14. Особливості перевірки істинності фактичних тверджень

Границі перевірки істинності тверджень. Нагадаємо, що завдання редактора полягає не в тому, щоби визначати фактичну істинність тверджень (це — завдання автора), а в тому, щоби контролювати їх істинність логічну. Тому редактор повинен перевіряти фактичні твердження повідомлення на основі своєї власної бази знань (тезауруса), а також довідників, причому в першу чергу загальноенциклопедичних. До завдань редактора не належить контроль тих даних, які виходять за межі наявної довідкової літератури.

Оскільки в природі не існує абсолютно надійних систем, то нема й авторів, які не допускали б жодного хибного фактичного твердження. Тому завдання редактора полягає не в тому, щоб усунути з повідомлення абсолютно всі хибні твердження, а в тому, щоби мінімізувати їх кількість⁹. Проте виконати це завдання іноді дуже важко, хоча б, коли йдеться про наукове чи технічне видання обсягом у 10 … 20 авторських аркушів або енциклопедичного видання обсягом 30 томів. Тому у випадках, коли повідомлення має значний обсяг чи щодо істинності є особливо складним, редактор повинен ретельно проконтролювати ті фактичні твердження, на яких базуються основні ідеї повідомлення, а решту тверджень проконтролювати вибірково¹⁰.

Перевірка цифрових і вербальних тверджень. Перевірку тверджень такого типу здійснюють за допомогою аналітичних та когнітивних методів. Проте начебто просте застосування таких методів деколи насправді виявляється складним, оскільки навіть самі довідники іноді містять суперечливі дані.

● Якщо в довідниках щодо одного й того ж фактичного твердження є суперечності, про це слід вказувати в повідомленні, подаючи використані довідкові джерела.

Такий вихід зі ситуації цілком прийнятний для наукової літератури, проте вкрай небажаний для навчальної. У навчальній літературі слід використовувати спеціальні методи усунення суперечностей, хоча б як у наступному прикладі.

Приклад. У видавничій практиці трапляються випадки, коли довідники стосовно одного й того ж об’єкта подають різні дані. Так, нехай довідник А датує рік народження особи Х в межах від 1446 до 1451 р., довідник Б — в межах від 1450 до 1451 р., довідник В — у межах від 1446 до 1447 р., довідник Г — у межах від 1448 до 1449 р. Тут редактор може діяти трьома способами: 1) вказати крайні межі дат народження, за які не виходить жоден довідник, зауваживши, що різні довідники подають різні дати; 2) вказати одну дату, пославшись на джерело, а також поінформувати в примітках про інші дати та про їх джерела; 3) вказати одну дату, зазначивши, що в довідниках є й інші міркування щодо цього факту.

Як свідчить редакційна практика і результати контролю вже опублікованих повідомлень, у фактичних твердженнях із будь-якими власними назвами, прізвищами, цифрами, датами ймовірність помилок особливо висока. Ось чому редактор повинен контролювати їх істинність особливо ретельно і прискіпливо.

Перевірка цитат. Під час контролю цитат редакторові слід застосовувати когнітивні методи. Найчастіше тут зустрічаються такі три типи помилок. Перша: автор вибирає для цитування з повідомлення-джерела тільки такий фрагмент, який узгоджується з його позицією, опускаючи ту частину фрагмента, який їй суперечить. Друга: у своєму повідомленні автор відносить цитату до одного об’єкта, хоча в повідомленні-джерелі цитований фрагмент стосувався зовсім іншого. Третя: у повідомленні автор наводить цитату як загальностверджувальну, хоча в повідомленні-джерелі цитований фрагмент був поданий як частковостверджувальний чи істинний лише за певних умов. Ці типи помилок можна виявити лише за умови аналізу контексту.

Існують і складніші випадки, пов’язані з виникненням помилок під час цитування. Скажімо, автор дає у повідомленні непряму цитату, тобто, сам переказує потрібний фрагмент із повідомлення-джерела. Залишаючи за автором право здійснювати непряме цитування, редактор все ж повинен перевірити його так, як і пряме.

● Редактор повинен перевірити кожну цитату за повідомленням-джерелом.

Контролювати цитати редактор може самостійно або за участю автора, попросивши його надати джерела цитування.

● Редагуючи цитати, редактор повинен перевірити їх контекст в авторському повідомленні та повідомленні-джерелі й пересвідчитися в їх тотожності.

Перевірка запитань. Хоча запитання і не є твердженнями, проте вони прямо з ними пов’язані, а тому розглянемо особливості їх контролю. Попередньо зауважимо, що питання відіграють особливо важливу роль у художній літературі, зокрема в діалогах, де вони здійснюють ситуативні уточнення; у навчальній літературі вони спрямовують творче мислення реципієнтів на розв’язання поставлених задач; у публіцистичній літературі вони виконують зв’язуючу роль (наприклад, в інтерв’ю) і психологічно можуть мати більшу імовірність істинності, ніж стверджувальні речення; у всіх видах літератури вони допомагають авторові здійснити перехід від однієї композиційної одиниці до іншої.

Розрізняють два види запитань: уточнюючі (вони починаються словом чи…) та доповнюючі (починаються з будь-якого іншого слова).

У кожному запитанні є дві частини: відома й невідома. Відповідь якраз і передбачає заповнення невідомої частини і, в такий спосіб, перетворює запитання у твердження.

Кожне запитання має інформацію, на якій воно базується (базову інформацію). Наприклад, питання Чи був Т. Шевченко у солдатах? має таку базову інформацію: Т. Шевченко був у солдатах.

Редагування питань здійснюють положеннєвими методами.

● Питання обов’язково повинно мати базову інформацію.

Приклад. У питанні Хто є ким? базова інформація відсутня, а тому воно є помилковим.

● У питанні терміни повинні мати чіткі значення.

Приклад. У питанні За наявності скількох волосинок на голові людину вважають лисою? термін лисий не має чіткого значення.

● Питання не може містити суперечливу інформацію.

Приклад. Питання Яким із цих двох предметів відповідач поранив потерпілого, якщо на них нема відбитків його пальців, а рукавицями чи іншими схожими предметами він не користувався? містить суперечливу базову інформацію: Відповідач поранив потерпілого одним із цих двох предметів і Відповідач не поранив потерпілого жодним із цих двох предметів.

1 У реальному світі закону тотожності протистоять постійні часові зміни в об’єктах; наявність двох несумісних властивостей в об’єктах веде до їх розвитку і т. д.

2 Іноді для позначення цих сполучників можуть використовувати інші позначення.

3 Дуцяк І. Логіка. Львів: Просвіта, 1996. С. 75-81.

4 Дуцяк І. Логіка. Львів: Просвіта, 1996. С. 76.

5 Тут і далі рік вказує час публікування першого тому видання.

6 Тут і далі для видань, публікування яких продовжується, в році виходу останнього тому поставлена літера “Х”.

7 До числа інших зараховані твердження, в яких фіксують норми, заклики, оцінки тощо.

8 Винятки з цього правила див. у розділі 15.3.8.

9 Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. М.: Высшая школа, 1980, с. 201.

10 Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. 2-е изд. М.: Книга, 1980, с. 209.