Грошова реформа

Грошова реформа в Республіці Куба проведена в серпні 1961 року. Обмін старих грошей (песо) на нові проводився у співвідношенні 1:1. Одноразово обмінювалося на сім'ю 200 песо, решта готівкових коштів у межах до 10000 песо зараховувалися на спеціальний рахунок за вкладами в Національному банку Куби.

У 2008 році кубинський лідер Рауль Кастро приступив до виконання обов'язків голови держради. У першу чергу він вирішив зайнятися економікою, де давно назріла необхідність серйозних реформ. Однією зі своїх найважливіших завдань новий лідер вважав вирішення проблем грошової системи, в рамках якої на Кубі, по суті, існує дві валюти. Наряду зі звичайним песо, в країні у обороті так званий конвертований, або інвалютний, песо.

Останній використовується іноземними туристами і приймається в магазинах, що нагадують радянську "Берізку", де можна купити якісні продукти, одяг та побутові товари. Звичайний песо використовується місцевим населенням і обмінюється за курсом 24 національних песо за один конвертований.

Щодо останнього десятиріччя – у 2004 році Кубинський лідер Фідель Кастро оголосив про заборону вільного ходіння американського долара в країні.

"Починаючи з 8 листопада, припиняється вільне звернення долара на Кубі, і до оплати прийматимуться конвертовані песо", - заявив, виступаючи по національному телебаченню голова Державної ради Куби Кастро.

За його словами, таке рішення "є відповіддю на жорсткість політики США щодо Куби". "Зокрема, - відзначив Кастро, - адміністрація США чинить тиск на іноземні банки, щоб не допустити розміщення американських доларів на зарубіжних рахунках Куби".

З 8 листопада готівкові долари перестали приймати в якості платіжного засобу у валютних магазинах країни. Разом з тим, кубинський лідер пояснив, що громадяни Куби, як і раніше, зможуть мати на руках американську валюту. Однак, якщо вони захочуть зробити покупку у валютних магазинах, то вони в обов'язковому порядку повинні їх обміняти на конвертовані песо, при цьому за операцію з них утримають 10%.

У 1993 році Фідель Кастро дозволив вільний обіг долара на Кубі. Це рішення було викликане важкою економічною ситуацією в країні, а також необхідністю взяти під державний контроль оборот доларів на "чорному" ринку. В даний час більше 50% кубинців мають на руках долари, які вони отримують від своїх родичів за кордоном, в основному із США. Щорічно на Кубу перекладається більше одного мільярда доларів.

Після того, як Рауль Кастро згадав про необхідність ввести єдину валюту, натякнувши при цьому на можливе підвищення курсу національної песо в два рази, рядові кубинці кинулися в обмінні пункти. У центрі Гавани перед банками шикувалися величезні черги людей, бажаючих збути з рук конвертовані песо і обміняти їх на звичайні. Владі навіть довелося кілька разів заспокоювати громадян: державні радіо і телебачення закликали не поспішати, а держрада офіційно заявила, що грошова реформа буде проводитися поступово.

5. Економіка Куби

Економіка Куби є однієї із самих націоналізованих у світі. Найбільш високі темпи колективізації довелися на перші два післяреволюційних роки, коли у власність й під керування держави перейшла значна частина фінансових установ, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, а також біля третини сільськогосподарського виробництва.

Кубинська економіка в період після революції 1959 року опиралася на різнобічне співробітництво з СРСР і іншими країнами «світової соціалістичної системи». Однак це співробітництво мало сприяло розвитку власного економічного потенціалу Куби. Лише в останні роки перед крахом «світової системи соціалізму» були зроблені якісь кроки в потрібному напрямку.

Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів виробляється плануючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізовано, а системи обслуговування населення підлеглі державі. У межах «частки» сільськогосподарського сектора в значному обсязі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), однак продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежений, а в ряді випадків розцінюється як злочин.

На початку 1990-х років ембарго Куби з боку США й згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи й колишнього СРСР поставили Кубу у важке економічне становище, що зажадало введення твердої економії коштів та ресурсів. З метою виходу із кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі міри, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності й ін. призупинили процес стагнації економіки.

Кубинська економіка в 90-і роки піддалась перетворенням, що дозволили їй знов увійти до світової економіки. Перетворення кубинської економіки характеризувались тим, що вони охопили всі основні сфери, де можливі зміни.

Були проведені важливі зміни у фінансовій та інвестиційній політиці, що дозволило відкрити доступ іноземного капіталу. Відбулася децентралізація зовнішньої торгівлі, зникла державна монополія, проведена децентралізація функцій управління на підприємницькому і територіальному рівні. Було внесено різноманітність в організаційні форми і форми власності, що дало можливість створити спільні підприємства і залучити іноземний капітал.

У результаті реструктуризації фінансово-банківської системи, що проводилася в травні 1997 року, піддалися розділенню функції Центрального і Комерційного Банків, що дозволило поставити завдання глибших перетворень і створити сприятливіші умови.

Застосування цих заходів у 1994 році зупинило спад кубинської економіки, яка в 1995 році почала процес відновлення. Ці заходи дозволили скоротити грошову масу в руках населення, скоротити бюджетний дефіцит і провести переоцінку котирування національної валюти по відношенню до долара, яка знизилася з 150 песо за долар в лютому 1994 р. до 21 песо за долар в 1999 р.

Вистоявши в найкритичніші моменти особливого періоду, кубинська економіка не тільки витримала “пряме влучення” кризи і почала долати його негативні наслідки, але і продемонструвала свої постійні досягнення в економічному і соціальному розвитку впродовж останніх п’яти років, які характеризуються як відновний період.

Однак багато проблем залишилися невирішеними. Зокрема, для другої половини 1990-х років характерно незбалансований розвиток окремих галузей. Більше того, колишні союзники фактично приєдналися до оголошеного США блокаді. Так, «вільна Росія» відмовлялася в 1992-1993 роках поставляти на Кубу нафту й нафтопродукти навіть за вільно конвертовану валюту.

Але ні що не стоїть на місці. Кинута Куба початку адаптуватися до нових умов, уряд Фіделя Кастро по своїй суті зробив подвиг. Спрацювавши чітко, поставивши благополуччя громадян на перше місце й не відмовившись від ідей соціалізму Куба почала виходити із кризи.

Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходилась в руках держави. Розподіл товарів відбувався переважно по картковій системі. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існував «чорний» ринок, наявність якого в сполученні з корумпованістю державних чиновників якоюсь мірою зм'якшував твердість існуючої розподільної системи.

В 1993 році кубинський уряд особливим декретом легалізував долар, дозволивши кубинським громадянам використовувати його у внутрішніх розрахунках; тим самим кубинці одержали доступ у приналежній державі мережі валютних магазинів та інших закладів, якими колись могли користуватися тільки іноземні туристи й дипломатичний корпус.

Важливим джерелом твердої валюти на Кубі стали засоби, що надходять з-за кордону, особливо зі США, у вигляді перекладів від емігрантів членам їхніх родин. У січні 1999 року уряд США дозволив також переводити певні суми (до 1200 дол. у рік) кубинським громадянам, що не мають родичів у США.

Винятково важливе місце в зовнішньоекономічній політиці Куби надається залученню в економіку країни іноземних інвестицій «на контрольованій основі» у формі спільного підприємництва.

Пряма іноземна інвестиція зорієнтована на пошук нових іноземних ринків, конкурентних технологій й капіталів. Діяльність іноземного капіталу в країні опирається на положення Закону про іноземні інвестиції від 06.09.95р., що визначає умови й гарантії присутності закордонного підприємництва в країні.

Привабливість легального простору є порівняльною перевагою Куби: адекватна інфраструктура, перспективи цілісності Куби в регіоні, її географічне розташування в центрі розширеного ринку і важливих комерційних маршрутів, а також підписання Угод про Заохочення і Взаємний Захист Капіталовкладень з 71 країною і 9 угод для уникнення подвійного оподаткування. У цей час діють 403 економічні асоціації з іноземним капіталом, 82 з яких розташовані за кордоном.

Із середини 90-х років річний промисловий ріст у два рази випереджав збільшення ВВП країни. Такі економічні результати були досягнуті шляхом проведення ряду реформ і перетворень у кожній галузі, законодавчою базою яких став прийнятий у 1998 р. закон про основи вдосконалювання керування промисловими підприємствами. Завдання міністерств стали зводитися до розробки стратегічних планів для галузі, функціям контролю, а також роботі, спрямованої на підготовку кадрів. Керівникам підприємств була повністю передана відповідальність за результати роботи підприємств, що націлена на одержання максимального прибутку, найбільш ефективне використання наявних ресурсів, створення джерел внутрішні нагромадження. Промислові підприємства одержали право виходу на зовнішній ринок, створення спільних виробництв із іноземним капіталом, відкриття рахунку в банку.

Кубинські виробники продовжують зазнавати певних труднощів з поставкою своїх товарів на зовнішній ринок, у першу чергу, через їхню низьку конкурентоспроможність, незнання ринкової кон'юнктури, недостатнього досвіду ведення зовнішньоторговельних операцій. Для багатьох галузей кубинської промисловості характерні проблеми високого рівня енергоємності, технологічної відсталості, складності переходу до світових стандартів.

У 1992 році були внесені зміни в Конституцію Республіки, що поклали кінець зовнішній торгівлі як ексклюзивної функції держави та відкрили шлях до децентралізації зовнішньої економічної діяльності , що дозволило значно збільшити кількість учасників зовнішньої торгівлі. Однак це не означає, що держава перестала здійснювати контроль через керівну роль Міністерства зовнішньої торгівлі, але самі підприємства домоглися більшої автономії в діях і у своїй оперативній діяльності.

У ці останні роки кубинська економіка була занурена в процес глибоких і широких змін, спрямованих на адаптацію соціально-економічної системи країни до ситуації, коли були загублені її основні міжнародні економічні зв'язки й посилена американська блокада.

Процес децентралізації зовнішньої торгівлі дозволив державним, часткам, спільним підприємствам, міжнародним економічним асоціаціям мати прямий доступ до зовнішнього ринку, і разом з тим, паралельно збільшилося число іноземних підприємців, що відкрили свої дочірні філії в країні або ж представництві у вигляді агентів, крім, були організовані консигнаційні склади, депозитні митні склади й були відкриті вільні зони й індустріальні парки.

1955 1965 1975 1985 1995 2005 2010

Рис.1 Зміна ВВП Куби в часі