Форми міжнародного поділу праці
У свою чергу міжнародна спеціалізація має такі напрямки:
1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрішньогалузеву; окремих підприємств.
2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.
За видами міжнародну спеціалізацію поділяють на:
1) предметну (виробництво продуктів);
2) подетальну (виробництво компонентів продуктів);
Така спеціалізація отримала розвиток при виробництві масової продукції: автомобілів, радіоапаратури, тракторів тощо - і поширюється на випуск двигунів, електрообладнання, підшипників, коробок передач, приборів і т.п.
3) технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).
Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації - міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства. Високорозвинуті країни орієнтують своє виробництво не тільки на національні, а й на міжнародні економічні потреби. Виготовлена ними продукція споживається в усіх частинах світу. Водночас посилюється орієнтація на переробку привісної сировини, замість традиційних місцевих виробництв формуються нові галузі промисловості.
Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.
Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо.
Другою формою міжнародного поділу праці є міжнародна кооперація. Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні. Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.
З урахуванням зазначених обставин міжнародна кооперація виробництва може бути класифікована наступним чином (табл. 1).
Таблиця 1
Принципи класифікації |
Характер кооперації |
За видами |
Виробнича, науково-технічна, в області проектування і будівництва об'єктів, у сферах збуту, надання послуг та ін |
За стадіями |
Передвиробничу, виробнича, комерційна |
За структурою зв'язків між учасниками |
Міжфірмова і внутріфірмова |
За кількістю учасників |
Двох-і багатостороння |
За формами організації |
Підрядна, спільне виробництво, спільні підприємства, договірна |
За територіальним охопленням |
Між двома і більше країнами, регіональна, міжрегіональна і всесвітня |
Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:
1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає: передачу ліцензій і прав власності; розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються; удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.
2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.
3. Післяпродажне обслуговування техніки.
Найбільшого розвитку міжнародна кооперація отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10-15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів. Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:
1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах: підрядне виробниче кооперування - виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т.д.; спільне виробництво.
2. Спеціалізація в договірному порядку - це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.
3. Створення спільних підприємств - об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.
Поділяючи процеси виробництва, тим самим залучаючи до співпраці різні країни, міжнародний поділ праці сприяє отриманню економічних вигод для його учасників, які забезпечуються за рахунок відмінностей у витратах з виробництва товарів.
Таким чином, міжнародний поділ праці безпосередньо бере участь у розвитку та зміцненні міжнародних економічних відносин, що безумовно є позитивним моментом в даному питанні.
Місце України у міжнародному поділі праці
Україна має значний економічний потенціал. Провідна галузь економіки нашої держави - промисловість, у якій створюється основна частка національного доходу. Народногосподарський комплекс країни включає такі її види як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авiацiйних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо.
Промисловість України - це складний комплекс з усіма притаманними сучасній індустрії галузями. Всього індустрія країни налічує близько 300 галузей. Населення України становить близько 1 відсотка усього населення Земної кулі, а ним виробляється 5 відсотків індустріальної продукції планети. На Україну припадає 1/10 світового виробництва чавуну, 1/11 - сталі, 1/12 - кам'яного вугілля.
Україна є виробником ряду конкурентоспроможних на міжнародному ринку товарів і володіє значним банком унікальних технологій та наукових розробок, реалізація яких відкриє резерв нових можливостей для власного і світового прогресу. Запуск супутника Землі "Січ" ввів Україну до клубу космічних держав. Літак "Мрія" та інші вироби заводу ім.О. Антонова, електронні мікроскопи, різних типів і класів кораблі, найпотужніші в світі преси, турбіни та дизельні двигуни - все це є на виробничому конвеєрі України. Як і висококласні тепловози, автомобілі багатьох класів і різного призначення.
Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.
Неоднозначне положення України у міжнародному територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.
Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія).
Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.
Значний рекреаційний потенціал країни - це узбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.
Деяких важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.
Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.
Демографічні передумови. Маючи 50,5 млн. чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн. працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.
Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук.
Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції. що користується попитом на світових ринках.
Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.
Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж донедавна, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну.
Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-Придніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії.
При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України. Зокрема, за її межі йшло 43% чорних металів, 25% залізної та 82% марганцевої руди, 20% коксопродуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтного обладнання, азотних добрив, кальцинованої соди і, цементу, вугілля, електроенергії. За багатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості частка України була набагато вища за її питому вагу в території, населенні, валовому суспільному продукті колишнього СРСР. Окрім того, Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино.
Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, і. висококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала за трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку машинобудування.
Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та енергомісткого виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект, ніж у цілому по Союзу.
Але з часом ефективність функціонування їх тут почала знижуватись:
По-перше, світовий науково-технічний прогрес об'єктивно заохочує зниження матеріаломісткості (металомісткості) виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структура виробничого потенціалу України дедалі більше старіє.
По-друге, надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництва у нас привела до екологічної напруженості.
По-третє, недостатньо використовуються кваліфіковані кадри та інтелектуальний потенціал. Наслідком централізованого "міжреспубліканського" поділу праці стали посилені трудові міграції, запланований перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів;
Другою складовою історико-економічних передумов зовнішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари.
На "країни РЕВ" припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами "несоціалістичної" системи розвивалися повільно, що також було наслідком політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної, Америки та Японією товарообіг був незначний.
Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високо розвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.
Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснює з партнерами зі 190 країн світу.
До країн СНД було експортовано 35,9% усіх товарів, до країн ЄС – 25,5% (у січні 2010р. – відповідно 33,1% та 32,3%).
На сьогоднішній день Україна має тісний взаємозв’язок з країнами ЄС. І це в першу чергу виражається у зовнішньоторговельних операціях. (Див. Рис.1)
Рис.1