8

Заняття №8-9

Тема: Соціальна структури суспільства та соціальна стратифікація.

Мета:

Навчальна: Засвоєння студентами знань про соціальну структуру та її види; соціальну стратифікацію та системи соціальної стратифікації; класи у сучасному суспільстві і соціальну мобільність.

Розвиваюча: розвивати вміння студентів зосереджувати увагу та концентруватися на навчальному процесі; вміння вести конспект, опрацьовувати та засвоювати матеріал спираючись на принципи логічності та послідовності; вміння аналізувати та порівнювати різні підходи до визначення соціальної структури та системи соціальної стратифікації.

Виховна: під час вивчення критеріїв класоутворення, звернути увагу учнів на той факт, що в сучасному суспільстві на матеріальні і соціальні статуси люди дуже впливає володіння на високому рівні професійних навичок і знань, спираючись на це виховувати увагу та дбайливе ставлення до навчання..

Обладнання: дидактичний матеріал, дошка.

Опорні поняття: соціальна структура суспільства, соціальна група, соціально-професійна структура, соціально-демографічна, соціально-територіальна, соціально-етнічна, соціально класова структура, соціальна стратифікація, рабство, каста, стан, клас, соціальна мобільність.

Тип уроку: комбінований.

План заняття

I.Організаційний момент 2 хв.

ІІ.Мотивація навчальної діяльності учнів 3 хв.

IIІ.Актуалізація опорних знань учнів 10 хв.

ІV.Вивчення нового матеріалу 50 хв.

V.Закріплення вивченого матеріалу 10 хв.

VI.Підсумки уроку 3 хв.

VII.Домашнє завдання: 2 хв.

I.Організаційний момент

ІІ.Мотивація навчальної діяльності учнів

… Коли більшість соціологів промовляють «структура» або «соціальна сфера», вони мають на увазі деякий «устрій» соціальних відносин: дещо на кшталт опорних конструкцій будинку та скелета тіла.

Е. Гіденс

Тому засвоєння цієї теми винесено на початок розділу «Соціологія суспільства», адже соціальна структура лежить в основі розуміння всього подальшого розділу. Не доклавши зусиль і не зрозумівши теми сьогоднішнього заняття ви не зможете плідно працювати і надалі а отже отримати високу оцінку з курсу.

Iiі.Актуалізація опорних знань учнів

1. Давайте згадаємо що вивчає наука соціологія?

2. Що є предметом і об’єктом соціології?

3. Розкрийте поняття суспільства як соціальної системи.

ІV.Вивчення нового матеріалу

План

1.Поняття соціальної структури. Види соціальної структури.

2.Соціальна стратифікація. Системи соціальної стратифікації.

3.Класи у сучасному суспільстві.

4.Соціальна мобільність.

1. Поняття соціальної структури. Види соціальної структури.

Термін структура походить від латинського «structura» — «будова», «розміщення», «порядок». Під структурою розуміється сукупність функціонально пов'язаних між собою елементів, зв'язків і залежностей, які складають внутрішній устрій об'єкти. Структуру об'єкта характеризують кількість компонентів, порядок їх розташування і характер залежності між ними. Таке розуміння цієї категорії достатньо виправдане і при вивченні соціальної структури.

У теоретичній соціології переважають дві основні моделі со­ціальної структури — ціннісно-нормативна і категоріальна.

Перша з них представлена школою структурного функціоналізму. Представники якої як елементарні одиниці, з яких складаються соціальні си­стеми, розглядають не індивідів, а перш за все соціальні по­зиції. Сукупність соціальних позицій і ролей можна образно розгляну їй як квартири у багатоповерховому будинку, роз­ташовані на різних поверхах. Мешканці в'їжджають і виїжд­жають з квартир, але взаємне розташування цих квартир не змінюється залежно від того, хто на даний час їх займає. Так само відбувається і з соціальними статусами: вони посідають конкретне місце в ієрархії, їм відповідає певний набір прав і обов'язків, що зберігаються незалежно від індивіда, який займає це положення. Соціальний статус обумовлює приналежність людини до певного соціального інституту.

Під соціальним інститутом будемо розуміти цілеспрямовану стійку форму органі­зації соціальної діяльності та соціальних відносин; комплекс, що являє собою, з одного боку, сукупність нормативно-цінносно обумовлених ролей та статусів, призначених для задоволення певних соціальних потреб, і, з іншого боку, стій­ке соціальне утворення, що забезпечує реалізацію цих потреб.

До загальних ознак соціального інститу­ту можна віднести:

• виділення певною кола суб'єктів, які під час діяльності вступають у відносини, що набувають стійкого характеру;

• певну (більш або менші формалізовану) організацію;

• наявність специфічних соціальних норм, вказівок, що ре­гулюють поведінку людей у рамних соціального інституту;

• наявність соціально-важливих функцій інституту, що ін­тегрують його в соціальну систему і забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, що сприяють досягненню цієї мети, набором соціальній позицій та ролей, типових для даного інституту, а також системою санкцій, що забезпечують заохочення бажаної та пригнічення неприйнят­ної поведінки. Ці системи обумовлюють нормування поведінки людей, всіх суб'єктів соціальної дії, узгоджують їх прагнення, встановлюють форми, способи задоволення їх потреб та інте­ресів, розв'язують конфлікти, на певний час забезпечують стан рівноваги в рамках того чи іншого суспільства.

Індивід стає особистістю під час засвоєння елементів сучас­ної йому культури, у тому числі відповідних норм поведінки.

Більш важливе значення має класифікація інститутів на ос­нові предметного критерію, тобто тих змістовних задач, які ви­конує інститут. Ця класифікація відповідає основним функ­ціям, що виконуються цим інститутом. Протягом свого істо­ричного розвитку, люди завжди прагнули інституціоналізувати (регламентувати) свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами в різних сферах діяльності, тому за родом діяльності соціальні інститути поділяються на:

• економічні інститути, які займаються виробництвом, обмі­ном і розподілом благ і послуг, регулюванням грошового обігу, організацією та розподілом праці тощо. Власність, обмін, гро­ші, банки, господарські об'єднання різного типу власності — це приклади економічних соціальних інститутів, саме вони за­безпечують всю сукупність виробничих зв'язків у суспільстві, об'єднуючи економічне життя з іншими сферами суспільства;

• політичні інститути, які задовольняють потреби в безпеці та налагодженні соціального порядку і пов'язані з встановлен­ням, виконанням, підтримкою влади, а також утворенням та регулюванням моральних, правових, ідеологічних цінностей, підтримкою сформованої соціальної структури суспільства. Політичними є такі інститути як держава, партія, суд, армія та ін..

• виховні та культурні інститути, які створені для забезпе­чення розвитку культури (освіти, науки), передачі культурних цінностей, соціалізації молодого покоління. Прикла­дами таких інститутів є освіта, культура, наука, художні уста­нови та організації;

• релігійні інститути, які регламентують відносини людей із релігійними структурами, осмислюючи духовні проблеми та проблеми сенсу життя. Прикладами їх є церква, обряди, кон­фесії тощо;

• інститути шлюбу і сім'ї це Інститути, які задовольняють потреби у відтворенні роду.

Така типологізація не є повною із єдиною, але включає основні соціальні інститути, які окреслюють регулювання ос­новних суспільних функцій. У сучасних суспільствах можна знайти інститути не охвачені даною класифікацією, проте вона включає так звані «головні інститути», що регулюють основні суспільні функції та виступають у всіх типах цивілізацій.

Головною функцією соціальних інститутів є задоволення потреб суспільства за ради яких вони були створені (наприклад інститут сім’ї – відтворення потомства, його виховання та залучення до соціального життя).

Категоріальні моделі як основні компоненти соціальної структури виокремлюють великі групи людей, які мають схожі риси. Це п'ять основних видів груп, а саме:

Соціально-професійна структура суспільства — це су­купність соціальних груп, які виділяються за характером та змістом праці і супутніми ознаками.

Перш за все йдеться про посадові професійні групи. Про­фесійна група — велика соціальна група, яка об'єднує людей за спільним родом діяльності. Професійні групи утворюють, наприклад, юристи, лікарі, інженери, водії, продавці тощо. На­явність тих чи інших професійних груп у структурі суспільства визначається ступенем його економічного розвитку. Примі­тивні суспільства не знали поділу праці і, як наслідок, не мали соціально-професійної структури.

У межах однієї професійної групи, наприклад, медичних працівників, існує розподіл на санітарок, медсестер, лікарів, завідуючих відділення, головних лікарів тощо. Ці категорії ме­дичних працівників обіймають різні посади, мають різні повно­важення і обов'язки, іншими словами, існує не лише горизонтальний вимір, а також і вертикальний, тобто посади відрізня­ються за обсягами влади, наявністю управлінських функцій.

Набір, кількість та чисельність соціально-професійних груп з часом змінюється. Напрямки змін визначаються індустріально-технічннм та соціально-економічннм рівнем розвитку су­спільства.

Тенденції розвитку соціально-професійної структури у су­часному світі:

• На розвиток економіки у сучасних розвинених країнах все більше впливає науково-технічний прогрес, особливо роз­виток інформаційних технологій і біотехнологій, тому спос­терігається збільшення значення професійних груп, діяльність яких пов'язана з новітними технологіями.

• Збільшується чисельність професійних груп, які пов'язані зі сферою послуг. Одночасно відбувається зменшення значен­ня професійних груп, що задіяні у промисловості і сільському господарстві.

Соціально-демографічна структура — сукупність со­ціальних груп, які відрізняються за віком, статтю, сімейним станом, наявністю дітей і міграційним статусом.

Таким чином, до соціально-демографічної структури вхо­дять групи, які виділяються за певними критеріями.

За статтю виділяються:

• жінки;

• чоловіки.

За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3 %, жінок - 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7 %.

За віком виділяються:

• діти і підлітки;

• молодь;

• зріле населення;

• люди похилого віку;

• старі люди.

Тенденції розвитку соціально-демографічної структури України:

• У структурі українського суспільства спостерігається чи­сельна перевага жінок над чоловіками, що пов'язано з корот­кою тривалістю життя чоловіків.

• Збільшення частки літніх груп населення.

• Збільшення частки людей, які ніколи не були одружені, і розведених.

• Збільшення кількості бездітних і малодітних.

• Збільшення кількості мігрантів, спостерігається трудова міграція з периферії до великих міст, особливо до столиці, і трудова міграція за кордон.

Соціально-територіальна структура — сукупність со­ціальних груп, що відрізняються типом поселення, в якому меш­кають, і типом регіону.

За типом поселення виділяють міське і сільське населення. Кількість міського населення за результатами Всеукраїнсько­го перепису 2001 р. складала 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського — 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8%. Порівняно із 1989 р. міське населення зменшилося на 2,0 млн. осіб, сільське - на 1,2 млн. осіб, проте співвідношення між ними в цілому по країні упродовж останніх двох переписів залишалося практично нез­мінним.

Умови життя, характер праці, форми дозвілля у місті й у се­лі значно відрізняються. Городяни мають більш високу со­ціальну активність і соціальну мобільність. Разом з тим жителі міст характеризуються відчуженістю. Сільські спільноти ха­рактеризуються традиційністю життя, в них поширені нефор­мальні зв'язки і засоби неформального контролю. Селяни не відчувають відчуженості відносно людей і природи, їх життя розміреніше.

Регіональна структура України виглядає таким чином:

• Захід (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рів­ненська, Волинська, Чернівецька та Закарпатська області) — 18,9 % населення;

• Центр (Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Черкась­ка, Кіровоградська, Полтавська, Київська області) — 27,2 %;

• Південь та Схід (Дніпропетровська, Харківська, Сумська, Чернігівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська та Запорізь­ка області - 33,3 %);

• Крим (АР Крим та м. Севастополь) — 4,9 %.

Соціально-етнічна структура — сукупність етнічних груп, які населяють країну. Етнічна структура українського суспільства наведена у табл.

Соціально-етнічна структура українського суспільства

(за результатами переписів населення)

Етноси	кількість (тис. осіб) станом на 2001 р.	% до загалу, 2001 р.	% до загалу, 1989 р.
Українці	37541.7	77,8	72,7
Росіяни	8334,1	17.3	22,1
Білоруси	275,8	0,6	0,9
Молдовани	258,6	0,5	0,6
Кримські татари	248,2	0,5	0,0
Болгари	204,6	0,4	0,5
Угорці	156,6	0,3	0,4
Румуни	151,0	0,3	0,3
Поляки	144,1	0,3	0,4
Євреї	103,6	0,2	0,9
Вірмени	99,9	0,2	0,1
Греки	91,5	0,2	0,2
Татари	73,3	0,2	0,2
Цигани	47,6	0,1	0,1
Азербайджанці	45,2	0,1	0,0
Грузини	34,2	0,1	0,0
Німці	33,3	0,1	0,1
Гагаузи	31,9	0,1	0,1
Інші етноси	177,1	0,4	0,4

Соціально-етнічна структура складається роками, на неї впливають різноманітні чинники — політичні та економічні чинники, переселення народів, асиміляція. У структурі україн­ського суспільства віддавна були присутні представники східнослов'янських етносів, євреї, цигани. Як видно з таблиці, протягом останніх десятиліть в українському суспільстві збіль­шилася питома вага українського етносу і кримських татар, які повернулися на батьківщину. Питома вага євреїв, росіян та ін­ших етносів, навпаки, зменшилася. Соціально-етнічна струк­тура характеризується гнучкістю і плинністю, особливо ці про­цеси активізуються під час суспільних перебудов.

Соціально-класова структура — сукупність соціальних груп, що відрізняються рангом у соціальній ієрархії. Соціально-класова структура складається з класів і соціальних прошарків, що існують в межах класів.

У сучасній соціології, особливо західній, термін «соціаль­но-класова структура» був витіснений терміном «соціальна стратифікація», який відображає відсутність усталеності і ста­більності в процесах соціальної диференціації.