Програма вивчення класного колективу (окр«спеціаліст»)

Педагогічну практику студенти V курсу (V рік навчання) (освітньо–кваліфікаційний рівень: «спеціаліст») біологічного факультету проходять у десятому семестрі для напряму підготовки «Біологія» (6 тижнів); «Хімія» (2 тижня). Ця практика передбачає виконання посадових обов’язків учителя - предметника, а також класного керівника в старшій ланці (10 – 11 класи) середнього загальноосвітнього навчального закладу. Завдання психолого-педагогічного компоненту практики :

• складанні психолого-педагогічної характеристики класного коллективу.

При складанні психолого-педагогічної характеристики класного коллективу необхідно розглянути такі поняття, як «колектив», «згуртованість колективу», «лідер». Колектив - це група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною метою, яка підпорядковується суспільній меті. Істотна ознака колективу - суспільна важливість мети та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Це дає підстави розглядати колектив як найважливішу клітинку суспільного організму.

Важливий аспект у життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є відносини між людьми в групі.

Ці відносини неминуче виникають між членами колективу під час спілкування та взаємодії в процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля.

Мета діяльності, її мотиви, організація дій співпрацівників визначають характер відносин, що складаються в групі. Відносини між особистостями мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер мети, умови для її досягнення, особливості керівництва, відносини між членами групи, що склалися), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності та ін.).

Головний метод дослідження взаємовідносин у колективі - спостереження. Воно дає змогу всебічно з'ясувати змістовність життя в групі, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними для вивчення колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, бачення її членами різних аспектів життя певної спільності.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних відносин є запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим для нього є принцип синтонності - емоційних потягів і симпатій, які виявляються у відносинах між членами групи і визначають їх характер.

Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання «З ким би ти хотів...?» Такими можуть бути запитання: «З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?», «З ким би ти хотів сидіти за однією партою?». При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, якого обирають, пропонується послідовний потрійний вибір за принципом: «дуже бажаний», «бажаний», «менш бажаний».

Отримані результати - вибори - занотовуються до соціометричної матриці й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично опрацьована і виражена графіком-соціограмою. Популярність членів групи, їх статус має такий характер вираження: «зірки» - ті, кого обирають найчастіше, поступаються їм «бажані», що мають по три-чотири вибори.

Менш популярних називають «мало бажані» - один-два вибори, поза полем вибору залишаються «ізольовані», з якими ніхто не бажає співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують особливої до себе уваги та розуміння. Проте результати соціометрії не є вичерпно інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших.

Одним із важливих критеріїв рівня розвитку групи є згуртованість колективу - риса, яка характеризує його міцність і сталість психологічних зв’язків між членами колективу в межах соціальної спільності. Чим більш згуртований колектив, тим імовірніше, що він спроможний протистояти впливові внутрішніх і зовнішніх чинників, які його дезорганізують. Виділяють такі чинники, які сприяють згуртованості колективу: а) ідейна згуртованість; б) міжособистісна згуртованість; в) організаційна згуртованість.

Отже, слід з’ясувати, які засоби і методи посилюють згуртованість колективу. Передусім, це виховання, що дає змогу досягти відповідності орієнтації членів колективу на певні цінності, мету та завдання, які люди виконують. Успішність такого виховання посилює те, що організація спільної діяльності, реалізація мети досягаються за умови чіткої взаємодії і взаємодопомоги, які правильно регулюють міжособистісні відносини в колективі.

Вирішальним чинником для посилення згуртованості колективу є підвищення змістовності і спрямованості внутрішнього життя колективу, яке має значно виходити за межі особистісних інтересів і зосереджуватися на найважливіших напрямах суспільного життя і його інтересів. У структурі утворених груп чітко виявляється ієрархія статусів їх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них входять до складу підгрупи лідерів. Справжнім лідером колективу є той, хто завдяки своїм особистісним якостям виявляє переважний вплив на інших, вирішуючи виробничі завдання. Такий лідер чітко усвідомлює обсяг завдань на найближче і найвіддаленіше майбутнє, бачить шляхи їх оптимального вирішення і працює на більш високому рівні порівняно з іншими членами команди.

У колективі високо цінують лідера-ерудита, який значною мірою впливає на підвищення інтелектуального рівня членів колективу за допомогою власних знань. Емоційний лідер створює в колективі ту чи іншу емоційну спрямованість, підтримує емоційний тонус. Лідер і віртуоз, який, володіючи високою індивідуальною майстерністю, витрачає багато зусиль і енергії для навчання і вдосконалення своїх колег у мистецтві дії. Треба сказати і про негативного лідера в колективі. Такі лідери протиставляють себе керівництву і часто навколо них групуються окремі члени колективу. Це відбувається найчастіше при недосить правильному керівництві і, природно, за наявності досить сильної особистості, яка претендує на роль лідера. Потрібні посилення роботи і виваженість дій щодо впертого претендента на лідерство для нейтралізації його небажаного впливу.

У колективі часто виникають неофіційні групи, що теж висувають своїх лідерів, як це часто трапляється в академічних групах. Якщо відносини між людьми в групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не лише не шкодить, а й допомагає колективу розв'язувати нагальні завдання.

Коли мета діяльності окремих угруповань уже не відповідає загальній меті, колектив, зрештою, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не тільки лідери, а й усі члени вступають в антагоністичні взаємовідносини.

Важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню і розпаду.

Схема психолого-педагогічної характеристики класного колективу включає декілька розділів: загальні відомості про клас, психологічна структура класу, характеристика лідерів класу, характеристика поглядів, інтересів, переконань школярів, характеристика рівня розвитку класу як колективу.

Схема психолого-педагогічної характеристики класного коллективу (ОКР«спеціаліст»)

1.1. Загальні відомості про клас. Повинні бути викладені коротко і конкретно. Велику частину їх можна знайти в офіційних шкільних документах. До цих відомостей належать такі:

- найменування класу, школи;

- чисельність класу;

- тривалість його існування (чи змінювався склад, як давно і яким чином);

- віковий і статевий склад;

- наявність учнів, що мають труднощі у навчанні;

- особливості класного керівництва (загальний час роботи з колективом, викладений класним керівником предмет).

Ця інформація допоможе розібратися в особливостях спільної діяльності класу, відношення до школярів, виявити наявність традицій та їх роль у розвитку класу, визначити ступінь впливу класного керівника на формування і розвиток колективу тощо.

1.2. Психологічна структура класу. Відображає, перш за все, характер взаємин між його членами. У цьому розділі дається характеристика:

- офіційного активу класу;

- неофіційних лідерів;

- їх взаємовідносин;

- пасивної частини класу;

- угруповань, що існують у класі.

При характеристиці офіційно вибраного активу слід зазначити, чи дійсно він забезпечує керівництво роботою класу чи ні, і в тому, і в іншому випадку необхідно вказати причини сформованого положення.

Для виявлення неофіційного активу класу поряд з використанням традиційного методу спостереження та бесіди може застосовуватися соціометрія.

Тут слід зазначити, який вплив надає лідер на клас (негативний або позитивний, явний або прихований, в яких ситуаціях і видах діяльності, зовнішнього представництва, вирішення конфліктів, роль емоційної "душі" класу і т.д.).

Особливо слід зупинитися на взаємовідносинах офіційних і неофіційних лідерів (збігаються, активно взаємодіють, протидіють один одному) і спробувати виявити причини цього.

При характеристиці решти частини класу велику увагу необхідно приділити пасивним учням, уникаючим або ізольованим. При цьому слід з'ясувати, чи в усіх ситуаціях ці діти проявляють пасивність, в чому причини такої поведінки в класі.

Для виявлення угруповань, що існують у класі, також може бути використана соціометрична процедура. Тут слід зупинитися на причинах їх появи, характеристиці взаємодії (протиріччя, взаємодопомога, співіснування без встановлення емоційних контактів і т.д.).

Ця частина характеристики класу повинна дати інформацію про характер спільної діяльності, причини, що ускладнюють її, шляхи для її оптимізації.