Державний Вищий Навчальний Заклад

“Запорізький Національний Університет”

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Індивідуальна робота

З педагогіки

на тему:

“ Особливості самовиховання підлітків”

Виконав:

студент IІ курсу

факультету фізичного виховання

групи 1220

Ануфрієв Микита Андрійович

Запоріжжя,2012

Зміст:

Вступ….……………………………………………………………………3

1. Самовиховання…………………………………………………………4

1.1 Історія самовиховання……………………………………………….5

1.2 Етапи самовиховання…………………………………………………6

1.3 Методи та прийоми самовиховання………………………………...6

2. Особливості самовиховання підлітків………………………………..10

Висновки…………………………………………………………………..12

Література…………………………………………………………………13

Вступ

Мільйони років існує світ. Багато що змінилося в ньому, стало зовсім іншим. Але, все ж, є щось таке, що не проходить, вічне, що було і буде завжди. Адже завжди будуть народжуватися, жити і вмирати люди, і завжди будуть вони йти по тернистому шляху до своєї досконалості, кожного разу знову долаючи вічні життєві проблеми, перешкоди. Життя завжди змушувало людей шукати шлях до вдосконалення своєї душі. Проблемі самовиховання завжди надавалося велике значення.

Щоб не зірватися у прірву треба вміти розбиратися в тому, що відбувається зараз в нашій країні. А починати потрібно перш за все з самого себе, з удосконалення своєї особистості. Як каже народна мудрість: "Вік живи - вік учись", значить і виховуй себе цілий вік. У постійно мінливому світі тільки той знаходить своє місце, хто безперервно змінюється сам, удосконалюється. Крім того, тільки шляхом самовиховання виробляються такі цінні особові якості як сила волі, наполегливість, терпіння, впевненість в своїх силах і т.д.

В умовах соціальної, політичної та економічної кризи рівень сучасної шкільної освіти неухильно знижується. Школа не справляється зі своєю функцією - забезпечити підростаюче покоління необхідним орієнтуванням і засобами самовизначення в трудовій, соціальній, політичній та економічній галузі життя. Звідси більшість негативних явищ у молодіжному середовищі: асоціальна поведінка, алкоголізм і наркоманія, відчуження від праці, зневага до культури свого народу, відсутність інтересу до життя. Тим часом суспільство потребує високоосвічених, ініціативних і заповзятних молодих людей, здатних творчо реформувати наше суспільство, збільшити інтелектуальний потенціал країни, відновити культуру.

Розглянувши, яке значення мало і має самовиховання в житті людей, можна вважати, що самовиховання є однією з найбільш важливих проблем сьогодні і вимагає свого рішення.

1. Самовиховання: історія, суть, методи.

Самоактуалізація, самореалізація й самоутвердження особистості відбувається протягом усього життя. Важливим шляхом їх здійснення є самовиховання. Концепція самовиховання пов'язана, першою чергою, з розумінням процесу розвитку психіки вихованця. Аналіз цього процесу показує, що самовиховання – активна внутрішня сила розвитку особистості в юнацькому віці; воно залежить від виховання в цілому та розвивається за своїми законами.

Самовиховання слід розглядати як саморозвиток, в якому згідно з вимогами суспільства, загальнолюдськими, національними та моральними цінностями, цілями та інтересами самої людини творчо формуються та постійно розвиваються спроектовані нею сили та здібності й, водночас, нівелюються недоліки.

Самовиховання – це цілеспрямована , свідома, систематична діяльність особистості з метою вироблення в собі бажаних духовних, інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних та інших позитивних рис й усунення негативних.( Ягупов В.В.)

Самовиховання - цілеспрямована діяльність учня, спрямована на формування і розвиток у себе позитивних і усунення негативних якостей відповідно до суспільних потреб, соціальними умовами і особистою програмою розвитку.(А.І.Кочетов)

Самовиховання — це процес цілеспрямованої роботи над розвитком і вдосконаленням людини від підліткового віку до зрілості.( Максимюк С.П.)

Отже, можна сказати, що самовиховання - це цілеспрямована, свідома діяльність людини, спрямована на більш повну реалізацію себе як особистості.

Головною метою самовиховання на сучасному етапі є досягнення вихованцем згоди із самим собою, пошуку смислу життя, самоактуалізація і самореалізація потенційних можливостей та активне самоутвердження у суспільному житті.

Пошук смислу життя – це відповідальний етап у розвитку та становленні особистості, коли відбувається формування і розвиток особистісних ціннісних орієнтацій, їх узгодження із загальнолюдськими, національними та професійними цінностями.

Самоактуалізація – це постійне прагнення людини до повного вияву і розвитку особистісних потенційних можливостей та їх реалізації.

Самореалізація – свідома, цілеспрямована матеріально-практична, соціальна й духовна діяльність особи, спрямована на реалізацію власних сил, здібностей, можливостей, життєвих настанов.

Мотивами самовиховання є життєві устремління вихованця, потреба діяти згідно з нормами загальнолюдської моралі та професійними вимогами, розуміння необхідності переборення труднощів особистісного і професійного становлення тощо.

1.1 Історія самовиховання

Більшість людей надають самовихованню вирішального значення. Це було властиве багатьом попереднім поколінням наших предків.

Історія самовиховання набагато давніша, ніж історія цивілізованого виховання. Ще за первіснообщинного ладу були такі традиції, які змушували підлітків оволодівати всім, що вміють дорослі чоловіки та жінки.

У стародавніх країнах (Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї) старші жерці робили свою кар'єру завдяки великій спостережливості, а потім свої здібності і можливості, свою мудрість передавали наступнику. Навчання у великого майстра, тобто індивідуальне самовиховання, існувало і на Русі: йдеться про літописців, іконописців, ченців-ігуменів. Тут діяли не закони спадковості, як у князів, а закони таланту самовиховання.

В українській народній педагогіці існувало багато традицій, які дійшли з давнини і свідчили про необхідність самовдосконалення, щоб не відстати від інших людей у праці, добробуті, у піднятті свого соціального стану. І в давні часи, і нині школа, батьки не можуть навчити всього, багато знань та вмінь доводиться здобувати дітям самостійно. Жодна людина не стала б великою без навчання і виховання, але вирішальну роль у її формуванні відіграло самовиховання. Самовиховання корифеїв науки, культури було поетапним, воно починалося з усвідомлення мотивів, за ним — вироблення програми саморозвитку, суворе слідування їй, жорсткий самоконтроль, тренування волі і характеру. Тільки так, вважала людина, можна зробити певні кроки до успіху в житті. Питанням самовиховання займались такі люди, як А.І.Кочетов, А.Г.Ковальов, Ю.М.Орлов, Дейл Карнегі.