3.2.8.Збирання врожаю

Найсерйозніша і відповідальніша робота в культурі люцерни — це її прибирання.

Збирають насіня комбайнами Дон -1500, прямим комбайнуванням. В умовах випадання дощів люцерну скошують у валки, підсушують а потім обмолочують. Ворох з під комбайну очищають та доводять до посівних кондицій на спеціальних електромагнітних машинах.Коли листочки на скошених стеблах довго залишаються свіжими, довше зберігають життя,— вони поступово, та повністю випаровують з себе і з усієї рослини вологу, придбаваючи здатність залишатися про запас (консервуватися).Скошену люцерну не залишають в рядах до повного висихання, а вичікують тільки моменту, коли вона добре зів'яне, після чого збирають в ємності, в які могло б добре проникати повітря. У них люцерна висихає за сприятливих умов впродовж 6 — 7 днів, після чого може бути зметена в стопи. Снопи робляться невеликі, довгасті.Заради попередження самозігрівання, люцерну перешаровують з житньою або пшеничною соломою.

Господарство від такого укладання дуже багато виграє в тому, що солома, пролежавши декілька місяців з люцерною, приймає від неї смак і запах і охоче потім поїдается скотом. Якщо місцевість досить сира, то стоги з боків підпираються ще на різній висоті тонкими жердинами або кілками, які не дозволяють сену щільно осідати. Корисно просолювати люцерну під час складки в снопи.

3.3Основи переробки та зберігання сільськогосподарської продукції

Ворох люцерни, що поступає з комбайну має підвищену вологість (16 -30%). Крім насіння основної культури від має в собі 40 - 60 % домішок, які включають в себе листя та стебла рослини, насіння бурянів , необмолочені боби, комахи. Зберігання у вороху підвищує вологість насіння та за 6 годин температура може підвищитись до 10 – 14°.Виникає небезпека самозігрівання та зниження схожості . Тому ворох після перших 2 -3 годин вентилюють. Висушену не вище 18% вологості масу подають на очистку.Очистку проводять на К -522.В залежності від погодних умов насіння сушать на відкритих ділянказ або в зерносушилціСЗП-2,0. Основну очистку та сушіння проводять на спеціалізованих насінних станціях. Після всього насіння сортують у мішки по 50 кг. Подвійні мішки етикують. На етикетках вказується назва господарства , культура , сорт, масу, рік врожаю, номер партії, дату упаковки та клас. Насіння зберігають при вологості 12-13%. В очищеному посівному матеріалі не допускається наявність насіння карантиних бурянів , личинок та шкідників.

РОЗДІЛ 4

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ТА АНТРОПОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ПРИ ВИРОЩУВАННІ КУЛЬТУРИ

На сьогоднішній день в світі існує два шляхи збільшення виробництва сільськогосподарської продукції: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний шлях включає підвищення родючості ґрунту, широку хімізацію, автоматизацію, механізацію, електрифікацію та впровадження науково-технічного прогресу у сільськогосподарське виробництво. Однак оскільки вільних орних земель, придатних для вирощування сільськогосподарських культур, майже не залишилось, реальним і єдиним шляхом підвищення врожайності сільськогосподарських культур стає повноцінніше використання кожного гектара орних земель, а це пов'язано із збільшенням застосування добрив.

Досвід передових країн світу свідчить, що кожну третю тонну врожаю сільськогосподарських культур отримують за рахунок науково обґрунтованого використання добрив. Існує пряма залежність між рівнем врожайності та кількістю використаних засобів хімізації з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов та сорто-генетичних і біологічних особливостей культур.

Вплив хімізації на продуктивність агроекосистеми обмежений природними умовами. Межа позитивного впливу використання добрив - повне забезпечення сільськогосподарських культур поживними речовинами з максимальним коефіцієнтом їх використання.

Використання добрив на Україні за період з 1970 по 1991 pp. виросло з 65 до 160 кг/га, або в 2,5 раза, а продукції рослинництва збільшилось на 21,7 %.

За даними польових дослідів, середня оптимальна норма NPK по ґрунтово-кліматичних зонах становить 220 кг/га, тому збільшення дози добрив ще може служити резервом підвищення врожайності при дотриманні обов'язкових умов: збалансоване внесення елементів живлення; розробка нових технологій внесення добрив; поліпшення фізико-хімічних властивостей; добування нових видів та форм добрив тощо.

Основними факторами інтенсифікації були:

• доведення рН ґрунтового розчину до 6,5-7,7; вміст глинистих часточок ≈ 31 %, вміст Р₂О₅ і К₂О відповідно не менше 25 і 11 мг/100 г ґрунту;

• ранні строки висівання з використанням низькорослих сортів після кращих попередників (бобові, цукровий буряк, картопля);

• глибока оранка ґрунту;

• оптимальна густота висівання з урахуванням коефіцієнта кущіння 2,5 та втрат при зимівлі 21 %;

• внесення азотних добрив у дозі 190-230 кг/га за 3-4 прийоми;

• інтенсивний фітосанітарний захист посівів (обробка перед висіванням; дві обробки регуляторами росту, до шести обробок посівів пестицидами);

• використання постійної колії та комбінованої техніки для зменшення числа проходів.

Очевидно, відмовитись від гербіцидів, пестицидів доведеться не скоро, оскільки рівень агротехніки в господарствах низький. Дослідження показують, що близько 80 % площ забруднені, з них половина мають середній та сильний ступінь забрудненості. Бур’яни при середній засміченості виносять до 50, а при сильній – до 200 кг/га азоту, фосфору і калію, а на формування 1 т зерна використовується 70-75 кг/га NРК.

Кількість продукції яка зберігається після боротьби із шкідниками та хворобами, перебуває в межах потенційних втрат урожаю. Повністю ліквідувати ці втрати неможливо. Оптимальне використання пестицидів забезпечує їх ефективність у боротьбі із шкідниками на 85%, хворобами рослин 70%, бур'янами 75%.

Вітчизняний та зарубіжний досвід показує, що хімізація сільського господарства є головним фактором інтенсивного ведення рослинництва при високій культурі землеробства. Однак хімізація сільського господарства в нашій країні не буде ефективно доти, доки на землі не з’явиться господар.

Раціональне господарювання на землі - головний фактор її процвітання. Природа - національне багатство, її охорона - все народна справа. Боротьба за екологічну безпеку повинна розглядатись як одне з найвідповідальніших завдань спеціалістів усіх галузей народного господарства.

Економічна та агрохімічна ефективність добрив залишається низькою . Причиною низької ефективності мінеральних добрив є:

• використання добрив без проведення меліорації кислих та засолених ґрунтів; низька загальна культура землеробства;

• внесення добрив без урахування властивостей ґрунту, кліматичних умов та сорто-генетичних особливостей культур;

• слабка матеріально-технічна база, в результаті чого від заводу до поля втрачається 12-14 % добрив;

• від'ємний баланс гумусу, азоту, фосфору та калію в більшості господарств;

• незбалансованість добрив за елементами живлення;

• незадовільні фізико-хімічні властивості мінеральних добрив;

• недотримання технологій внесення добрив;

• відсутність засобів хімізації для комплексного їх використання.

Все це призводить до зниження коефіцієнта використання елементів живлення добрив. Так, тільки нерівномірне внесення добрив знижує їх ефективність на 35-45, складних - на 28-35; фосфорних та калійних - на 15-20 %.

Значення мінеральних добрив в усьому світі настільки велике очевидне, що не можна сприймати серйозно пропозиції деяких учених про повну заборону або про значне обмеження їх застосування. Прийняття такого рішення викликало б катастрофічне скорочення виробництва продуктів харчування і створило б загрозу голоду в багатьох країнах світу.

Мова може йти не про відмову від застосування мінеральних добрив, а тільки про поліпшення технології їх використання, внесення їх в науково обґрунтованих дозах, дотримання встановлених правил перевезення, зберігання і підготовки до внесення.

Успішне вирішення питань хімізації землеробства потребує комплексного еколого-агрохімічного підходу до вивчення закономірностей мінерального живлення рослин, кругообігу і балансу поживних речовин у системі грунт – рослина – добриво. При розробці засобів ефективного використання добрив необхідно враховувати не тільки вимоги землеробства, але й охорони зовнішнього середовища.

Відомо, що з добрив, внесених у грунт, лише частина поживних речовин використовується рослинами,

У середньому для усіх сільськогосподарських культур коефіцієнт використання добрив (КВД) становить: азотних - 40-50, фосфорних - 10-25, калійних - 50-60 %. Збільшення доз добрив призводить не лише до ще більших втрат поживних речовин, а й до зниження КВД. Тому питання подальшого підвищення рівня хімізації слід тісно пов'язувати з вивченням поведінки добрив у грунті та з системою грунт – добриво - рослина. З одного боку, внесення добрив повинно забезпечити оптимальний рівень кореневого живлення культур сівозміни, з іншого - потрібно домагатися, щоб потреба рослин в елементах живлення задовольнялася «витратами» для підтримування родючості ґрунту при допустимих їх втратах, які не допускають забруднення природних вод залишками добрив [10].

Отже, перед агрохіміками стоїть завдання розробити високоефективну й екологічно збалансовану систему застосування добрив стосовно конкретних ґрунтово-кліматичних умов, яка повинна, ґрунтуватись на об'єктивних даних кругообігу і балансу елементів живлення з урахуванням їх міграції.

РОЗДІЛ 5