Укр. мова. м
.docx1. Акцентологічні норми української мови
Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: поїзд, маркетинг, феномен, консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гараж: — гаража — у гаражі; гопак — гопака. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад форма називного відмінка множини деяких іменників лікарі але 4 лікарі), форми родового й орудного відмінка однини числівника один (одного але всі до одного, один за одного, один одного; одним, але один за одним, один з одним, одні одних).Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: гривня - гривні, гривнями.У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови.
Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів. Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією. Часто ці норми розглядають у межах орфоепії.
Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Наголос в українській мові вільний, тобто може падати на будь-який склад, напр.: а́верс, акце́пт, арбітра́ж, акредити́в, автоматиза́ція; відзначається здатністю рухатися у межах слова зі зміною його форм, напр.: авансува́ти – авансу́ють.
Крім словесного наголосу, виділяють ще фразовий наголос (виділення певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній синтаксичній позиції), логічний наголос (особлива вимова певного слова чи кількох слів у висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне виділення слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків).
До особливостей наголошування слів української мови належать:
– наголошування слів з рухомим наголосом (віз, везла́);
– наголошування слів з усталеним наголосом, переважно іншомовних (кварта́л, кіломе́тр, аристокра́тія);
– подвійне наголошування слів (за́вжди́, по́ми́лка);
– наголошування складних слів (прива́тнорабовла́сницький, ра́боторгі́вля);
2.Суржик та сленг як мовні проблеми
Су́ржик (від стар. сурожь — «суміш різних зерен з житом») — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна)
„Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Мова, як відомо, є не лише засобом спілкування. Це також спосіб сприймання світу, відтворення його в свідомості людини.
Але якою мовою говорить сьогодні Україна? Однією з характерних рис мовної ситуації в Україні є так званий „суржик”. Ця мовна хвороба, суміш із двох мов, на жаль, охопила сьогодні переважну більшість населення України. Причому чимдалі це явище поширюється, незважаючи на те , що мовним питанням стурбовані всі. Тільки, на мій погляд, турбота і піклування у кожного свої. Останнім часом здається, що питання професійної чесності, моральності, порядності, патріотизму стосується тільки освітян. Сьогодні чи не найбільше розхитують і знецінюють українську мову засоби масової інформації, тобто ті чинники, які повинні плекати літературну норму. Деморалізуючий суржик і мовне безкультур’я свідомо і послідовно насаджуються засобами масової інформації. Годі й говорити про пересічного громадянина, бо телевізійні ведучі часом видають такі перли, неначе замість рідної мови вивчали мову далеких островів . Політики ...- їм сьогодні, здається, зовсім не до того, якою мовою ми говоримо. Але не слід нам забувати, що шлях до порозуміння - це розмова, наскільки грамотною, зрозумілою вона буде співрозмовникам, настільки настане взаєморозуміння між людьми.
3.Візитна картка, її види, характеристика та реквізити
Візитна картка — це картка для вручення під час знайомства чи візиту.
У світі ділових відносин цій маленькій картці приділяється важлива роль — посередника при знайомстві й представленні. Візитка є важливим елементом престижу, значно полегшує налагодження контактів, сприяє спілкуванню людей, заощаджує час. Крім того, вона довго зберігається й допомагає швидко відновити в пам’яті інформацію про людину.
Незалежно від того, яким підходом керувалися при замовленні візитки, хороша візитна картка обов’язково повинна бути:· стильною,· функціональною,· професійно зверстаною,· якісно надрукованою.
Візитна картка друкується не на дуже цупкому картоні розміром 5 х 10 см. Візитна картка здебільшого містить такі реквізити: 1) Назву установи, організації; 2) Ім'я та прізвище власника картки; 3) Посаду;
4) Адресу установи, організації;5) Номери телефонів, факсу.
У наш час візитна картка вручається людині, з якою хочуть познайомитися ближче або збираються продовжити ділові відносини.
Існує два основних види візиток — ділові й особисті, а також безліч інших утворених від них різновидів.
Ділові візитки — один з найважливіших елементів фірмового стилю організації. Тому для підтримки гарного іміджу фірми всі її співробітники повинні мати службові візитні картки, виконані в одному стилі. Право вибору зображуваних елементів емблем, торговельних марок, фірмових знаків або логотипів залишається за організацією. Але обов’язковою умовою є одне: кольори на візитках усіх співробітників повинні бути точно дотримані. Існує два різновиди ділових карток — представницька і картка компанії.
Особисті візитки можуть містити ім’я й прізвище власника, а також, за його бажанням, будь-яку додаткову інформацію (адресу організації, персонального сайту, електронної пошти, номери телефонів, посаду, звання або вчений ступінь).