67.Поняття трудових спорів,види та порядок їх вирішення.

Індивідуальні трудові спори розглядають: комісії по трудовим спорам; районними(міськими) народними судами. Ко-місія по трудових спорах обирається загальними збо-рами трудового колективу підприємства з числом пра-цюючих не менше 15 чоловік. Працівник може звер-нутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. У районних(міських) народ-них судах розглядаються трудові спори за заявами: пра-цівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не погоджуються з рішенням комісії по трудових спорах підприємства; прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах супере-чить чинному законодавству. Безпосередньо в район-них(міських) судах розглядаються трудові спори за зая-вами: працівників підприємств і організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору; керівника підприємства, організа-ції, його заступників, службових осіб, керівних праців-ників державних органів; власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівником матеріа-льної шкоди, заподіяної організації; спорів, які були роз-глянуті власником або профспілковим комітетом в межах наданих їм прав чинним законодавством про працю; в судах розглядаються також спори про відмову в прийнятті на роботу працівників, які мають право по-воротного прийняття на роботу або з якими власник зо-бов'язаний укласти трудовий договір відповідно до чин-ного законодавства.

Колективні спори – це спори між найманими працівниками, трудовим колективом і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; виконання колективного договору або його окремих положень; укладення або зміни колективного договору; невиконання вимог зако-нодавства про працю. Колективні спори вирішуються веденням переговорів із використанням спеціальних процедур і засобів. Формується спеціальна комісія, яка має назву примирювальної. Залежно від рівня спо-ру(виробничий, територіальний, національний) комісія розглядає спір протягом, відповідно, 5, 10 або 15 днів. У разі несхвалення комісією рішення зі спору, яке задово-льнило б сторони конфлікту, створюється трудовий арбітраж. Трудовий арбітраж ухвалює рішення протягом 10 днів од дня його утворення. Для вирішення колек-тивного спору, одержання підтримки своїх вимог трудо-вий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори, мітинги, пікетування, демонстрації в по-рядку і формах, передбачених чинним законодавством.

68.Поняття, підстави адміністративної відповідальності.

Адміністративну відповідальність слід розглядати в позитивному (перспективному) та ретроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні - це специфічне правовідношення між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкт, що його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.

Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:

1) є засобом охорони встановленого правопорядку;

2) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративних правових норм;

3) супроводжується осудом із боку держави правопорушника та правопорушення;

4) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків;

б) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

1) підставою адміністративної відповідальності е не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного та ін.);

2) адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень;

8) право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їхнім посадовим особам;

4) існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності і т. ін.

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річ-ного віку (ст. 12 КУпАП).

Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу:

а) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого;

б) застереження;

в) догана або сувора догана;

г) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24і КУпАП).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення);

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні пи­тання адміністративної відповідальності (завдання і сис­тема законодавства про адміністративні правопорушен­ня, підстави і суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють про­вадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністратив­ної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідаль­ність, розосереджені в різних кодексах і нормативних ак­тах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адмі­ністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони "Про над­звичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та ін., що містять норми, яки­ми встановлюється адміністративна відповідальність.

Так, законом "Про надзвичайий стан" встановлена ад­міністративна відповідальність за порушення особою ре­жиму надзвичайного стану (ст. ЗО) і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлена відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адмініст­ративні правопорушення.