1.2.2 Організаційно–діяльнісна гра (одг)

Організаційно–діяльнісна гра, як особлива форма організації та метод стимулювання колективної мислідіяльності, націленої на вирішення проблем, виникла в 80–х роках і широко розповсюдилася як у сфері вирішення творчих завдань, так і в інтелектуальних системах управління.

У "класичному" варіанті ОДГ застосовуються як інструмент колективного пошуку оптимальних, що містять інноваційні компоненти рішень, складних технічних, організаційних, управлінських проблем в реальних умовах підприємств, установ. Сутність ОДГ в тому, що ця гра представляє собою комплекс взаємопов'язаних методик або технік (мисленнєво–інтелектуальних, соціально–психологічних та ін.), що забезпечують логічно обгрунтовану зміну різних видів колективної, групової, мікрогрупповой діяльності, націлених на створення "продукту гри" – тексту, що містить рішення поставленої або навіть сформульованої в ході самої гри проблеми. Рішення проблеми і складає предмет цієї гри.

Процедури ігор синхронізують і координують творчу миследіяльність великої групи фахівців, які є її учасниками і зацікавлених у вирішенні проблеми. Таким чином, під час гри виникає своєрідний тимчасовий науково–дослідний колектив, точніше тимчасова творча система (ТС), загальний інтелектуальний потенціал якої значно перевершує потенціал будь–якого окремо взятого фахівця. У цілому творчий потенціал побудованої таким чином ТС залежить і від кваліфікації учасників, і від поєднання їх складу за спеціальностями (фахівці різних профілів працюють як сокооперанти), і від професіоналізму ігропрактиків, які організовують і активізують колективну роботу.

Підготовку та проведення ОДГ здійснює група фахівців, які поєднують (в ідеалі) знання в області, що задається темою гри, в області методології, тобто в проблемній організації пошукового процесу, практичної психології, педагогіки. В рамках гри, яка є багатофункціональною колективною дією одночасно здійснюється багатоцільова діяльність: йде пошук вирішення проблем, здійснюється інтенсивне навчання, проводиться корекція психічного стану учасників гри, ведеться консультування, здійснюється впроваджувальна діяльність, йде розвиток творчих здібностей учасників, корекція їх установок і т. ін.

Гра будується на широкому проблемному полі, контури якого приблизно позначені темою гри. Таким чином, ОДГ здійснюються в умовах дуже високої невизначеності, яка органічно притаманна цьому типу гри. Завдання ігропрактиків – розширення та підтримання максимально багатої зони невизначеності, в якій і відбувається пошук шляхів розкриття теми і рішення проблем. Існування зони невизначеності з позицій концепції інтегральної індивідуальності (В. Мерлін), є однією з найважливіших об'єктивних передумов здійснення творчого процесу, формування індивідуального стилю діяльності.

Розумінню суті ОДГ, як нам представляється, сприяє розгляд деяких її аспектів з позицій рефлексивної психології (І. Семенов, С. Степанов). Творче мислення здійснюється в межах проблемно–конфліктної ситуації, до якої відноситься в суперечності як об'єктивно–змістовного, так і суб'єктивно–смислового характеру. Активізація учасників гри досягається шляхом їх постановки перед необхідністю вирішення проблеми в ситуації, коли готових рішень немає. У цьому випадку подолання інтелектуально–пізнавальних труднощів переживається людиною як особистісна проблема. Це актуалізує потребу у самовдосконаленні, перегляд та переоцінці наявного досвіду, активізує процес самомобілізаціі.

Можливість ефективного вирішення багатоаспектних проблем з'являється за рахунок занурення учасників гри в особливу ігрову атмосферу і одночасно їх втягнення у вирішення не навчальної, а цілком реальною (особливо значущою) для них проблеми у всій її складності. Досвід показує, що гра дуже швидко перестає бути для її учасників просто грою. Реальні життєві зіткнення стають, завдяки спеціальній роботі ігротехників, настільки інтенсивними, що учасники ведуть себе так, ніби гра є самою реальністю. ОДГ забезпечує інтенсивний розвиток кожного учасника ігрової дії, його збагачення новими знаннями, вміннями, навичками, технологіями. Гра передбачає також вдосконалення процесів взаємодії учасників, розширення їх комунікативної компетентності.

Отже, ОДГ – це спосіб (технологія) рішення проблеми і водночас, соціальна технологія. Визначити місце ОДГ в соціальних процесах можна наступним чином:

– гра може служити стартовим пристроєм для запуску різного роду соціальних механізмів (створення команди, колективу і т.ін.);

– гра може служити віхою, орієнтиром у ході деякого соціального процесу, підводити його підсумки, намічати перспективи;

– гра може задавати впорядковані серії інших активних методів, які супроводжують реальну діяльність і націлених на комплексне детальне опрацювання складної проблеми на різних етапах її рішення.

Крім згаданих вже концепцій інтегральної індивідуальності і рефлексивної психології, ОДГ як педагогічний феномен реалізує інтегративним чином концепції системного підходу як методології аналізу та вирішення проблем, концепцію взаємозв'язку усвідомлюваних і неусвідомлюваних компонентів психіки, соціально–психологічного тренінгу, діяльнісного підходу як основи особистісної перебудови граючих, детермінації розвитку людини зовнішніми і внутрішніми чинниками і ін.

Для досягнення ігрових цілей у ОДГ роблять чергування організаційних форм діяльності: колективних, групових та ін. Їх характеристику наводимо далі:

–загальноколективна діяльність – пленарні засідання, великі рекреаційні паузи. Пленарні засідання, в яких беруть участь всі гравці, переслідують такі цілі: а) обмін інформацією між командами; б) координація конструктивної пошукової роботи; в) відстеження основних етапів руху до спільної мети; г) стимулювання творчого процесу шляхом зіставлення ступеня просунутості команд ( загострення конфронтації); д) синтез ідей та рішень; е) колективну рефлексію етапів і загальних підсумків гри та ін

Пленарне засідання проводиться найчастіше методом дискусії: одна з команд виступає в якості доповідача, а всі інші в ролі конструктивної опозиції. Слід зазначити, що пленарне засідання – найбільш енергоємна і найменш продуктивна форма колективної діяльності;

– робота в мікрогрупах (МР) – основна форма роботи в ОДГ. Мікрогрупи мають постійний склад (оптимально 7–12 чоловік). МГ комплектуються залежно від цілей гри, на основі самовизначення, за формальними ознаками чи випадковим чином. Аж ніяк необов'язково (навіть небажано), щоб це була вже зіграна команда. Наявність стійких міжособистісних доігрових відносин знижує творчий потенціал команди. Людина, змушена тісно співпрацювати з незнайомими людьми і в нестандартній обстановці, вже однією цією обставиною звільняється від багатьох стереотипів, актуалізує свій творчий потенціал.

У групі зусиллями керівника–ігротехніка створюється особлива атмосфера психологічного комфорту, розкріпаченої творчої діяльності, захищеності особистої гідності кожного її члена. У МР приймаються спеціальні закони внутрішньогрупової взаємодії. Вона є головним носієм творчого процесу, тим реактором, в якому генеруються ідеї та проекти, тобто виконується роль опорного елемента в конструкції гри;

– тимчасові групи змішаного складу – "коктейль"–групи Комплектуються на певних етапах гри за принципом делегування в кожну КГ представника від кожної групи. Таким чином замість МР утворюється "коктейль"–група – група змішаного складу.

Мета їх створення – збагачення поля спілкування, інтенсифікація інформаційного обміну "усіх з усіма", що сприяє взаємному збагаченню розробляємих в МГ проектів, стимулює творчі процеси;

– дубль–групи – з'єднання МГ парами для взаємного опонування з метою поліпшення якості розробок або спільного завершення їх на основі злиття найбільш вдалих та опрацьованих варіантів;

– пдгрупи – виходять шляхом ділення МР на кілька локальних груп з тими або іншими ознаками з метою пошуку альтернативних варіантів вирішення проблеми, взаємного опонування та ін;

– група експертів – утворюється з делегованих МГ кращих аналітиків для відстеження конструктивних ідей у ході дискусії, оцінки дій команд і виступаючих "спікерів" (лідерів МР), експертизи пропонованих проектів, а також складання підсумкового тексту та його редагування.

Особливістю організаційо– діяльнісних ігор, що відрізняє їх від інших ігрових форм, є процес постійного рефлексивного відображення всіх процесів ігрового взаємодії і розвитку ситуацій гри перед обличчям учасників. Для наочності ходу гри використовується подвійна система відображення ігрових процесів на "дошках": "дошки предметних уявлень" і "дошки соціально–психологічних взаємодій".

На екранах у спеціальних знакових і символічних формах відображаються виявлені в ході гри предметні уявлення та концептуальні системи учасників і суперечності між ними. Відображаються системи кооперативних, інституційних, статусних, рольових і міжособистісних взаємодій. Весь хід гри розкривається перед учасниками і дозволяє їм свідомо і аналітично ставитися як до власних дій, так і до дій партнерів.

У залежності від того, яка із систем стає основним моментом, на який спрямована організація навчання, і що є центром колективного обговорення, виділяються різні ігрові форми: командно–позиційна, сюжетно–рольова, командно–рольова або рефлексивно–позиційна гри.

Необхідною вимогою організаційних ігор є їх проведення з відривом від виробництва і тривалістю не менше п'яти днів. Ці вимоги визначені характером побудови етапів гри і феноменом включеності в ігровий процес. Для того щоб організаційна гра забезпечила справжнє розвивальне навчання, в ній повинна здійснюватися імітація повного циклу розвитку діяльності – від підходу до вирішення будь–якої ситуації до узагальненої оцінки знайденого способу розв'язання. Таким чином, гра є спеціально організованою моделлю "кроку" соціального розвитку особистості. Основна структура цього "кроку" відповідає загальній структурі і психологічною будовою інтелектуальної діяльності, яка включає в себе: а) аналіз ситуації і виявлення основних проблемних точок; б)визначення провідної стратегії дії і визначення цілей та плану діяльності; в) вибір способів і засобів діяльності та реалізація рішення; г) отримання результатів у ході вирішення та оцінка ефективності.