15. Об’єкти калькулювання, їх характеристика і зв'язок з виробничим обліком та об’єктами обліку затрат.

Під об'єктом калькулювання слід розуміти продукт вироб­ництва конкретного підприємства чи організації, їх підрозділів,стадій і переділів, за якими розраховується його собівартість. Ін­шими словами, це витрати, пов'язані з виробництвом конкретно­го продукту.

Виробничий облік, як частина бухгалтерського обліку, перед­бачає збір інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, пов'язаних з виробничими затратами. В системі виробничого обліку така інформація обґру­нтовується, групується за різними ознаками і аналізується. Лишена базі інформації, яка міститься в системі виробничого обліку,можливе калькулювання.

Між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний вза­ємозв'язок та взаємозалежність. Так, базою для розрахунку собі­вартості одиниці продукції є інформація, зібрана в системі виро­бничого обліку. Калькулювання собівартості кінцевого продукту визначається системою і організацією виробничого обліку. З дру­гого боку, ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством у галузі калькулювання.

Досить тісно з об'єктами калькулювання взаємодіють об'єкти обліку витрат, під якими слід розуміти сукупність витрат, яка згрупована у певному розрізі, необхідному для розв'язання за­вдань управління собівартістю.

Облік витрат передує процесу калькулювання собівартості,але не завжди слідом за обліком витрат відбувається калькулю­вання. Між обліком і калькулюванням завжди існує часовий роз­рив. Облік витрат ведеться щомісячно, а калькулювання здійсню­ється в міру необхідності (щомісячно, один раз на квартал, на півроку, на рік або декілька років, як, наприклад, при будівництві особливо складних промислових об'єктів /атомних, теплових і гі­дроелектростанцій, мостів тощо/).

16. Калькуляційні одиниці, їх види і використання.

Процес калькулювання собівартості продукції завершується визначенням собівартості калькуляційної одиниці, яка являє собою вимірник об'єкта калькулювання.

На практиці застосовуються такі групи калькуляційних одиниць:

• натуральні /тонни, кілограми, штуки;

• умовно-натуральні /кубічний метр залізобетонних виробів, квадратний метр столярних виробів,;

• умовні /тонно-кілометри, машино-зміни, машино-години тощо/;

• приведені /маса продукту в перерахунку на вміст кориснихречовин/;

• вартісні /витрати на І тис. грн виконаних робіт;

• трудові /людино-години, людино-дні тощо/;

• експлуатаційні /одиниця потужності машин, двигунів, виробничої споруди.

17. Методика калькулювання собівартості.

Номенклатура статей витрат підприємств має певні особливості й характеризується своєю неоднорідніс­тю щодо видів продукції, що виготовляються. Проте кожне під­приємство має основні статті витрат, без яких не обходиться випуск продукції. До них слід віднести такі. як:

• сировина і основні матеріали;

• допоміжні матеріали;

• купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

• роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підпри­ємств та організацій;

• зворотні відходи /вираховуються/;

• паливо й енергія на технологічні цілі;

• основна заробітна плата виробничих робітників;

• додаткова заробітна плата виробничих робітників;

• нарахування на зарплату /відрахування на соціальні заходи/;

• витрати на утримання і експлуатацію виробничого устатку­вання;

• загальновиробничі витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати;

• попутна продукція /вираховується/.

У сукупності дані витрати становлять виробничу собівартість. Поряд з виробничою собівартістю існує ще ряд витрат, які разом знею утворюють повну собівартість продукції. До таких витрат на­лежать адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційнівитрати. Дані витрати називаються витратами періоду і в собівар­тість окремих видів продукції не включаються, а відносяться без­посередньо на фінансові результати. З метою встановлення відпу­скної ціни на базі повної собівартості в сучасних умовах доцільновитрати періоду включати до складу собівартості окремих видіввиробів у нормалізованому порядку (певному процентному спів­відношенні до виробничої собівартості, вирахуваному на підставіфактичних даних попередніх звітних періодів).

Калькуляція відпускної ціни містить у собі ще два складовіелементи, до яких належать плановий прибуток (рентабельність удеяких підприємствах) і податок на додану вартість (ПДВ). Якщовеличина останнього встановлюється урядом і на сьогодні вонастановить 20 відсотків відпускної ціни (без ПДВ), то рівень пла­нового прибутку — величина, яка визначається підприємствомсамостійно. Нині розмір планового прибутку, як засвідчує прак­тика діяльності підприємств будівельної індустрії, знаходиться удосить широкому діапазоні: від 10 до 30, а до недавного часуіноді сягав й 50 відсотків повної (збутової) собівартості.