроки з реформування відносин власності і господарювання мають бути підкріплені зміцненням матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, організацією ринку матеріально-технічних ресурсів, налагодженням їх вітчизняного виробництва, збалансованим забезпеченням ними аграрного сектора, забезпеченням ефективної (окупної) інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

7. Особливо гострою є потреба у формуванні сучасної технічної політики, реалізації державної та регіональних програм розвитку сільськогосподарського машинобудування, модернізації галузі, удосконалення та розширення застосування систем фінансового лізингу, запровадження гарантійного технічного обслуговування, розвитку мережі техніко-технологічного сервісу сільськогосподарських товаровиробників, формування повноцінного ринку сільськогосподарських машин, запасних частин і технічних послуг, технічного забезпечення селянських та фермерських господарств.

8. Основними завданнями соціальної політики на селі за сучасних умов має стати збереження соціальної інфраструктури, розширення бюджетного фінансування житлового та шляхового будівництва, газифікації, сфери житлово-комунального, освітнього, спортивно-культурного і оздоровчого забезпечення населення, підвищення зайнятості сільського населення, збільшення заробітної плати у сільському господарстві до рівня інших виробничих галузей, зростання сум і частки доходів селян від оренди землі та майна, збалансування пропозиції послуг соціального спрямування з реальним попитом на них.

Уряд і місцеві органи виконавчої влади повинні забезпечити завершення у 2001 р. передачі в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури колишніх колективних підприємств при збереженні мережі і призначення цих об'єктів та забезпеченні їх діяльності.

9. У контексті вдосконалення управління аграрним сектором необхідно розмежувати функції державного та господарського управління, повноваження центральних і місцевих органів, ширше залучати до цього процесу громадські організації і професійні об'єднання. Органи регіонального управління мають взяти на себе відповідальність за функціонування всієї агропродовольчої сфери на місцях. Потрібно вдосконалювати наукове і кадрове забезпечення аграрного сектора, адаптуючи його до вимог аграрної реформи та ринку. Предметну основу освітньої підготовки та формування резерву кадрів мають визначати орієнтація на приватну власність та приватне господарювання, ринкові механізми економічних відносин на селі.