Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Диплом люцерна.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.09.2019
Размер:
353.24 Кб
Скачать

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З УРАХУВАННЯМ БОТАНІКО – БІОЛОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КУЛЬТУРИ………………………………………………………………………

    1. Ботаніко – біолоогічна характеристика культури……………………….

    2. Агротехніка вирощування люцерни……………………………………...

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНО – КЛІМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА………………………………………………………………

2.1. Кліматичні умови……………………………………………………………

2.2.Характеристика грунтового покриву……………………………………….

РОЗДІЛ 3. РОЗРАХУНКОВО – АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА.ЕЛЕМЕНТИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ ЛЮЦЕРНИ………………………..

3.1. Потенційний урожай………………………………………………………….

3.2. Дійсно – можливий урожай…………………………………………………...

3.3.Рівні продуктивності культури……………………………………………….

3.4.Характеристика сорту люцерни ………………………………………………

3.5. Розрахунок норм добрив на програмований урожай……………………….

3.6.Розробка елементівтехнології вирощування культури у господарстві…….

РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ТА АНТРОПОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ЛЮЦЕРНИ………………………………………………….

РОЗДІЛ 5.ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ЛЮЦЕРНИ………………………………………………….

5.1. Небезпечні та шкідливі фактори виробничих процесів…………………..

5.2. Захист працюючих від шкідливих та небезпечних факторів……………..

5.3.Інструкція з техніки технологічного процесу………………………………

5.4. Пропозиції по поліпшенню стану безпеки технологічних процесів …..

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ…………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………

ВСТУП

Люцерна - одна з найбільш врожайних кормових трав, вона забезпечує достатньо великий збір протеїну з одиниці площі.

Щоб вирощувати і використовувати культуру люцерни, отримувати стабільні врожаї, необхідно знати її біологічні особливості, технологію вирощування, способи отримання і використання кормів для тварин.

Цим та іншим питанням присвячений даний дипломний проект де наданні матеріали, що дозволяють вирощувати люцерну відповідно до конкретних умов господарства. Багато матеріалів представляють особливу пізнавальну цінність, новизну і актуальність при впровадженні в практику.

Ось чому, враховуючи велике народногосподарське значення цієї культури, метою роботи є дати фермерам та спеціалістам господарств практичну допомогу при вирощуванні даної культури.

Багаторічною практикою кормовиробництва доведено, що подальший розвиток даної галузі пов’язаний з необхідністю достатнього вирощування провідної кормової культури-люцерни. Основною причиною, яка продовжує стримувати одержання необхідних посівних площ, залишається дефіцит насіння. Це стосується багатьох районів люцерносіяння, в тому числі й основних-степових.

У період переходу на ринкові відносини необхідно передбачити комплекс заходів для покращення добробуту споживача. Вирішальна роль в цьому напрямку належить виробництву продукції рослинництва та тваринництва, адже основним джерелом продовольства для людини та кормовою базою тваринництва незмінно залишається рослинний світ. У результаті землеробської діяльності можна одержувати 88% продуктів харчування, а разом з продукцією тваринництва - 99%. У цьому контексті головна роль сільського господарства – виробництво рослинницької і тваринницької продукції, яка в різних регіонах країни забезпечила б найбільший її вихід з одиниці площі.

На сучасному етапі розвитку кормовиробництва значні площі посівів відходять на багаторічні бобові трави, які забезпечують відносно високий збір дешевого кормового білка. За останні роки разом із зростаючим дефіцитом білка, ціни на нього на світовому ринку зростають день за днем. Особливо гостро стоїть питання виробництва дешевого рослинного білку.

Основна бобова кормова культура в системі кормового конвейєра, одна з найцінніших трав для польового травосіяння. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації міститься до 10% білка, а у висушеному листі - до 20% білка, який за якостями не поступається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фосфору і кальцію 100 кг люцернового сіна містить 52 к.о. Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. Вона швидко відростає (3-4 рази протягом вегетаційного періоду) і може давати впродовж літа ніжний поживний корм. Урожайність зеленої маси може становити 400-600 ц/га, сіна 50-120 ц/га і більше. В останні роки спостерігається різке зменшення посівних площ однієї з провідних кормових культур в Україні – люцерни, яке зумовлене, в першу чергу, нестачею насіння, оскільки у виробничих умовах потенціал насінників цієї культури реалізується лише на 25−30 %.Серед чинників, що призводять до зниження насіннєвої продуктивності люцерни, необхідно перш за все назвати несприятливі кліматичні умови, зокрема, недостатнє водозабезпечення. Тому розробка способів оптимізації врожайності цієї культури за умов недостатньої вологості ґрунту набуває особливої актуальності.Вихід з такого становища можливий тільки при переході до нових сортів з високим потенціалом врожайності насіння і впровадження покращених технологій. Селекціонерами по люцерні за останні роки виведено кілька перспективних у цьому плані сортів для різних регіонів обробітку. 

РОЗДІЛ 1

АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З УРАХУВАННЯМ БОТАНІКО – БІОЛОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КУЛЬТУРИ ТА СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ

Люцерна — одна з найдавніших кормових культур. Дикі форми люцерни посівної поширені в Азії, Китаї, на Тибеті, Кавказі. Жовта люцерна в дикому вигляді росте повсюдно в Європі, в Україні, в Росії, Азії. Синя люцерна та її природні гібриди з жовтою у Європі з'явилися давно: спершу в античній Греції, куди вона була завезена з Мідії (Іран) персами під час воєн, які вони вели проти Греції (середина першого тисячоліття до н. е.). Тому у Греції її називали «медікай» — мідійська трава, а в античному Римі, куди вона потрапила з Греції, — ( Herba Medica), дійшли висновку [1]. За високі врожаї та агротехнічне значення у народі люцерну називають «королевою» кормових культур. На думку вчених вона по праву вважається основною багаторічною кормовою культурою у світі. Назва «люцерна» вперше наведена в книзі Далишампа «Історія розвитку рослинництва» (1587). Паралельно вже араби (маври) завезли люцерну в Іспанію під арабською назвою «альфальфа» (так вона і називається в арабській і англійській мовах). В Україну й Росію люцерна потрапила з Азії, зокрема з Тибету, в першій половині XIX ст. Одну із форм тибетської (китайської) люцерни під назвою «му-сю» через Росію завезено в Європу. Із Франції, за даними С. М. Усова (1837), граф О. Г. Бобринський завіз насіння люцерни синьої на початку ХІХ ст. у Смілянський повіт Київщини (нині Черкаська область). Тут висіяна люцерна перезапилилася з місцевою люцерною жовтою і далі розмножувалася як гібрид. Обмін насінням люцерни, як і інших культур, тривав і триває. Так, із США на початку ХХ ст. до нас завезено люцерну сорту Грім, поліпшену потім Зайкеви­чем на Полтавській дослідній станції. У США цей сорт був витіснений двома сортами російської люцерни, якими ми завдячуємо професору Ганзену[ 2 ] Люцерна — високоврожайна, зимостійка й посухостійка багаторічна кормова культура. Люцерну вирощують у всіх землеробських зонах .У північній півкулі вона заходить за Полярне коло ( Скандинавські країни – 69 ° пн..широти), у Південній півкулі розповсюджена у Океанії (45 ° пд..широти), у Південній Америці - Аргентина та Чилі ( 55 °пд.широти). Світова площа посівів люцерни становить понад 30 млн. га, в тому числі в США більше 10, Аргентині 7 млн. га. Посівна площа люцерни в СНД сягає 8 — 9 млн. га, з них в Україні 1,8 млн. га, 48 % у структурі посівів багаторічних трав. Основні площі люцерни сконцентровані в степовій зоні і Лісостепу, на Поліссі її посіви розширюються дещо повільніше.[3] Площі сівби багаторічних бобових трав у господарствах степової зони за останні десятиріччя зменшились в 3-4 рази та складають 5-10 % в структурі кормового клина. Також суттєво знизилась площа насінників люцерни, а середня врожайність насіння на них не перевищує 1,2 ц/га. Першочерговим завданням кормовиробництва повинно стати питання розширення посівних площ багаторічних бобових трав, які в зоні Степу повинні займати до 40 % в структурі кормових сівозмін. [4]

Таблиця 1

Площа люцерни в Україні 2009 - 2010

 

 

Відсоток

 

Площа,

у структурі

 

тис. га

багаторічних

 

 

трав

Степ

1229

76

Лісостеп

453

38

Полісся

86

10

Разом

1768

48

Рис. 1

[ 5 ] Звертають увагу на те ,що з багаторічних бобових трав люцерна є най­більш цінною в сучасних ринкових умовах культурою. Її відрізняють висока продуктивність, довголіття, виняткова адаптивна здатність до різноманітних природних умов, багатоцільове використання. Вона швидко відростає – 3-4 рази протягом вегетаційного періоду. Урожайність зеленої маси може стано­вити 400-700 ц/га, сіна 50-150 ц/га, насіння 5-9 ц/га. У створенні міцної кормової бази для тваринництва вона має велике значення. У той же час люцерна основний чинник біологізації землеробства. Значення біологізації землеробства незмірно зростає в сучасних умовах обмеженого ресурсного забезпечення АПК, коли баланс органічної речовини більшості грунтів складається несприятливо, що може мати важкі наслідки для землеробства вже в недалекому майбутньому.  Люцерна за рахунок фіксації азоту з повітря залишає в грунті з кореневими та пожнивними залишками до 150-170 кг / га біологічного азоту. Збільшення площі посіву люцерни дозволить зберегти бездефіцитний баланс гумусу в грунтах і їх родючість. Однак розширення посівних площ цієї цінної кормової культури не відбувається через від­сутність у достатній кількості посівного матеріалу, що в свою чергу пов'язано з низькою продуктивністю. Вихід з такого становища можливий тільки при переході до нових сортів з високим потенціалом врожайності насіння і впро­вадження покращених технологій. Селекціонерами по люцерні за останні роки виведено кілька перспективних у цьому плані сортів для різних регіонів обробітку. [6] Швидке відростання після скошу­вання дозволяє отримувати 2–3, а при зрошенні – 5 і більше укосів за сезон, що обумовлює її високу урожайність (50-150 ц/га сіна та більше). Види люцер­н підвищують родючість ґрунту, завдяки симбіозу з азотфіксуючими бактеріями (Rhizobium meliloti) та добре розвиненій кореневій системі. За сприятливих умов вона може фіксувати до 500 кг/га атмосферного азоту, що замінює 20 – 40 т/га гною. Види люцерни перешкоджають вторинному засо­ленню ґрунтів, що дуже важливо для зони зрошення. За кормовими якостями та кормовою і насіннєвою продуктивністю люцерна посівна цінується більше, ніж люцерна серповидна. Відрізняється інтенсивним ростом стебел, що обумовлює її більш швидке відростання після скошування та багатоукіс­ність[7 ] . Люцерна (Меdісаgо L.) належить до родини бобових . Вона містить у собі велику кількість неперетравного протеїну, вітамінів, цінних мінеральних речовин ( калій, ка­лій, фосфор), тому має значення для годівлі худоби та птиці Відомо понад 50 видів люцерни. Господар­ське значення мають два види: люцерна синя посів­на (Меdісаgо sativa L..) і люцерна жовта серповидна (Меdiсаgо falcata.).У си­ньої люцерни листки більші, а у жовтої — менші, більш видовжені, ланцетні, густо опушені з нижнього боку з довгими волосками. Люцерна синя має фіолетові квітки різних відтінків, а жовта — жовті. У синьої боби спіральне скручені (від 1 до 5 обертів), а у жовтої — серпоподібні або прямі. Ці два види легко схрещуються між собою і дають дуже цінні гібриди, які поширені в Україні.За кормовими якостями та кормовою і насіннєвою продуктивністю люцерна посівна цінується більше, ніж люцерна серповидна. Відрізняється інтенсивним ростом стебел, що обумовлює її більш швидке відростання після скошування та багатоукісність. Люцерна синя — рослина верхова (висота стебла 80 - 150 см) нещільнокущо­вого типу. Розрізняють укісний, пасовищно-укісний і пасовищний екотипи. Укісний екотип має напіврозлогу розетку весняного відростання і прямостоячий кущ; пасовищно-укісний — розлогу розетку весняного відростання і напіврозлогий кущ; пасовищний екотип— сланку розетку і на­півсланку форму куща. [5 ] Коренева система стрижнева,має потовщений центральний корінь ,дуже розгалужена. Він проникає в однорічних рослин на глибину 24 м, в стар­ших — на 7—10 м. У тому місці,де стебло переходить у коріння форму­ється зона кущення «коронка».Коренева головка за­лягає на глибині 1—7 см. Центральний стрижневий ко­рінь має здатність скорочуватися, особливо у зимостій­ких сортів, і таким чином щороку втягувати кореневу головку в землю на 0,5—1 см.На тонких корінцях знаходяться клубеньки, тканини яких заповнені азотфіксіючими бактеріями. У деяких видів, в основному у північних районах, бічні корені по потужності перевищують основний. Коріння багаторічної люцерни не відмирають після закінчення вегетації, вони зберігаються на увесь час життя рослини. Стебла круглі або чотирьохгранні, порожні або заповнені серцевиною, колір зелений іноді у нижній частині фіолетовий через присутність антоціану, дуже розгалужені, прямі або лежачі ,заввишки 100—150 см. Стебло має довжину 1,5 м, кількість міжвузлів 10 – 20. Кількість стебел за­лежить від віку рослини та умов вирощування, від 2- 3 до 200- 300. Листки складні, трійчасті, оберненояйцевидні.Листочки сидять на коротких ніжках, середній листок більшої довжини. Колір листя від світло – зеленої до темно - зеленої, листя голе або з нижньої сторони опушене, від чого має сизий відтінок. Вага листя становить майже 50% загальної маси врожаю, а площа поверхні листя одного гектара посіву добре розвиненої люцерни дорівнює 50—80 га. Вона в шість разів більша, ніж у жита, у чо­тири —ніж у вівса і майже вдвоє більша, ніж у конюшини. Квітки синьої посівної люцерни мають синій колір з різними відтін­ками — від світло-синіх та світло-бузко­вих до фіолетових і темно-лілових. Вони зібрані у суц­віття — китиці, що мають циліндричну або головчасту форму. Будова квітки характерна для бобових. Дві нижніх пелюстки ,називаються човником, бокові- веслами,а найбільша верхня має назву парус. Квітка двостатева.

Рис. 2

Плід - багатонасінний біб,спірально за­кручений в 2-4 оберти, має коричневий або бурий колір.Кількість насінин сильно варіює і залежить від виду люцерни.

Насіння ниркоподібне, дрібне, завдовжки 2—2,6 мм і завширшки 1 мм, зе­ленувато-жовтого або жовто-буро­го кольору.Вага 1000 насінин 2-2,5 г. Маса 1000 насінин від 0,7 до 2,5Після дозрівання частина насіння має непро­никну для вологи та повітря оболонку тому вони не проростають. Їх вага значна та складає 40 -80%.В агрономічній практиці таке насіння називають тверде. Воне потенціально життєздатне та під дією різних фізичних та меха­нічних факторів має здатність проникності оболонки та стають схожими. Присутність такого насіння забезпечує витривалість нового покоління в екстремальних умовах.

Кущ - надземна вегетативна частина представлена системою стебел, що утворюють кущ. Стебла утворюються як із бруньок зони кущення, так і з бруньок стеблових вузлів. Вони бувають бувають трьох типів:генеративні з суцвіттями, вегетативні подовжені, вегетативні вкороченні у вигляді розетки листів. Форма куща у фазі бутонізації та на початку цвітіння лежача, напівлежача, напівпрямостояча, прямостояча. [9 ] Кущистість у більшості сортотипів та еко­типів люцерни посівної, жовтої в більшій мірі залежить від площі живлення окремої рослини.Як відомо , у симбіозі з бобовими рослинами, в тому числі і з люцерною, живуть бульбочкові бактерії, що оселяються на коренях рослин, утворюючи бульбочки.Люцерна накопчує до 500 кг,у порівнянні з іншими рослинами : конюшина 180кг, люпин -160кг, трохи менше після себе залишають однорічні бобові трави : горох, вика , соя, квасоля . Будучи прихильником та ініціатором широкого використання в нашій країні мінеральних добрив ака­демік Д.М. Прянишников у той самий час надавав великого значення використання біологічного азоту, відводячи йому значну роль у загальному балансі у сільському господарстві. Ступінь нагромадження в рослині біологічно зв’язного азоту залежить від вірулентності та активності бульбочкових бактерій . Вірулентність – це здатність бактерій проникати че­рез кореневі волоски всередину коренів рослини та викликає утворення бульбочок. Під активністю бактерій розуміють їх здатність засвоювати азот з повітря та постачати ним рослину. Про вірулентність бактерій роблять висновок о кількістю бульбочок, а про активність – за приростом врожаю і за кількістю нагромадженого рослинами азоту. Розвиваючись на коренях лю­церни, бульбочкові бактерії використовують для побудови свого організму вуглеводи, які утворюються в рослинах, а у той же час люцерна використовує азотні сполуки, що утворили бактерії. Завдяки цій особливості люцерна може рости на грунтах , що бідні на азот. Активність бульбочкових бактерій най­вища на другий рік життя рослини, у зв’язку з найбільш швидким ростом останніх у цей період.Для життєдіяльності бактерій велике значення має во­логість грунту, особливо в перший час після сівби. Якщо в грунті під час ве­гетації рослин не вистачає вологи, кореневі волоски відмирають, нові бульбочки не утворюються, навпаки, починають відмирати навіть ті, що утворилися раніше. Особливо велику роль у життєдіяльності мікроорганізмів відіграють опади, що випадають протягом весни, та першої половини літа. Бульбочкові бактерії – аероні мікроорганізми, тому нестача в грунті кисню припиняє їх розмноження. Цим пояснюється той факт, що на важких грунтах, особливо на перезволожених, бульбочок на коренях буває мало. Внесення органічних добрив ( гною, торфу) завдяки поліпшенню водно-повітряний і температурний режими грунту створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів. [10 ] . Для проростання насіння люцерни потрібно води в 1,3 - 1,4 раза бі­льше за його масу. Глибина загортання насіння- не більше 4 см. Цей шар ґрунту потрібно підтримувати у вологому стані. Насіння проростає при тем­пературі 2- 3 °С, масові сходи з'являються при 18 - 20 °С на 9 - 12-й день навесні і на 5 - 6-й день улітку. Сходи витримують заморозки до мінус 6 °С. Люцерна дуже чутлива до підвищеної кислотності ґрунту, оптимальні умови її розвитку створюються при рН 6 -7,5.Значний приріст вегетативної маси люцерни спостерігається через 14-20 днів після появи сходів. Бічні пагони з'являються після утворення 6-8 трійчастих листків. За два місяці вегетації коренева система заглиблюється в середньому на 90 - 100 см.Зав’язь люцерни має від 8 до 14 насіннєвих зачатків, але запліднюється , один біб. Значна кількість насінин недорозвивається і залишається щуплою, що зумовлюється впливом різних факторів на процес насіннєутворення. Одна з причин - порушення нормального забезпечення рослин у період плодоутворення поживними речовинами (макро та мікроелементами), над­мірність або нестача продуктивної вологи в грунті, низька або надто висока температура, загущенність травостою, ураженність хворобами та шкідни­ками, тощо. Усі агротезнічні заходи мають бути спрямовані на утворення добре розрідженого травостою. [11 ] Розвивається люцерна посівна за ярим типом. За сприятливого поєднання температурного і світлового факторів, достатніх водного і поживного режи­мів у рік сівби рослини проходять фази гілкування, бутонізації, цвітіння, плодоношення і достигання насіння. Ця властивість люцерни дає змогу одержувати в рік її висівання повноцінний врожай зеленої маси, а в півден­них і південно-східних областях — і насіння. У наступні роки життя люцерна відновлює вегетацію при переході середньодобової температури через + 5 °С. Відростають нові пагони з бруньок зони кущення і пагонів розетки. На зиму рослини повинні максимально накопичити поживні речовини, оскільки нові пагони викорис­товують їх доти, поки на пагоні не сформується листя. [12 ] Укісна стиглість (фаза бутонізації — початок цвітіння) настає через 50 — 60 днів. Досліди Інституту кормів УААН свідчать, що перший укіс першого року використання люцерни треба проводити у фазі цвітіння, що дає змогу накопичитись у кореневій системі рослин достатньої кількості поживних ре­човин для формування високого врожаю наступних укосів. Вважається доцільним збирання одного з 3 — 4 укосів у період цвітіння рослин.Після скошування рослини відростають переважно за рахунок гілкових бруньок нижнього ярусу, які до підкошування перебували в стані спокою, а також із бруньок зони кущення. Другий і наступні укоси збирають через 30 - 35 днів, а на півдні — навіть раніше (через 25 днів після відростання). Останній укіс проводять не пізніш як за 25 - 30 днів до закінчення вегетації. За цей час молоді пагони встигають накопичити достатню кількість пластичних речовин, інакше можлива масова загибель рослин узимку. Ігно­рування цього фактора успішної перезимівлі багаторічних трав призводить щороку до того, що в Україні гине 150-350 тис. га їх посівів. У перерахунку на сіно це становить 600 -1400 тис. т його, або 8-19 % від загального обсягу виробництва. [13 ] В організації насінництва люцерни треба зважати на те, що період від від­ростання до достигання насіння першого укосу становить 125-145, дру­гого 105 - 120 днів. Тривалість періоду відростання -цвітіння першого укосу 55- 65, другого 30-35 днів. Масове цвітіння збігається з початком формування бобів у частини стебел у травостої, а в цілому період утворення бобів розтягується на 40-55 днів. [14 ] Для вирощування люцерни сприятливі практично всі ґрунтово-кліматичні умови України. При вапнуванні ґрунту її можна успішно вирощувати до ши­роти Санкт-Петербург - Bологда. Проте найбільша продуктивність її при поєднанні оптимальних умов вирощування (достатку світла, тепла, вологи й поживних речовин). Найсприятливіша тривалість сонячного освітлення для люцерни в ме­жах 16 годин при інтенсивності 30-60 тис. люкс. При формуванні врожаю зеленої маси, а також насіннєвого травостою важлива не тільки кількість світла, а й глибина його проникнення в різні яруси посівів. Це якраз і визна­чає загальну продуктивність фотосинтезу асиміляційної поверхні листкового апарату. Тому в підпокривних посівах покривна культура повинна мінімально затіняти рослини люцерни, а її насінники мають бути зріджені, чого досягають за рахунок широкорядної сівби (від 60 - 70 до 90 см). [15 ] Рослини достатньо зимо- й морозостійкі — при відсутності снігового покриву витримують морози до 20 — 25 °С, а якщо є постійний сніговий по­крив — до мінус 40 °С. Гинуть посіви люцерни переважно внаслідок різ­кого коливання температури наприкінці зими, при утворенні притертої льодяної кірки, тривалому затопленні. Незважаючи на те, що люцерна посухостійка рослина, вона добре реагує на зволоження. Вологість ґрунту при її вирощуванні треба підтримувати на рівні 70 — 80 % НВ протягом вегетації. За цих умов основна маса коріння концентрується в шарі 0-70 см, формується високий врожай зеленої маси. При нестачі вологи в шарі ґрунту 0 — 100 см корені інтенсивніше ростуть углиб, внаслідок чого знижуються ріст рослин і врожайність зеленої маси. Надмірне зволоження і близьке залягання ґрунтових вод (менше 1,5 м) від поверхні ґрунту негативно впливають на продуктивність і зумовлюють зрід­ження травостою. Рослини люцерни формують велику надземну масу і кореневу систему, а також величезну листкову поверхню (100 — 125 тис. м2/га). У спекотні дні поверхня листків випаровує величезну кількість вологи. Сумарне витрачання вологи з одиниці площі посіву люцерни більше, ніж у багатьох польових ку­льтур. Однак це компенсується могутньою кореневою системою люцерни, яка дає змогу використовувати вологу з глибини 3 — 4 м і більше. [17] Люцерна добре росте на чорноземах, каштанових, бурих, темно-сірих лісових ґрунтах. Малопридатні для неї торф'яники, не поліпшені солончаки й солонці, глинисті, кислі, болотні ґрунти з високим рівнем ґрунтових вод. За підвищеної кислотності ґрунту (рН < 5,5) люцерна росте погано, буль­бочкові бактерії не оселяються на її корінні. Тому такі ґрунти вапнують, щоб одержати реакцію ґрунтового розчину, близьку до нейтральної. Для вапну­вання використовують доломітове борошно, мергель, подрібнений вапняк, дефекат, пил цементних заводів, мартенівські шлаки. [18 ] Біологія цвітіння та запилення люцерни має ряд особливостей, знання яких дає можливості правильно використовувати систему заходів для отри­мання високих врожаїв. Насамперед це стосується будови квітки , яка у цієї рослини, як і в інших бобових, складається з чашечки, віночка, десяти тичи­нок та маточки. Морфологічною особливістю є те, що тичинки і маточка з приймочкою є закритими. Це і зумовлює специфіку та труднощі запилення.Квітка запилюється при механічній дії на неї зовні, від чого тичинкова колонка разом з маточкою звільнюється , пилок витрушується і потрапляє на приймочку маточки. У запиленій квітці приймочку не видно - вона закрита тичинками.Розкриті квітки добре помітні – у них тичинки і маточки знахо­дяться зовні і притиснуті до великої пелюстки – паруса. Отже, будова квітки люцерни зумовлює перехресне запилення. Також важливого значення у насінництві набувають фактори , які забезпечують розкривання та запи­лення квіток. Можливе само розкривання квіток, яке в літературі отримало назву автотрипінгу, при цьому відбувається самозапилення. Частіше це від­бувається у Південному Степу. Боби які утворюються в них майже не мають повноцінного насіння. Тому само розкривання не має практичного значення для отримання врожаю в природніх умовах. [19 ] Люцерна - типова ентомофільна рослина і в природі її переважно запилюють дикі бджоли та джмелі . Протягом тисячоліть у районах формування цієї культури до за­пилення її пристосувалися кілька видів диких бджіл. Медоносні бджоли та­кож відвідують люцерну але лише заради нектару, і таким чином не запилює квітку.За даними досліджень медоносні бджоли у Степу розкривають не більше 1% квіток. У зоні степу існує 20 видів диких бджіл – запильників.Останнім часом у зв'язку з масовим застосуванням отрутохімікатів проти шкідників, хвороб, з розорюванням і зрошенням земель чисельність диких бджіл значно зменшується. У лісостепових районах майже зникли такі види цінних запилювачів, як мегахіла - листорізка, антофора,антидіум (шерсто­бит). Раніше вони були тут по­ширені і гніздилися в дерев'яних будівлях, очеретяних покрівлях різних тваринницьких і господарських примі­щень. [20] Зменшення кількості запилювачів люцерни є однією з головних при­чин коливання і в цілому низької врожай­ності її насінників. Спостереження,проведені на посівах люцерни в господарствах Полтавської, Сумської, Чер­каської областей, показали, що кількість розкритих і за­пиле­них квіток за період цвітіння рідко .перевищувала 10—15%, а в окремі роки була навіть значно меншою. Тому врожай кондиційного насіння з цих посі­вів був мен­ше 1 ц/га.Причини низької насіннєвої врожайності люцерни в зв'язку з недостатньою кількістю бджіл-запилювачів ви­вчають науковці в ба­гатьох країнах. Люцерна відноситься до багаторічних полікарпічних рослин ярового типу розвитку. При весняному та літньому посіві без покриву вона може утворю­вати генеративні пагони і при сприятливому тепловому, світловому та вод­ному режимах розквітнути, сформувати боби з повноцінним насінням. Етапи органогенезу – формування органів рослин в їх ембріональному зародковому стані. Основні фенологічні етапи розвитку рослин люцерни : проростання насіння, сходи, поява першого справжнього листа, стеблування, бутонізація, цвітіння, плодоношення( бобоутворення), побуріння бобів ( стигнення на­сіння). [21 ] У зв’язку з переходом до інтенсивних технологій вирощування люцерни важ­ливе практичне значення має знання особливостей формування елементів врожаю ебріонального розвитку з послідуючими редукціями під впливом зовнішніх факторів. Життєвий цикл цієї полікарпічної багаторічної рослини за період вегетації складається з 12 етапів органогенезу: На першому етапі формується конус наростання та утворюються зародкові листки,і пов'язаний з проростанням насіння, диференціацією зародкових ор­ганів. Він характеризується появою конусу наростання та перших двох заро­дкових листів. У зимуючих вегетативних пагонів починається з появи дру­гого меристематичного бугорка у пазухах листа бруньки і закінчується розгортанням першого листа. Основний елемент продуктивностей посівів на данному етапі органогенезу- кількість проросших рослин. На другому етапі перші справжні трійчасті листки, стебла зі зближеними міжвузлями , що призводить до появи куща у вигляді розетки ( фаза стеблування).У послин першого року життя на цьому етапі добре видно головне стебло. На рослинах другого та послідуючих роківу кінці вегетації у зоні відновлення формуються багаточисельні вкороченні пагони, що утворюють розетку.Цей етап має велике значення у формуванні певної густоти травостою та створенні кормової маси . На наступний рік життя рослини вимагають збільшенні вимоги по забезпеченності світлом, теплом та елементами живлення( критичний період розвитку люцерни). Так нестача світла у підпокривному посіві ( під покривом ячменю) у перший рік життя обмежує подальше проходження органотворних процесів.

На третьому етапі конус наростання збільшується та утворює приквіткове листя,дифер йде у акропетальній послідовності. Інтенсивно утворюється вегетативна маса та поглиблюється коренева система. На четвертому етапі - подальши розвиток конусів наростання стебел другого порядку, у результаті чого утворюється суцвіття з наявністю12- 20 квіткових бугорків. Диференціація конусів наростання на четвертому та третьому етапах проходять навесні , одночасно на головному та бокових пагонах. П’ятий етап пов'язаний з диференціацією частин квітки твідмічені максимальні прирости пагонів у довжину. На наступний рік після проходження третього – п’ятого етапів рослини вступають у шостий етап. Ростуть тичинки та в пильниках утворюється одноядерний пилок. На сьомому етапі продовжуються етапи иікроспорогенезу і мегаспорогенезу. Вони протікють одночасно. У пильниках завершується створення двоядерного пилку, диференціюєтьчя зародковий мішок. Цей етап співпадає з початком бутонізації.Квітка повністю сформована. Восьмий етап - фаза повної бутонізації,утворюються яйцеклітини зародкового мішка, а в пилкових зернах генеративне ядро поділяється на два спермія. Чоловічий та жіночий гаметофіти готові до опилення та запліднення. Інтенсивно ростуть покривні органи квітки, тичинкова трубка, осі суцвіть та квітконіжок. Дев’ятий - цвітіння та запилення. На дев’ятому етапі відбувається запліднення, формування бобу та диференціації зародку в насінині. Насінного травостою. Життєздатність та перенос пилку , запліднення тісно повязані з забезпеченністю екологічними факторами.На цьому етапі визначається біологічна продуктивність. Десятий етап - утворюються бои та насіння. Спавпадає з фазою бобоутворення. Йде процес утвоення зародку і посиленний ріст оба у довжину.

Одинадцятий етап характеризується наливом насіння, інтенсивне відкладання запасних поживних речовин,Боби потувщуються та приймають форму характерну для данного виду . Дванадцятий - характеризується дозріванням. Висіяне насіння краще проростає, якщо використовуються після 4 – 8місяців зберігання . Умови зберігання, способи його, клімат, грунт впливають на процент твердого насіння. При проростанні насіння поглинають близько 140 – 150 % своєї маси. Сходи можуть з’явитися на 5 – 6 день посіву. Перші сім’ядолі утворюють 2 серцевидних листочка. Через декілька днів з’являється перший простий лист. Несприятливі умови ( нестача світла)є тим «стресовим явищем», яке найбільш гнітюче діє на молоді рослини люцерни. В цей період вона також дуже чутлива до підвищення кислотності. Оптимальні умови рН 6 – 7,5. Активний ріст вегетативної маси розпочинається після 2- 3 тижнів після сходів. Коренева система за 2 місяці вегетації проникає на 90 – 100см. При сприятливих умовах за один рік проходять такі фази розвитку – завершується гілкування, бутонізація, цвітіння, дозрівання насіння.На другий рік життя рослини весною при температурі 5 ° починає вегетацію. Нові пагони утворюються із бруньок зони кущення . Вони використовують запас поживних речовин д о тих пір поки не сформується листя.[14] Значний приріст вегетативної маси люцерни можна спостерігати че­рез 14 — 20 днів після появи сходів. Бічні пагони з'являються після утворення 6 — 8 трійчастих листків. За два місяці вегетації коренева система заглиблюється в середньому на 90 — 100 см. [15] Розвивається люцерна посівна за ярим типом. За сприятливого поєднання температурного і світлового факторів, достатніх водного і поживного режимів у рік сівби рослини проходять фази гілкування, бутонізації, цвітіння, плодоношення і достигання насіння. Ця влас­тивість люцерни дає змогу одержувати в рік її висівання повноцін­ний врожай зеленої маси, а в південних і південно-східних облас­тях — і насіння. [16] У наступні роки життя люцерна відновлює вегетацію при переході середньодобової температури через + 5 °С. Відростають нові пагони з бруньок зони кущення і пагонів розетки. На зиму рослини повинні максимально накопичити поживні речовини, оскільки нові пагони використовують їх доти, поки на пагоні не сформується листя.Укісна стиглість (фаза бутонізації — початок цвітіння) настає через 50 — 60 днів. Досліди Інституту кормів УААН свідчать, що перший укіс першого року використання люцерни треба проводити у фазі цвітіння, що дає змогу накопичитись у кореневій системі рослин достатньої кількості поживних речовин для формування високого врожаю наступних укосів. Вважається доцільним збирання одного з 3 — 4 укосів у період цвітіння рослин. Після скошування рослини відростають переважно за рахунок гілкових бруньок нижнього ярусу, які до підкошування перебували в стані спокою, а також із бруньок зони кущення. Другий і наступні укоси збирають через 30 - 35 днів, а на півдні — навіть раніше (через 25 днів після відростання). Останній укіс проводять не пізніш як за 25 - 30 днів до закінчення вегетації. За цей час молоді пагони встигають накопичити достатню кількість пластичних речовин, інак¬ше можлива масова загибель рослин узимку. Ігнорування цього фактора успішної перезимівлі багаторічних трав призводить щороку до того, що в Україні гине 150 — 350 тис. га їх посівів. [17] У перерахунку на сіно це становить 600 — 1400 тис. т його, або 8 — 19 % від загального обсягу виробництва. В організації насінництва люцерни треба зважати на те, що період від відростання до достигання насіння першого укосу становить 125 — 145, другого 105 — 120 днів. Тривалість періоду відростання — цвітіння першого укосу 55 — 65, другого 30 — 35 днів. Масове цвітіння збігається з початком формування бобів у частини стебел у травостої, а в цілому період утворення бобів розтягується на 40 — 55 днів[18] . Під люцерну, як і під інші культури, застосовують основне добриво, припосівне і підгодівлі. Вирішальний вплив на урожай роблять гній і мінеральні добрива, внесені під оранку, в зону розташування основної маси коренів. Гній, окрім забезпечення рослин поживними речовинами, покращує хімічні і фізичні властивості грунту і посилює діяльність грунтових мікроорганізмів. Під люцерну використовують від 30 до 40 т на 1 га гною залежно від типу грунту. Безпосередньо під люцерну гній вносять рідко, частіше - під попередню культуру. Гній можна замінити мінеральними добривами. Потреба в азоті за сприятливих умов задовольняється за рахунок клубеньковых бактерій. Тільки на бідних грунтах для поліпшення початкового зростання люцерни перед посівом дають невеликі дози(20 - 30 кг/га д.в. аміачної селітри, сечовини або сірчанокислого амонія). Фосфорні добрива грають велику роль у формуванні високих урожаїв люцерни на усіх типах грунтів. Під неї вносять простий і подвійний суперфосфат, фосфоритную борошно, преципітат та ін. У зв'язку з тим, що люцерна слабо засвоює важкорозчинні у воді фосфати, фосфоритную борошно і преципітат краще використати на кислих грунтах. Люцерна споживає багато фосфору в легкодоступній формі впродовж усього життя, але особливо вона чутлива до його недоліку в початкові фази зростання. Достатнє постачання фосфором в цей період посилює утворення листової поверхні і сприяє кращому вкоріненню молодих коренів. Особливо чуйна люцерна при зрошуванні на спільне внесення калійно-фосфорних добрив. Калій посилює синтез і пересування вуглеводів, покращує використання азоту і фосфору, сприяє підвищенню стійкості люцерни до високих і низьких температур, проте, за численними даними, внесення одних калійних добрив під люцерну не дає позитивного ефекту, що пояснюється достатнім запасом засвоюваного калію у більшості типів грунтів. При зрошуванні фосфорні і калійні добрива застосовують разом. Ефективність цих добрив значно підвищується, коли їх вносять під глибоку оранку,як калійні добрива використовують 40% -ну подвійну сіль і сильвініт. [22 ]

РОЗДІЛ 2

Ґрунтово-кліматичні умови зони з урахуванням особливостей господарства

Херсонський обласний державний центр експертизи сортів рослин (Держекспертцентр) утворений на базі інспектури Держкомісії України по Херсонській області та Херсонської державної сортовипробувальної станції, що реорганізувалась, є їх правонаступником, заснований на державній власності і підпорядкований Державній службі України з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба) як урядовому органу державного управління, що діє у складі Мінагрополітики України. За організаційно-правовою формою господарювання Держекспертцентр є установою. Держекспертцентр є державною власністю, тому засновником підприємства є держава, в основному господарство утримується за рахунок бюджетних коштів. Херсонський обласний державний центр експертизи сортів рослин розташований на території Дніпровського району міста Херсона в південно-західній частині Херсонської області. Відстань від Держекспертцентру до міста Херсона – 6 км, до Херсонського елеватора – 15 км.

По конфігурації територія землекористування представляє собою трапецію, східна частина якої розташована вздовж шосе Зеленівка-Херсон.

Держекспертцентр створено з метою проведення досліджень, необхідних для державної реєстрації сортів і отримання охоронних документів, які засвідчують право на сорт.

Основними напрямками діяльності Держекспертцентру є:

- організація та виконання Державної програми випробування сортів рослин;

- визначення критеріїв заборони поширення сортів в Україні;

- експертиза придатності сортів рослин до поширення в Україні;

- здійснення науково-методичного і господарсько - організаційного виробництва та керівництва підпорядкованими структурними підрозділами, контроль за дотриманням ними методики дослідної справи;

Таблиця 2.

Структура посівних площ

п/п

Культура

Площа, га

%

1

Озимий ріпак

46

11.3

2

Озима пшениця

110

27

3

Озимий ячмінь

60

14.7

4

Ярий ячмінь

27

6.6

5

Соняшник

28

6.9

6

досліди

9

2.2

7

Під чистими та сидеральними парами

128

31.4

Основними видами продукції, з якими Держекспертцентр виходить на ринок, є сільськогосподарська продукція рослинництва та сільськогосподарські послуги, крім ветеринарних. Частка вирощування олійних культур в загальних обсягах виробництва і реалізації продукції складає 25%.

Іншими видами діяльності підприємства є:

- узагальнення результатів польових та лабораторних досліджень сортів рослин щодо їх відповідності умовам державної реєстрації сорту та державної реєстрації прав на сорт;

- забезпечення виконання завдань, покладених на Держекспертцентр Державною службою з охорони прав на сорти рослин в частині розробки та впровадження досягнень науки і передового досвіду в галузі агропромислового виробництва, охорони прав на сорти рослин і поширення їх в Україні, здійснення науково-технічної, технологічної та інноваційної політики;

- здійснення контролю за обігом сортів, вживання їх назв та підготовкою і перепідготовкою кадрів.

2.2. Кліматичні умови зони розміщення господарства

Територія центру експертизи сортів розташована в зоні Сухого Степу півдня України.

Територія центру експертизи сортів рослин розташована в найбільш посушливій зоні України і входить до складу другого (південного) агрокліматичного району Херсонської області. Цей район відрізняється короткою весною, досить довгим, посушливим та жарким літом, м`якою зимою з частими відлигами. Тут суми температур вище 10° складають 3300-3400°, кількість опадів за цей період 200-220 мм, а протягом року 330-380 мм. Гідротермічний коефіцієнт дорівнює 0,6. Середня тривалість безморозного періоду 180-200 днів, а вегетаційного 225-230 днів. Весняні заморозки припиняються в середньому в другій декаді квітня, але в окремі роки вони спостерігаються в третій декаді травня. Осінні заморозки наступають в середньому в третій декаді жовтня, найбільш ранні – в третій декаді вересня. Суховії бувають щорічно, дуже інтенсивні спостерігаються в 40-60% років, а в прибережних районах в 20% років.

Середньорічна температура повітря складає плюс 9,8°С. Найбільш холодний місяць – січень з середньомісячною температурою мінус 3,4°С, найбільш теплий місяць – липень з середньомісячною температурою плюс 22,9°С.

Початок активних температур припадає на третю декаду березня. Закінчується вегетаційний період в першій декаді листопада. Найбільша кількість опадів випадає в середньому в травні-липні місяці і складає 32-48 мм, менше всього – в лютому – 16 мм. Пануючими вітрами на території центру є вітри східного і північно-східного напрямку. Сильні та тривалі вітри спостерігаються взимку та в весняно-літній період. Вони спричинять велику шкоду сільськогосподарському виробництву, викликаючи пилові бурі та посухи. Число днів з пиловими бурями в середньому за рік більше 12.

Біля 67% річної норми опадів випадає в теплий період року з квітня по жовтень. В літній період опади частіше носять характер злив. На території центру часто спостерігаються атмосферні посухи. Число днів з відносною вологістю повітря 30% і нижче в серпні досягає 9.

Сніжний покрив неглибокий і нестійкий. Висота сніжного покриву в середньому складає 3-5 см, який за період 3-4-денних відлиг майже завжди сходить. Нерідко на полях утворюється грунтова, льодова кірка. В середньому за зиму спостерігається 35-40 днів зі сніговим покривом. Грунти в зимовий період промерзають в середньому в грудні на 1 см, в січні – на 19 см, в лютому – на 40 см, а потім швидко відтають.

Весна частіше всього коротка (1-1,5місяці). Характерною особливістю її є швидке наростання температури повітря. Початок весни (в середньому перша декада березня) пов`язаний з датою стійкого переходу середньодобової температури повітря через 0°С. До кінця третьої декади березня середньодобова температура повітря переходить через 5°С. Це співпадає з середніми строками сівби ярих культур, а також початком вегетаційного періоду озимих культур. В кінці другої декади квітня середньодобова температура повітря переходить через 10°С.

Літо частіше жарке, посушливе, триває біля 5 місяців. В цей період випадає більша частина опадів у вигляді злив. В літні місяці буває від 4 до 8 днів з опадами. Тривалі також періоди без опадів. Перехід середньодобової температури повітря через 15°С спостерігається в другій декаді травня. Це відповідає початку найбільш теплого періоду року. Середня температура в червні 24-24°С, в липні та серпні – 27-28°С. Максимальні температури досягають 38-40°С. В третій декаді вересня звичайно починається перехід середньодобової температури повітря через 15°С, літо поволі закінчується.

Початок осіннього періоду характеризується збільшенням кількості днів з опадами та хмарністю і початком заморозків. Для осені характерне повернення тепла і ясної та тихої погоди. За початок осені прийнята дата переходу середньодобової температури повітря через 10°С. Це припадає на другу половину жовтня. З датою переходу середньодобової температури через 5°С співпадає закінчення вегетаційного періоду. Приблизно через 25-30 днів після цього (в кінці листопада – на початку грудня) наступає перехід температури повітря через 0°С.

Зима дуже коротка, м`яка з частими й сильними відлигами(максимальні температури іноді підвищуються до 11-15°С). Середньодобові температури повітря звичайно вище -5°. В рідкісні дуже холодні зими температура може знижуватись до -25°С. Взимку переважає похмура погода. Найбільш раннє утворення снігового покриву спостерігається в першій декаді грудня, а найбільш пізній його схід – в тертій декаді березня. Період з стійкими від`ємними середньодобовими температурами повітря закінчується в першій декаді березня.Для характеристики метеорологічних умов за роки досліджень використовувались дані агрометеорологічної станції м.Херсон. основні метеорологічні показники за цей період були неоднаковими.

Таблиця 2. Показники елементів клімату по середньо-багаторічним даним (метеостанція Херсон)

Місяць

ІV

V

VІІ

VІІІ

ІХ

Х

За вегет.

період

За рік

Темпе-ратура,

°С

24,3

32,9

35,19

39,45

31,84

24,30

15,08

189,0

246,37

Сума опадів,мм

28

36

46

45

38

27

30

250

406

2.3. Ґрунтовий покрив та характеристика умов відтворення родючості ґрунту

Грунтовий покрив представлений темно-каштановими грунтами середньо і важкосуглинкового механічного складу.Грунти характеризуються чітким поділом профілю на два генетичних горизонти: гумусово-елювіальний міцністю 25-32 см, темнувато-сірий з коричневим відтінком; гумусово-ілювіальний горизонт до глибини 52-58 см, темно-коричневий, ущільнений, горіхуватої структури. Перехід до породи поступовий.

Темно-каштанові грунти характеризуються розвинутим гумусовим профілем міцністю до 55 см, закипання від НCL з глибини 71 см, виділення горизонту «білозірки» з 78 до 107 см.

Орний шар грунту сухий до 30 см, щільний, темнувато-сірий з слабким буроватим відтінком, глибисто-грудкувато-порошистий, середньосуглинковий, багато коренів рослин, закипання від НCL немає, перехід поступовий.

Підорний шар грунту 29-34 см, свіжий. Темніше попереднього, щільний, середньосуглинковий, глибисто-грудкуватий, не закипає від НCL, містить багато коренів рослин, перехід помітний по забарвленню і ущільненню.Грунтотворною породою є лес буровато-палевого кольору, тонкопористий, ущільнений, насичений карбонатами кальція, вміст яких складає 8-15%. По механічному складу лес важко- та середньосуглинковий, на глибині 2,5-4,0 м лес містить легкорозчинні солі та гіпс.

Переважає в складі лесу фракція крупного пилу (41,32%) та мулу (29,33%). Фільтраційна здатність лесу, завдяки пористому складу, задовільна. Темно-каштанові грунти утворились в умовах посушливого клімату (з великим дефіцитом вологи в періоди, необхідні для життя рослин) на слабодернованій рівнині, вкритій степовою рослинністю на корбонатному лесі.

Реакція грунтового розчину в орному шарі слабокисла або нейтральна (рН 6,2-7,0), в горизонті „білозірки” рН стає лужною (рН 8,4).

Грунти містять невелику кількість гумусу в шарі 0-20 см – 1,87 – 2,02% в більш глибокому шарі 20-40 см – 1,13 -1,20%. Вміст в орному шарі мінерального азоту низький 3,1-3,5 мг, рухомого фосфору середній – до 6 мг, калію низький 21-30 мг на 100 г грунту.

Поглинальна здатність грунту невисока і складає для орного шару 20,66 мг-екв/100г, ілювіального горизонту 19,57 мг-екв на 100 г грунту. В складі поглинутих основ переважає катіон кальцію 14,04-14,70 мг-екв на 100 г грунту, кількість магнію невелика 5,72-6,83 мг-екв. На 100 г грунту, кількість натрію до 0,89-1,03 мг-екв на 100 г грунту. Наявність такої кількості натрію (4,3-5,3% від суми поглинутих основ) свідчить про вторинне осолонцювання грунтів. Грунти схильні до розпилення структури одного горизонту, запливання поверхні грунту та утворення грунтової кірки після опадів.

Умови даного господарства цілком підходять для вирощування люцерни на насіння.

РОЗДІЛ 3

РОЗРАХУНКОВО-АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА. ЕЛЕМЕНТИ ПРОГРАМУВАННЯ УРОЖАЙНОСТІ КУЛЬТУРИ

3.1 Рівні продуктивності культури

3.1.1.Характеристика сорту

Сорт Сінська - Сімейство Fabaceae Lindl., рід Medicago L.

Однорічна рослина із стержневою кореневою системою, що неглибоко(35-40 см) йде в грунт. Стебла прямостоячі або простягнуті, 15-25(30) см заввишки. Уся вегетативна частина рослини досить густо опушена простими волосками. Прилистки 3-5 мм завдовжки, внизу зрощені з черешком листа, різноманітної форми; нижні в контурі трикутно-ланцетні, по краях гребінчасто-роздільні, верхні типово ланцетні, цельнокрайные або в нижній частині з порівняно короткими часточками. Листочки округло-овальні, широко трикутно-клиновидні, назад яйцевидно-клиновидні, 5-8 мм завдовжки і 3-5 мм шириною, з пір'ястим жилкуванням, кожна жилка закінчу ються у кінці зубчиками, що робить пластинку листа по околиці зубчастій. Черешок листя жолобчастий, 5-20мм завдовжки. Квіткові кисті на довгих ніжках, 10-12 мм завдовжки, малоквіткові 1-2(4). Приквіточки дрібні, лінійні, белопленчатые. Квітконіжки короткі, 1-1,5 мм завдовжки. Чашка широко кубарчато-колокольчатая або дзвоникоподібна, чашолистки рівної довжини, з подовжено-шиловидними часточками, що трохи перевищують трубку або рівними їй. Вінчики жовті або оранжево-жовті, 4-5 мм завдовжки, прапор оберненояйцевидний, довше за човник і крила. Молодий біб замаскований усередині чашки і сильно опушений простими волосками. Боб в контурі дисковидний або короткоциліндричний, з обох боків майже плоский, по 1-2 боби на кожній плодоніжці. Довжина плодоніжки в 2-3 рази перевищує довжину криючого листа. Боб з 3-4(5) оборотами, рихлий і закручений проти годинникової стрілки, 5-6(8) мм в діаметрі, по краях тонко жолобчастий; у молодому стані з рідкісними простими і щедрими, але дуже короткими, сидячими залізистими волосками. У зрілому стані боби майже голі з борошнистим нальотом (залишки залізистих волосків). Краї обороту забезпечені дворядними горбками або майже гладкими. На поверхні обороту є 12-14 S- образних жилок. Цвіте з першої декади квітня, плодоносить з кінця квітня до початку травня, дозріває в травні-червні

Ця люцерна цінна тим, що, на відміну від інших видів, у більшості випадків боби позбавлені шкідливих для тварин шипиков і горбків і порівняно мало опушені, що висуває її в ряд кращих кормових бобових рослин.

Районований 1986р.

3.1.2Потенційний урожай

Потенційний урожай (ПУ) – це урожай, який можливо отримати в ідеальних метеорологічних умовах (вологи і тепла достатньо). Він залежить від надходження фотосинтетично-активної радіації (ФАР), агрофону, біологічних властивостей культури або сорту (таблиця 3.).

Таблиця 3. Потенційно можливий урожай люцерни на насіння

Сорт чи гібрид

Надходження ФАР за вегетацію, млрд. кДж/га

КФАР,%

Біологічний урожай біомаси (ПУ), ц/га

Сума частин основної продукції

(а)

Стандартна вологість основної продукції (w)

Урожай основної продук-ції (Пуо) ц/га

Сінська

180,3

2,3

84,5

0,114

14

28,9

Потенційний урожай на основну продукцію розраховується за формулою А.О. Ничипоровича:

, де

Q ф - сума приходу ФАР за період вегетації кукурудзи, млрд.кДж/га;

К ф, % - коефіцієнт використання ФАР. Він залежить від рослин, способу посіву, рівня агротехніки, величини вегетаційного періоду та ін.

q - калорійність 1 ц урожаю, кДж/кг.

Суму приходу ФАР розраховуємо на період вегетації сорту ,при посіві в І декаді серпня складає 120 днів. Тобто за період вегетації сорт Сінська може засвоїти 31,84:3 (серпень)+23,40(вересень)+15,08 (жовтень) + 24,3(березень) +33,92(квітень) +35,19(травень) +39,45( червень) = 180,34 кДж/см2; або 18,344 млрд. кДж/га

Потенційний урожай люцерни:

3.2. Дійсно можливий урожай

ДМУ – це урожай, який може бути отриманий за даних метеорологічних умов. Він завжди нижчий потенціального. У нашій степовій зоні лімітуючим фактором для отримання урожаю завжди виступає вологозабезпеченість посівів. При цьому, треба враховувати, що опади не повністю використовуються рослинами.

Тому розрахунок ДМУ проводиться за розрахунком дійсно можливої кліматично забезпеченої урожайності (ц/га основної родукції стандартної вологості) на зрошенні

гт = ,

де ДМУ – урожай абсолютно сухої біомаси, ц/га.;

W – сумарне водоспоживання, м3/га;

Кт –суми частин остновної продукції

ГТП-гідротермічний показник

Сумарне водоспоживання (W) визначають як суму запасів доступної вологи в кореневому шарі ґрунту (Wnp) у період сівби, плюс волога опадів (Pon), які випадають за вегетаційний період культури, плюс стандартна зрошувальна норма (Зн) мінус волога, що не використана рослинами (W3).

Сумарне водоспоживання розраховуємо за формулою

W= Wpn +(Pon*Kв.о.)-Wз +Зн, (3.5)

Кв.о. – коефіцієнт водовикористання опадів, який для зони південного Степу становить 0,6.

де Wpn – доступна волога в 0-100 см

Люцерна сорту Сінська зможе засвоїти

W=19 +27+30+28+36+46+45=231мм.

ДМУ розраховується за остаточною формулою :

(3.6)

Отже, за вологозабезпеченістю дійсно можливий урожай люцерни на рівні 9,9ц/га.

3.1.4. Рівні продуктивності культури.

Рівні продуктивності

Збір з1 га, ц .

1.Біологічна урожайність біомаси культури по

приходу ФАР, ц/га

86,7

2.Урожайність основної продукції по приходу ФАР.

28,9

3.Урожайність за вологозабезпеченістю ( ДМУ ).

9,9

4.Урожайність у виробництві

(господарстві) за останні 3 роки.

а)Міn

2,5

в)Max

7,5

c)Середній

4,5

5.Потенційний урожай сорту чи гібриду

13,4

6.Урожай на сортодільницях

12,5

7.Програмований (проектний) урожай

8

Одержані дані потенційної врожайності , що вказуються оригінатором м сорту, та розраховані по приходу ФАР і вологозабезпеченістю, а також фактичні дані врожайності культури в господарстві і найближчій сортодільниці наведені в таблиці та становлять 86,8 ц/га.

3.2 .Розробка елементів технології вирощування культури у господарстві

Інтенсивна технологія вирощування люцерни передбачає створення умов, за якими повністю реалізується потенційна можливість культури.

Це використання кращих попередників, чітке дотримання строків проведення агротехнічних заходів і т.д. [8].

Дана розробка дозволяє отримувати стабільні врожаї культури при застосуванні новітніх технологій вирощуваннялюцерни. Основним її напрямком є інтенсифікація технології вирощування із застосуванням нових сучасних способів та науково-обґрунтованих заходів на покращення комплексу агротехнічних операцій передбачених під культуру.

Важливою ланкою технології оброблення люцерни є обробіток ґрунту, починаючи зі збирання попередника й закінчуючи міжрядними обробками. На високо родючих ґрунтах рівень урожайності досліджуваної культури визначається вологозабезпеченістю. Обробляти ґрунт необхідно з урахуванням його щільності, кліматичних умов, попередників, ступеня засміченості бур’янами й пожнивними залишками. Варто враховувати, люцерна - культура , яка добре реагує на глибоку оранку.

Обробіток ґрунту після збирання зернових попередників передбачає лущення стерні дисковими лущильниками в один або два сліди.

Сходи однолітніх бур'янів знищувати важкими плоскорізними культиваторами. З вторинною появою коренепаросткових бур’янів їх доцільно обробити в рекомендованих дозах системними гербіцидами. Після внесення добрив у серпні проводили глибоку зяблеву оранку на глибину 25-30см.

Підкошування - обов’язковий прийом, що вберігає люцерну від вилягання[2].

Вирощування люцерни на зрошувальних землях має важливе меліоративне значення. Люцерна сприяє відновленню структури грунту, поліпшує водно – фізичні властивості, збагачує грунт на органічну речовину. В передових окремих господарствах Півдня України на зрошенні одержують насіння люцерни два рази на рік з одного поля. [27]

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.