4.5. Юридичний гуманізм як досягнення просвітницької ідеології.

Буржуазний світогляд і наукові та філософські досягнення зміцнили базу державно-правової думки. Через критику державної злочинності до формування принципів юридичного гуманізму (утилітарна автономія особистості та ін.). Історична роль ідей Просвітництва у державно-правовій сфері (ідея правової держави).

Лекція № 5

ТЕМА № 7. європейська культура ХIХ століття. (2 год.)

Мета заняття: розкрити особливості «золотого століття» європейської культури, з’ясувати як культура ХІХ ст. відбила ускладненність світового розвитку, протиріччя духовного життя людства в різноманітних художніх напрямах і стилях за допомогою нових методів і форм. Зрозуміти чому вона стала для нас століттям класики.

Опорні поняття: промислова революція, романтизм, «Весна народів», сцієнтизм, євроцентризм, натуралізм, реалізм, академізм, модернізм, декаданс, «Срібний вік». науково-технічний прогрес, імпресіонізм, індустріальна цивілізація.

П Л А Н

1. Основні віхи історії та характерні риси культури ХІХ ст.

2. Роль науки та техніки в культурі ХІХ ст.

3. Провідні стильові системи: романтизм, реалізм, натуралізм, імпресіонізм та постімпресіонізм.

4. Світове значення культури ХІХ століття. Століття класики.

5.1.Основні віхи історії та характерні риси культури хіх ст.

Хронологічні межі культурного феномена XIX ст. ширші, ніж календарні. Початок новим культурним процесам поклала Французька революція 1789—1793 рр., завершенням епохи став початок Першої світової війни в 1914 р. Ідеї свободи, рівності і братерства, проголошені якобінцями, поширення боротьби за демократичні перетворення. ХІХ століття - це час буржуазних революцій. 1848 −1849 рр. революціями охоплена вся Європа. Їх головний результат — становлення буржуазної демократії в більшості європейських країн. Гострота соціальних протиріч, напруження політичних пристрастей було пов'язане не тільки з протиборством буржуазії і дворянства, але і з боротьбою пролетаріату проти буржуазії. Паризька комуна 1871.

Утвердження буржуазних відносин у найбільших країнах, складання світового ринку, активні ділові, дипломатичні, революційні, культурні зв'язки, новий рівень засобів комунікації обумовлювали виникнення тенденції зближення культур.

Могутній національно-визвольний рух в Європі (різний за складом і цілями у різних країнах). Вчені, письменники і художники звертаються у своїй творчості до історичного минулого і культурних традицій власних народів. Усвідомлення кожною нацією своєї значущості, розвиток почуття національної гідності визначав прагнення людей науки і мистецтва вийти на світовий рівень, іти в ногу з часом. Тенденції розвитку національних культур взаємодіють із тенденцією складання загальнолюдської, світової культури.

5.2. Роль науки і техніки в культурі хіх ст.

Наслідки утвердження капіталістичного виробництва і капіталістичних відносин були неоднозначними для культури. З одного боку, імпульс для розвитку науки, виникла пряма економічна зацікавленість в застосуванні у виробництві відкриттів, винаходів, більш численною стала інтелігенція, зростало міське населення. З іншого ж боку, машинне виробництво створило клас найманих робітників-пролетарів, звело до мінімуму гуманістичний чинник у праці, посилило відчуження працівника від процесу і продукту праці, протистояло світу ідеалів і духовних цінностей.

Культура XIX ст. спиралася на ідеї і погляди, вироблені в епоху Просвітництва: гуманізм — що піднявся до розуміння цінності кожної людини як особистості, її права на вільний розвиток, раціоналізм і, особливо, — сцієнтизм (від латинського «сцієнція» — наука), який абсолютизував роль і можливості науки в житті суспільства, а також євроцентризм — що оцінював всі цивілізації крізь призму переваги європейського зразка для всіх інших культур.

5.3. Провідні стильові системи: класицизм, романтизм, реалізм, натуралізм, імпресіонізм та постімпресіонізм, декаданс.

Розвиток художньої культури XIX ст. проходив під знаком боротьби і послідовної зміни чотирьох основних напрямів: класицизму, романтизму, реалізму і декадансу. Історично змінюючи один одного, але часто і співіснуючи, ці стилі знайшли вираження у всіх видах мистецтва, але насамперед — в літературі. Класицизм з його антифеодальним пафосом республіканської громадянськості продовжує панувати в революційні роки і перше десятиріччя XIX ст. (пізніше переродився в консервативний академізм). Він продовжує спиратися на античні традиції, ідеологічну спадщину і зовнішні форми римської архітектури. Характерні риси: непорушність певних естетичних норм, чітко розмежовування піднесеного і низького, прекрасного та потворного. Рішуче виключалося змішання різнорідних елементів — трагічного і комічного, пафосу і гумору, значного і незначного. Переважали сюжети, в яких втілювалася ідея необхідності підпорядкування індивідуальних, особистих інтересів інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Веймарський класицизм (Й.В.Гете і Ф.Шіллер) - останній яскравий злет класицизму на рубежі сторіч. Завдання їх мистецтва - підносити душу, піднімати людину над убозтвом навколишнього світу. «Фауст» Гете: сюжет середньовічної німецької легенди про життя, безбожні діяння вченого-чорнокнижника і чародія Фауста, який ціною союзу з дияволом повернув собі молодість і пізнав заповітні таїни природи.

Романтизм: гостре неприйняття реакції і прози життя, які запанували в суспільстві, породили у 20-ті роки романтичний бунт молодого покоління. Романтизм як такий — не просто художній стиль, а суспільний і культурний рух, який охопив багато країн Європи і різноманітніші сфери — від філософії і політичної економії до моди на костюми і зачіски. Всіх романтиків об'єднувало одне: «ненависть до дійсності, пекуча потреба тікати від неї» (С.Моем). Е.Делакруа та його картина «Свобода на барікадах».

Відмова від культу розуму, який проповідувався Просвітництвом і класицизмом. Нові герої — самотні бунтівникі, індивідуалісти, непримиренно ворожі своєму середовищу, які йшли за нестримними стихійними поривами пристрастей, зневажали всіляку холодну розсудливість. Сюжети творів - виняткові події, романтичні герої в умовах фантастично зображеного середньовіччя, в екзотичних заморських краях, далеких від буржуазної цивілізації. «Незвичайні герої у незвичайних обставинах» — основний принцип романтичного мистецтва. Дж. Г.Байрон і його «Чайльд Гарольд». Явище «байронізму». О. Пушкін, М.Лермонтов, Г.Гейне, В. Гюґо, В. Скотт.

Реалізм XIX ст.є передусім реалізмом критичним. Головна його тема — викриття буржуазного ладу і його моралі, пороків сучасного суспільства. Ч. Діккенс, В. Теккерей, Стендаль, О.Бальзак: розкриття соціального зла, його причина - в матеріальній залежності людини від людини. Найважливіша риса реалізму — психологізм, заглиблення через соціальний аналіз у внутрішній світ людини. Руські «передвижники». Натуралізм – Е.Золя, (епопея «Ругон-Маккари»), Р.Гауптман. Підход до життя як у вченого-експериментатора, їх позиція: доля, воля і духовний світ людини повністю залежать від соціального середовища, побуту, спадковості і фізіології. Риси відвертого декадансу поєднувалися з соціально-критичними, демократичними і соціалістичними тенденціями.

В останній третині сторіччя на грані реалізму і декадансу з'являється імпресіонізм (від французького «імпресіон» — враження). Імпресіонізм зайняв в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років. (Е. Мане, Кл. Моне, П.-О.Ренуар, К.Піссарро, Ал.Сіслей, Ед. Деґа).Імпресіоністи запропонували нове бачення світу і нові принципи живопису. Вони сприймали навколишню дійсність як нескінченну зміну вражень.

«Нова ера в музиці» - на рубежі епох класицизму і романтизму, пов'язана вона з титанічною творчістю Л. Бетховена. Романтики в музиці: Фр.Шуберт і Р. Шуман, Г. Берліоз і Р. Ваґнер, Ф. Ліст і Фр. Шопен, З романтизмом у музику прийшли емоційна виразність, фантастична вигадка, казково-поетична образність, запозичена з фольклору, панування лірико-психологічного начала.

Здобутки XIX ст. у всіх сферах культури колосальні. Величезні результати творчої діяльності людини у найрізноманітніших сферах. Склалася наукова картина світу. Змінилося становище науки в суспільстві, її досягнення стали прямо й усвідомлено впливати на рівень виробництва, всього життя. У масову, перетворилася письменність. Регулярні міжнародні наукові, літературні, художні контакти, закладаються основи світової науки, світового мистецтва.

В художню творчість прийшли величезна стильова, жанрова різноманітність. Всіх великих майстрів при їх яскравій індивідуальності об'єднувало усвідомлення неповторної цінності людської особистості. Почалися принципово нові наукові відкриття, були розроблені філософські системи, висунені соціальні теорії, зародилися художні явища, які визначать характер вже наступної епохи.

Але надії на швидке розв'язання людством всіх соціальних, політичних проблем не виправдалися. На рубежі XIX—XX ст. серед творчої, наукової інтелігенції стали переважати похмурі, песимістичні і радикальні революційні настрої. Культура Fin de siècle (фр. «кінець століття», «фін-де-с’екль») або декадансу та її провідні риси (індівідуалізм, витонченість, відмова від громадського життя та загальноприйнятих громадських норм, різноманітні прояви «занепаду». Ф.Ніцше, Р.М. Рільке, О.Уальд, Г. Климт, «Срібний вік» російської культури та його світове значення.

Використання терміну «класичний» щодо культури ХІХ століття: класична філософія, класичне природознавство, класична література і музика тощо. Класика – взірець. ХІХ століття - «золотий вік» в світовій культрі.

Лекція № 6.

Тема № КУЛЬТУРА ХХ- ХХІ СТОЛІТЬ.

Мета заняття: розкрити ускладненість напрямків розвитку світової культури ХХ ст., протиріччя духовного життя людства, кризові стани сучасної цивілізації, її надбання, та потенції подальшого прогресу.

Опорні поняття: модернізм, постмодернізм, ніцшеанство, фашизм, науково технічна революція, тоталітаризм, експресіонізм, абстракціонізм, масова культура, концептуалізм, екзистенціалізм, техногенна індустріальна і постіндустріальна цивілізація.

П Л А Н

1. Індустріальна цивілізація й проблеми культури.

2. Тоталітаризм і культура.

3. Масова культура.

4. Постіндустріальне (інформаційне) суспільство, постмодернізм та глобальні проблеми сучасності.

6.1. Індустріальна стадія техногенної цивілізації й проблеми культури.

Прискорення історичного процесу в ХХ ст. Протягом життя лише одного покоління - істотні зміни образу світу і способу мислення. Світ культури значно ускладнився і розширився. Сучасну західну цивілізацію іменують техногенною, тобто породженою технікою, вирішальним чином залежною від технологічного базису, умов і способів людської діяльності. ЇЇ відрізняє значний динамізм соціального життя, нова система цінностей і приоритетів. Безумовними цінностями вважаються інновація (все принципово нове і оригінальне) і автономія особистості.

Техногенна цивілізація розгортається з ХУІІ ст. і має три основні стадії: передіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну. Все ХІХ століття як і перша половина ХХ–го – стадія індустріальної цивілізації. Наука – найважливіший фактор розвитку. Науково-технічна революція (НТР) та її здобуття: телефон, телеграф, радіо, літак, автомобіль, кіно, телебачення, космічні польоти, комп’ютери, та інше.

Світова наукова цілісність ХХ століття та початок економічному об’єднанню світу. Інтернаціоналізація життя сучасного світу, принципово нова роль засобів масової інформації й комунікації. Виникнення у ХХ столітті відчуття космічності свого буття. Ідеї космізму в працях Тейяра де Шардена, В. Вернадського. Поняття «ноосфера» (від грецьк. Noos – розум та sphaira – куля) - нова оболонка Землі, що виникла над біосферою і складається з духовної, розумової енергії людства.

Криза техногенної цивілізації. Негативні наслідки НТР. Розвиток техніки та технології як знаряддя панування людини над природою стали головною метою суспільного розвитку. Боротьба двох протилежних тенденцій - техніцизму та антитехніцизму, відповідно два протилежні погляди на науку: сцієнтизм та антисцієнтизм. Перший стверджує: наука - головна рухома сила соціального прогресу. Антисцієнтизм негативно оцінює досягнення науки, звинувачує її у бідах людства, він став своєрідною альтернативою космізму, а також різним сцієнтичним та техніцистичним теоріям.

Культура ХХ ст. відобразила кризу, в яку входила техногенна цивілізація. Розвінчування ілюзій техніцистично-сцієнтичного оптимізму викликало до життя появу жанру «антиутопії». Г.Уеллс, Б.Бредбері, брати Стругацькі. Романи Євг. Замятіна «Ми», Отто Хакслі і Дж. Оруел: критичне відображення зразків «машинізованого» майбутнього, ототожненого з тоталітаризованою державою, де наука та техніка доведені до досконалості, через що задавлені свобода та індивідуальність людини. Ця соціальна критика - своєрідне гуманістичне застереження людству.

6.2. Тоталітаризм і культура. Тоталітаризм як реакція "масової людини" на політичні і соціально-економічні кризи першої половини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжні економічні кризи. Масова маргіналізація населення, поява величезної кількості людей, "вибитих" з своїх соціальних груп (класових, професійних, сімейних, національних тощо). Маргінальність: викликане певними обставинами (урбанізацією, економічними кризами) знаходження індивіда поза своєю соціальною групою, а також розрив індивіда з груповими соціокультурними нормами. Результатом розпаду традиційних структур стала поява людей з послабленими соціальними зв'язками, які стали зручним об'єктом для маніпулювання, а у сфері політико-державній - поява тоталітарних режимів у першій половині XX ст.

Термін «тоталітаризм» походить від латинського слова totalitas – цілісність, повнота. Першим його використував італійський диктатор Муссоліні для характеристики керованого ним руху та режиму. В умовах такого режиму сфера культури стає повністю підконтрольною. Основа тоталітаризму - політичний устрій, де функції держави абсолютизувались, де інтереси індивіда та навіть народів ігнорувались.

Культ вождя як складова тоталітарної культури. Загальна риса тиранії в різних державах - стремління поставити культуру на службу режиму, контролювати мистецтво, науку, людську думку. Офіційна – тоталітарна культура не припускала аполітичності, ліризму, інтимності, не визнавала нічого поза політикою. Усі сфери життя, культурного теж, жорстко регламентувались. Все підпорядковувалося одній класовій чи національній ідеї. Творчі установки, що виходили за рамки, відведені верховною владою, оголошувались ворожими. Заангажоване мистецтво якщо давало великі досягнення, то перш за все не завдяки, а напроти, в протистоянні політико-державним вказівкам тоталітарних систем. Культури СРСР та Німеччини кінця 20-30 років, Китаю 50-60 років, сучасної Північної Кореі як найбільш віразні приклади тоталітарної культури.

6.3. Феномен масової культури пов’язан саме с ХХ століттям, хоча передумови його з’являються ще в Стародавньому Римі. Тривалий час культура розпадалася на народну (традиційну) і професійну. В умовах індустріального суспільства практично повсюдно традиційна культура, пов'язана з сільським укладом, пішла в минуле. Утвердилися інші стандарти. Незрівнянно більше число людей зайняте тепер виробництвом і споживанням продуктів професійної культури. Техногенні процеси у суспільстві сприяли достатньо швидкому зростанню добробуту та споживання населення, а разом з тим - уніфікації, стандартизації праці й побуту, комерціалізації усіх суспільних відносин. Все це сприяло появі явища масової культури. Масова культура — це культура, яка популярна та переважна серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) — контрастуючи з високою - елітарною культурою.

На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Так Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».

Масова культура в її розвинутому вигляді сформувалася у США в середині ХХ століття. Виникненню її сприяв розвиток засобів масової комунікації — газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. З одного боку, це демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудиторії, з іншого — зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу.

На відміну від елітарної культури, тобто культури, орієнтованої на смаки обраних, масова культура свідомо орієнтує поширювані нею духовні цінності на середній рівень масового споживача. Бажання надати всім елементам культурної системи однорідності та абсолютної схожості – суттєва змістова характеристика масової культури. Наділяючи різні культурні явища певною ціннісною нейтральністю, роблячи основну ставку на видовищність, масова культура орієнтується в своєму впливі на стереотипи свідомості, стандартні штампи, не вимагаючи від людини витрат розумової енергії, почуттів, волі, тобто всього того, чого вимагає серйозне мистецтво. Масова культура здійснює стандартизацію духовної діяльності людини. Людська маса хоче, щоб її відволікали від життя, а не розкривали його зміст. Одна з важливих функцій сучасної масової культури полягає в міфологізації суспільної свідомості.

Неоднозначність оцінок явища масової культури. Попередня повсякденна культура, яка склалася на соціальному досвіді доіндустріальної доби, втратила свою актуальність, а нова – індустріальна і постіндустріальна – ще знаходиться в процесі становлення. В умовах сучасної глобалізації масова культура для багатьох людей фактично виконує функції інкультурації особистості, робить спробу виробити «культуру нового типу».

6.4. Постіндустріальне (інформаційне) суспільство, постмодернізм та глобальні проблеми людства. Друга половина ХХ ст. відзначена появою нових тенденцій суспільного та культурного життя, пов’язаних з радикальними перетвореннями в області економіки, політики, способу життя людей, усього соціокультурного простіру в цілому. Цей час вважають періодом переходу розвинених країн світу від індустріального до постіндустріального - інформаційного суспільства. Впровадження нових інформаційних технологій і комп'ютерної техніки сприяють виникненню нової інформаційної культури.

Картина художнього життя XX ст. відрізняється різноманітністю і парадоксальністю. Безліч нових жанрів які з’вились завдяки новим технічним можливостям (кінематограф — більше ста років тому, комп'ютерна графіка — в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво). Відсутність минулої стильової єдності: як традиціоналізм, так і нестримне новаторство існують разом. Поширюється синтез мистецтв. Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові отримав назву «постмодернізм».

Постмодернізм - продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних, це віддзеркалення кризи модерну, кризи ідеалу загального прогресу, кризи західного раціоналізму як його основи, кризи раціонально обгрунтованих цінностей західної буржуазної культури.

Коріння постмодернізму в західній культурі дуже глибоке і йдуть в кризу природознавства на рубежі Х1Х-ХХ віків, що породив сумніви в пізнавальних можливостях людини, відмова від раціоналізму", логоцентризма" європейського мислення. Він несе в собі відчуття вичерпаності старого і непередбачуваності нового, контури якого не ясні і не обіцяють нічого визначеного і надійного.

Як особлива ідейна течія постмодернізм сформувався в 80-і роки ХХ століття і проявляється в літературі, мистецтві. філософії, соціології.

Провідні риси постмодернізму:

- культ незалежної особистості;

- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; - сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.

У ХХ ст. людина зіткнулася з проблемами, від вирішення яких залежить доля цивілізації. Ці проблеми названі глобальними й до них належать:

- подолання екологічної кризи, пов’язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності;

- запобігання війни з використанням зброї масового знищення;

- подолання голоду, убогості, неграмотності, розриву між багатою Північчю й бідним Півднем;

- знаходження нових джерел сировини, забезпечення подальшого розвитку економіки, запобігання негативних наслідків науково-технічної революції.

У чому ж причина виникнення глобальних проблем?

По-перше, це цілісність сучасного світу, яка забезпечується глибинними політичними й економічними зв’язками. По-друге, криза світової цивілізації пов’язана зі зростаючою економічною могутністю людини, яка ніколи не забирала з природи стільки данини, як зараз. По-третє, нерівномірністю розвитку країн і культури.

Глобальні проблеми як соціокультурна криза. Римський клуб, як найбільш авторитетний міжнародний орган, що вивчає майбутнє (заснований у 1968 р.). Основна проблематика досліджень Римського клубу: глобальне моделювання розвитку цивілізації у взаємозв’язку різних аспектів людської діяльності.

Ці та інші дослідження підтверджують головну тенденцію, що найбільш яскраво характеризує історичний процес у ХХ столітті, - постійний рух до об’єднання, інтернаціоналізації всіх прошарків життя суспільств, раніше замкнених у національних рамках. Інтернаціоналізація господарських зв’язків, корпорацій виробляє та унормовує єдині форми організації культури управління, вони стають нормативними в багатьох країнах світу, що активізує життя. Свідчення цього – повсякденне проникнення науково-технічної революції в щоденну практику, яка диктує принципово нову роль культури, засобів масової інформації та комунікації.

Одна з тенденцій сучасного розвитку культури – глобалізація, зближення різних типів культур. Цей процес позитивний, якщо не зменшується культурне розмаїття, якщо культура залишається цілісною інтегративно-різноманітною гармонійною системою. Стремління створити всесвітню культуру не повинно призвести до втрати різноманітності культур. Тут повинен діяти принцип інтегрального розмаїття. На думку Конрада Лорензса (австр. зоолог, у деяких працях розповсюджував біологічні закономірності поведінки тварин на людське суспільство, лауреат Нобелівської премії), при зменшенні культурного розмаїття «між-культурний відбір втрачає свою творчу дію» і таким чином культурний процес уповільнюється.

Складний, суперечливий характер культури ХХ століття: напружений пошук в усіх напрямках, пошук адекватної відповіді на соціокультурну ситуацію. ХХ століття - час великих страждань і великих перемог окремих людей і окремих націй, а його культура не тільки відобразила та знайшла для цього нові засоби вираження, вона заповідала подальшим століттям і поколінням неминущий характер таких цінностей, як життя окремої людини зокрема і суспільства взагалі. Історія ХХ століття спонукала культуру зробити акцент ще на одну цінність – відповідальність за майбутнє.

Структура програми навчальної дисципліни