Розділ 2 роль комінтерну в боротьбі іспанської республіки з фашизмом

2. 1. «Іспанське питання» в теорії та практиці Комінтерну в 1936 – 1939 рр.

У історіографії існували різні точки зору стосовно діяльності Комінтерну під час народно-революційної війни в Іспанії. Їх можна згрупувати за головними рисами у дві позиції: 1) антирадянська, у якій йшла мова про політику Комінтерну як таку, що насаджуватиме в Іспанії радянську владу – така плата за допомогу іспанському народові у війні. 2) антифашистська, що розглядалася як боротьба Комінтрену проти фашизму в Європі та попередження загрози утвердження фашистської диктатури в результаті воєнних дій. Першої точки зору притримувалися британські, німецькі та французькі політичні діячі та історики, сучасники подій. Далі цю лінію розвивали й після Другої світової війни, але з часом вона втратила популярність. Друга позиція добре вписувалася у міжнародний контекст, тож її підтримала більшість, але роль СРСР і Москви, як центру Комінтерну розглядалася вельми критично. Зазначали про вплив політики сталінізму, зв’язки комуністичних партій Іспанії та СРСР.

Безсумнівно, що політику невтручання ми будемо характеризувати як негативну, тому що самі засади домовленості були порушені, а фашистська агресія не могла не привернути увагу демократичних кіл. Двояка діяльність Комінтерну розглядається в першу чергу, як виконання правил Статуту цієї організації та боротьба з фашизмом та пропаганда комунізму і республіканського ладу.

У серпні 1936 р. націоналісти заради завоювання широкої світової підтримки розповсюдили неправдиву інформацію про те, що

у Валенсії 16 травня відбулася зустріч комуністів СРСР, Франції та Іспанії. Тема зустрічі: встановлення радянської влади на іспанських і французьких територіях. Але 22 травня 1936 р. Секретаріат Виконкому Інтернаціоналу прийняв постанову з вказівкою про те, що революція в Іспанії не ставить за мету аналогічні, як в Росії перетворення [32, c. 246 – 247].

З липня 1936 р. до березня 1939 р. у Іспанії перебував Пальміро Тольятті, секретар ВККІ. Мета його діяльності – це допомога іспанським командирам та комуністичній партії. Підставою направлення Тольятті до Іспанії Комінтерн вважав його спеціалізацію, адже саме він займався іспанськими справами. Найуважніше вивчав Пальміро позиції НКТ і ФАІ, а також їхні стосунки з КПІ. 15 серпня за посередництвом Тольятті вищеназвані організації та комуністи домовилися про спільні дії.

Протягом перебування у Іспанії, на першому етапі, Пальміро Тольятті вказав на недостатню роботу партії з профспілками задля залучення їх до боротьби на основі гарантії захисту їх прав. Великий мінус, на думку Тольятті, був у недосконалості іспанського демократизму, тому що кортеси, фактично, не працювали. Комуністи мало уваги звертали на національний комітет Народного фронту, а Тольятті радив їм залучити народ до роботи, активізувати маси за рахунок виборів. 30 серпня 1937 року керівники КПІ поставили питання про проведення виборів до Кортесів до Виконкому Комінтерну [34, c. 187, 190].

З 10 до 14 вересня 1937 р. у швейцарському місті Ніоні скликали конференцію з метою вирішення проблеми в Середземному морі, так як були потоплені мирні судна. Італія та Німеччина відмовилися відіслати своїх представників на конференцію [41, c. 311 – 314].

Народний фронт брав на себе функції очільник міжнародної політики в Іспанії, але анархісти не діяли згідно з вказівками та правилами, визначеними Народним фронтом для всіх політичних сил. «Робітнича партія марксистського об’єднання» виявила підтримку анархістів у їх намірах здійснити повстання у Каталонії, щоб встановити там свої порядки [47, c. 67 – 69, 120].

З літа 1936 р. ведуться переговори з приводу постачання до Іспанії радянської зброї і боєприпасів, але нарком міжнародних справ М. Литвинов в листі до посла в Іспанії М. Розенберга сказав про неможливість зараз вислати будь-що, окрім медикаментів. Але вже з середини вересня Політбюро ЦК ВКП (б) доручило начальникові управління розвідкою НКО С. Урицькому та начальнику іноземного відділу НКВС О. Слуцькому розробити спеціальний план зі створення за кордоном спеціальних фірм по закупці зброї та військової техніки до Іспанії [37, c. 130 – 134, 160].

Після такого переломного моменту Сталін і Ворошилов почали обговорювати питання про відправку на фронти Іспанії регулярних частин Червоної Армії, але більшість військових чиновників такої точки зору не поділяли. Отже, в якості добровольців на фронти відсилалися військові спеціалісти і командири в ролі помічників республіканській армії Іспанії. Ці ж спеціалісти повинні були детально звітувати про обстановку з місця подій та подавати рапорти про власні дії.

Посол Іспанської республіки М. Паскуа неодноразово зустрічався із Сталіним і Ворошиловим, і після останньої зустрічі 3 лютого 1937 р., написав до Х. Негріна і Х. Альвареса про те, що радянське керівництво виступає за укріплення в Іспанії демократичного республіканського режиму, а не наполягає на соціалістичній революції і встановленню комуністичного режиму [29, c. 176, 189].

Виконком Комінтерну 18 вересня 1936 р. прийняв рішення про формування Інтернаціональних бригад. І 13 жовтня перша група прибула до іспанського міста-бази військових Альбасете. Інспектором інтернаціональних бригад призначили Луїджі Лонго, який відсилав звіти і до Москви. Начальник бази в Альбасете – Віталь Гайман проводив облік зброї, яку постачали інтернаціоналісти до Альбасете морськими шляхами [11, c. 111, 127].

Перемога Народного Фронту в Іспанії і Франції ставила завдання стосовно створення режиму Народного Фронту, але з іншого боку тривала соціальна революція. Повстання фашистів у Іспанії та діяльність уряду Народного Фронту викликали реакцію анархо-синдикалізму – це революція проти капіталізму, а для Народного Фронту це була боротьба з фашизмом.

Лінія діяльності Комінтерну визначалася як спрямованість на встановлення антифашистського демократичного режиму. Про розробку проекту йшла мова в «Постановлении по испанскому вопросу» від травня 1936 р. на засіданні Президіуму і Секретаріату ІККІ 16 – 19 вересня 1936 р. почали розробляти теорію народно-демократичної революції і режиму Народного Фронту. Автори теорії Г. Дімітров, Д. Мануїльський, М. Торез, Г. Полліт, О. Куусінен, В. Кодовілья та І. Коплініг та ін. [8, c. 56, 78, 93].

16 жовтня 1936 р. П. Тольятті опублікував у газеті «Правда» статтю «Об особенностях испанской революции». Революція характеризується як антифашистська, народна, національна, яка опирається на «крестьян, робочих и мелкую буржуазию».

У Іспанії концепція лібертарного комунізму не влаштовувала уряд Народного Фронту, але самі комуністи в уряді прагнули здобути підтримку анархо-синдикалістів, які вірили в революційні перетворення [47, c. 389, 397].

Революція в Іспанії спрямовувалася проти фашизму, але анархо-синдикаліти прагнули націоналізувати виробництво, сільське господарство і т. д. Формування націоналізації привело до синдикалізації, колективізації (форма – комунії). Але для комуністів і Народного Фронту важливою була мобілізація сил на фронт. Отже. Політика єдиного робітничого і народного фронту – це головна лінія політики Комінтерну.

Квітнева криза Народного фронту 1938 р., уряду Х. Негріна пов’язувалася із політичною програмою націоналізму. Увесь народ повстав проти фашизму. Діас наголошував на тому, що режим не буде комуністичним, а демократичним. Програма «13 пунктів» ЦК КПІ як проект Негріна – це політика національної єдності для збереження демократії [18, c. 190 – 193].

Зараз у історіографії укорінилася остаточна думка з приводу діяльності Комінтерну, який був лише придатком до сталінської зовнішньої політики у 1930-х рр. Його роль під час народно-революіцйної війни в Іспанії – організувати Народні фронти, «пропагувати комунізм», прихилити на бік СРСР світову громадськість.

У самій же Іспанії членів партії нараховувалося всього близько трьох тисяч, а інші партії: соціалістична, партія марксистської єдності, профспілки, анархо-синдикаліти – вони стояли проти диктатури пролетаріату та перспективи комуністичної республіки в Іспанії. Але спільна загроза ззовні змушували іспанських активістів діяти за програмою Комінтерну в більшій, чи меншій мірі [36, c. 154 – 156, 203].

Зростав вплив КПІ і через підтримку Комінтерну, але комуністи бачили в анархістах серйозних політичних конкурентів, і навіть, А. Марті, який виступав у жовтні 1937 р. на зборах секретаріату ВККІ, говорив: «Налицо только две силы: анархисты и коммунисты; социалисты отошли на второй план вследствие внутренних раздоров и не способны взять в свои руки инициативу. В общем, анархические профсоюзы пользуются не меньшим влиянием, чем профсоюзы Кабальеро». Таким чином, у республіканців могло, бути два шляхи: комуністичний, чи лібертарний [21, c. 45 – 47].

Для успішного проведення бойових дій республіканській армії необхідна була допомога спеціалістів у підготовці боєздатності усіх родів військ. Нестача вищих військових кадрів а також короткі хронологічні рамки підготування вимагали допомоги ззовні. Це стало можливим завдяки безпосередній ініціативі держав стати союзниками республіканців у війні проти фашизму, а також лінія політики Комінтерну не залишала поза увагою військову підготовку некваліфікованих бійців (робітників, селян і т. п.), і вдосконалення тактики ведення війни у ситуації політичної роздробленості та розгалуженості фронтів.

Політика Комінтерну оживила діяльність комуністів у Іспанії, про що свідчать підпільні групи партій і т. п. Політика невтручання Англії і Франції не змогла зупинити пропаганди комуністичного ладу, і члени компартій країн західних демократій кинули виклик фашизму в лавах інтербригад. Сталін, як керманич СРСР продумав свої зовнішньополітичні ходи, він обрав Комінтерн інструментарієм розпалювання світової ворожнечі та пропагував комуністичну лінію. Його допомога Іспанії спочатку ретельно приховувалася, усі документи і матеріали не набували такого широкого розголосу, як це робилося з союзними стосунками Німеччини та Італії з Іспанією. З листопада 1937 р. за вказівкою Сталіна починається чистка інтербригад з метою «позбавитися від політично-неблагонадійних» та усунути від керівництва всіх, хто не дотримувався тактики запропонованої Комінтерном та КПІ. Звичайно ж, цим лише прикривалася справжність політики СРСР як учасника у народно-революційній війні в Іспанії. Залежність політики Комінтерну від СРСР пряма, але мирний вектор політики можна визначити як незалежний, тому що лише військова сфера діяльності комуністів підлягала втручанню СРСР.