9.2. Рефлексивні технології як основа коригування інноваційної діяльності інженера-педагога

Інноватизація інженерно-педагогічної освіти спричинила до перегляду усіх психологічних механізмів діяльності педагога, у числі яких і рефлексивна діяльність. Сьогодні необхідне нове покоління викладачів, які регулярно осмислюватимуть свою діяльність, усвідомлюватимуть її результати через наявність сформованих компетенцій щодо рефлексії. Активізація позиції рефлексії в інноваційній діяльності інженера-педагога пов’язана і з його орієнтацією на саморозвиток. Джерелом цього процесу виступає система усвідомлюваних педагогом суперечностей у педагогічній діяльності. Для їх вирішення необхідно створювати у навчально-професійній діяльності такі ситуації, які актуалізували б позицію рефлексії, формували позитивне самосприйняття, стимулювали процеси самоствердження.

У теоретичному розумінні рефлексія виступає як форма активного переосмислення людиною того або іншого змісту індивідуальної свідомості, діяльності, спілкування.

У практичному сенсі рефлексія розглядається як здібність людини до самоаналізу, осмислення і переосмислення своїх наочно-соціальних відносин з навколишнім світом і є необхідною складовою частиною розвиненого інтелекту.

Поняття «рефлексія» (від лат. reflexio – «повернення назад») спочатку виникло у філософії, де означало процес роздуму людини про те, що відбувається в її власній свідомості. Аналізуючи відмінності у підходах до проблеми, слід зазначити наявність сьогодні двох філософських традицій у трактуванні процесів рефлексії:

• рефлексія свідомості;

• рефлексія міжособистісної взаємодії.

Рефлексія, як вона розуміється у філософії, є певна акція, спрямована на усвідомлення власних дій людини. Зважаючи на це, рефлексія має досягнення ясності у ставленні людини до себе і світу з тим, щоб визначитись зі стратегію своєї поведінки.

Рефлексія існує стільки ж часу, скільки людина ставить перед собою світоглядні питання з людськими проблемами в їхньому центрі. Сократова думка щодо пізнання самого себе відкрила увагу до рефлексивних питань у науці. Оскільки людину найбільше цікавить діяльність її душі, то самопізнання дійсно виступає результатом або однією з форм рефлексивної активності людини. Рефлексія людини, за Арістотелем, є рисою божественного розуму, який продукує свій предмет, відображається у ньому і пізнає на цій основі свою сутність. За Плотіном, рефлексія протилежна практиці, вона є заглибленням у внутрішню сутність предмета суб’єктивності. У Р.Декарта рефлексія спрямована насамперед на дослідження власного існування людини, її мислення, до якого сягає істине пізнання. За Дж.Локком, рефлексія є спостереженням за внутрішнім досвідом. За І.Фіхте, рефлексія є науковим знанням про самого себе. Рефлексія за Г.Гегелем, є рушійною силою духу. У XIX і XX ст. рефлексія стає предметом уважного і прискіпливого вивчення (Коен, Наторп, Нельсон та ін.), де виступає головним методом інтроспективної психології.

У сучасній психології рефлексія розуміється як процес пізнання людиною самої себе, свого внутрішнього світу через аналіз власних думок і переживань, роздумів про себе; усвідомлення того, як сприймають і оцінюють людину інші люди. У складному процесі рефлексії подані, як мінімум, шість позицій, що характеризують взаємне відображення суб’єктів: сам суб’єкт, який він є насправді; суб’єкт, яким він бачить самого себе; суб’єкт, яким він бачиться іншим; а також ті ж самі три позиції, але з боку іншого суб’єкта. У зв'язку з цим виділяються наступні процеси рефлексії: самопізнання і розуміння іншого, самооцінка і оцінка іншого, самоінтерпретація та інтерпретація іншого.

Рефлексія – це не просто знання чи розуміння суб’єктом себе, але й виявлення того, як інші знають і розуміють «рефлексуючого», його особисті якості, емоційні реакції, когнітивні (пов’язані з пізнанням) уявлення. Виходячи з цього розрізняють такі види рефлексії як:

• міжособистісна рефлексія – це процес подвоєного, дзеркального взаємовідображення суб’єктами один одного, змістом якого виступає взаємовідтворення особливостей один одного;

• індивідуальна рефлексія – це віддзеркалення людиною своєї внутрішньої психічної діяльності, психічних якостей і станів та усвідомлення того, як вона сприймається іншими людьми.

Рефлексія характеризує звернення назад, тобто здатність особистості неодноразово звертатися на початок своїх дій, думок, уміння стати у позицію стороннього спостерігача.

Якщо термін «рефлексія» у вітчизняній науці почав активно використовуватися у 30-40-х роках минулого століття, то у педагогіку поняття рефлексії увійшло лише у останнє десятиліття.

Концепція педагогічної рефлексії розроблена в американській психології. Вона ґрунтується на дослідницькій парадигмі професійної підготовки педагогів, у основі якої лежить ідея Дж. Дьюї про принципову відмінність між стандартним (“рутинним”) і рефлексуючим педагогом.

Концепція має наступні положення:

– проблемний підхід припускає, що педагог, розглядаючи дану конкретну ситуацію, враховує всі умови і засоби для її вирішення як альтернативні традиційному, стереотипному підходу, розкриваючи для себе її «внутрішні умови», усвідомлюючи неповторність, унікальність кожного окремого випадку, замислюючись з приводу самих традиційних освітянських питань, нічого не приймаючи «на віру».

– дослідницький підхід педагога у вирішенні професійних завдань передбачає, що дослідницьку орієнтацію педагога у професійній поведінці мало просто декларувати, її необхідно забезпечити практично, тобто професійна підготовка педагогів повинна бути націлена на формування практичного мислення, розвиток умінь і навичок дослідницької діяльності.

– онтологічний (від грецьк. «ontos» – суще, буття) підхід передбачає, що рефлексуючий педагог при аналізі своєї діяльності спирається як на професійно-педагогічні, так і на соціально-значимі критерії, тобто він оцінює процес навчання як з точки зору його адекватності психологічним особливостям тих, хто навчається, так і з погляду відповідності його змісту.

Рефлексія в педагогічній діяльності може розглядатись як:

– процес і результат фіксації учасниками взаємодії стану власного розвитку і причин, що забезпечили його;

– процес самоідентифікації суб’єкта педагогічної взаємодії виходячи їх ситуації, що склалася;

– взаємовідображення, взаємооцінка взаємодії учасників педагогічного процесу;

– відображення педагогом внутрішнього світу і стану розвитку того, кого він навчає, і навпаки.

Виходячи з цього, розрізняють наступні види рефлексії:

1. Комунікативна – її об’єктом є уявлення про внутрішній світ іншої людини і причини її вчинків. Тут рефлексія виступає механізмом пізнання іншого.

2. Особиста – тут об’єктом пізнання є сама особа, її властивості та якості, поведінкові характеристики, система відносин до інших.

3. Інтелектуальна – виявляється у ході вирішення різного роду завдань, у здатності аналізувати різні способи рішення, знаходити раціональніші, неодноразово повертатися до умов завдання.

У структурі рефлексії виділяють такі її компоненти, як:

• рефлексія педагогом діяльності тих, хто навчається;

• рефлексія педагогом своєї діяльності;

• рефлексія педагогом педагогічної взаємодії;

• рефлексія тими, хто навчається, своєї діяльності;

• рефлексія тими, хто навчається, діяльності педагога;

• рефлексія тими, хто навчається, педагогічної взаємодії, що мала місце.

Визначають наступні функцій рефлексії у педагогічному процесі:

• діагностична – передбачає виявлення рівня взаємодії між учасниками педагогічного процесу;

• проектувальна – передбачає моделювання, проектування майбутньої діяльності та взаємодії;

• організаторська – передбачає виявлення способів і засобів організації продуктивної діяльності та взаємодії;

• комунікативна – передбачає рефлексію як умову продуктивного спілкування педагога і вихованця;

• смислотворча – передбачає формування у свідомості учасників педагогічного процесу сенсу їх власної діяльності та взаємодії;

• мотиваційна – передбачає визначення спрямованості і цільових установок діяльності;

• коригувальна – передбачає побудження учасників педагогічного процесу до удосконалення своєї діяльності.

Серед рівнів педагогічної рефлексії виділяють:

1. Практичний рівень педагогічної рефлексії передбачає аналіз практичних дій педагога, їх продуктивності. При цьому свої практичні дії аналізуються і оцінюються педагогом як «вірні» або «невірні» залежно від ступеня їх відповідності конкретним професійним знанням.

2. Каузальний рівень пов’язаний з осмисленням педагогом причинних підстав своїх дій та їх наслідків. Змістом аналізу стають свої уявлення і ситуаційні передумови, що визначили ефект зробленої дії. На цьому рівні аналізу рефлексії педагог розглядає конкретну ситуацію як прояв загальних психологічних та педагогічних закономірностей.

3. Критичний рівень заснований на внесенні педагогом до змісту свого аналізу моральних та етичних критеріїв. На цьому рівні актуальними для роздуму педагога стають проблеми цілей, форм, методів і змісту освіти, які ведуть до розвитку і зміцнення справедливих і прогресивних відносин в суспільстві. Тут і процес навчання (цілі і засоби), і навчальна ситуація в цілому (контекст навчання) розглядаються педагогом як проблемні, відкриті до постійного переосмислення і розвитку.

Універсальною умовою виходу педагога у позицію рефлексії по відношенню до діяльності є наявність проблемної ситуації. Проведемо аналіз особливостей перебігу цих процесів.