2.3. Рольові конфлікти

Проблеми, що суперечать одна одній, і торкаються діяльнісної сфери життя особистості, можуть переживатися як рольові конфлікти. Одним із способів опису людини як суб’єкта діяльності є використання уявлень про сукупність його ролей. Виникнення протиріч між різними рольовими позиціями особистості, її можливостями і відповідною рольовою поведінкою може привести до виникнення рольових конфліктів.

Традиційно розрізняють два основних види рольових конфліктів, що виникають на внутрішньо особистісному рівні. Це, по-перше, конфлікт “Я-роль”, протиріччя, що виникають між вимогами ролі та можливостями особистості. Людина може займати посаду, яка передбачає необхідність швидкого прийняття рішень, що не властиво їй. Також людина може або вибрати роль, чи зрадити собі, відмовившись від ролі, або ж знайти компромісний спосіб зняття чи послаблення цього протиріччя. Суб’єктивні переживання, що виникають у людини у подібній ситуації називають конфліктом “Я-роль”, чи особистісно-рольовим.

Інший варіант рольових конфліктів – це міжрольові конфлікти, коли різні рольові позиції особистості і відповідна їм рольова поведінка є несумісними, що перетворюється для людини в серйозну психологічну проблему. Наприклад, роль керівника приписує людині контроль за дотриманням дисциплінарних та інших вимог членами його групи, що легко може вступити в протиріччя, якщо відносини між ним та його співробітниками дружні. Іншим типовим і, можливо, найбільш поширеним міжрольовим конфліктом є протиріччя між професійною та сімейними ролями.

Типовими факторами, що визначають інтенсивність рольового конфлікту, вважається міра сумісності – несумісності різних рольових очікувань (поведінки, що вимагає роль); жорсткість, із якою ці вимоги ставляться; особистісні вимоги самого індивіда, його відношення, установки, направленість до рольових очікувань тощо.

2. 5 К. Хорні про внутрішньо особистісний конфлікт

К. Хорні так розкриває внутрішні конфлікти людини. Вона говорить про те, що дуже часто в житті наші інтереси, переконання стикаються з інтересами й переконаннями людей, що нас оточують. А оскільки такі сутички між нами й оточуючими носять повсякденний характер, то внутрішні конфлікти складають невід’ємну частину людського життя.

Людина має виключне право вибирати, але іноді це право стає тяжкою ношею. Ми можемо вибирати між протилежними бажаннями. Наприклад, ми можемо хотіти залишитися одні чи побути з товаришами; можемо хотіти вивчати медицину, а також музику. Також можливий конфлікт між бажаннями й обов’язками: ми можемо хотіти побути з дорогою нам людиною в той час, коли хто–небудь знаходиться в біді, потребує нашої допомоги. Нарешті, можливий конфлікт між двома множинами цінностей. Наприклад, коли ми переконані, що необхідно погодитися на ризиковану роботу у військовий час, і також переконані, що зобов’язані захистити свою родину.

Вид, сфера дії й інтенсивність таких конфліктів визначаються в більшій мірі тією цивілізацією, в якій ми живемо. Якщо цивілізація стабільна і традиції стійкі, то різноманітність досяжним нам виборів обмежена і діапазон можливих конфліктів між індивідами вузький. Однак дивує те, що значна частина людей не усвідомлює конфлікту, і тому не бере участі в їх вирішенні. Дуже часто люди пасивні і підкоряються волі випадку. Вони не знають де знаходяться; вони вступають у компроміси, не усвідомлюючи цього; вони є учасниками конфлікту, не підозрюючи про це.

Оскільки конфлікти часто стосуються переконань, віри чи моральних цінностей, їх визнання передбачає, що ми розвиваємо свою особистісну систему цінностей. Просто запозичені переконання, що не є частиною нашого “Я”, не мають достатньої сили, щоб визвати конфлікт чи слугувати провідним критерієм при прийнятті рішень. Такі переконання, якщо на них здійснюється дія, дія легко замінюється іншою. Якщо ми просто запозичуємо цінності, що є в нашому оточенні, то конфлікти дуже важливі для нас не виникають. Навіть якщо ми визнаємо існування конфлікту як такого, ми повинні бути готовими відмовитися від одного з переконань, що вступає в протиріччя. Але здатність до усвідомленої відмови буває дуже рідко, тому що наші почуття і переконання пов’язані один з одним, а також можливо тому, що в процесі їх аналізу більшість людей не відчувають себе захищеними й щасливими настільки ,щоб від чогось відмовитися. Нарешті, прийняття рішення передбачає готовність і здатність нести за нього відповідальність. Останнє включає ризик прийняття хибного рішення й готовність розділити його наслідки без звинувачення інших. Воно передбачає наявність переконань – “це мій вибір, мій вчинок” і потребує великої внутрішньої сили й незалежності.

Усвідомлена участь у конфлікті, хоча це і може приносити страждання, може бути безцінною гідністю. Чим більше ми беремо участь у вирішенні своїх внутрішніх конфліктів, тим більшу внутрішню свободу й силу ми набуваємо. Тільки тоді, коли ми готові витримати цей головний удар, ми можемо наблизитися до ідеального стану – бути “капітаном свого корабля”.

Хорні вважає, що нормальний конфлікт стосується фактичного вибору між двома можливостями, обидві з яких його суб’єкт знаходить однаково бажаними, чи між переконаннями, кожне з яких він однаково цінує. Тому людина може прийняти рішення, яке вона зможе виконати навіть якщо воно здається їй важким і потребує зречення якогось роду.

На мою думку, підхід К. Хорні до визначення внутрішньо-особистісного конфлікту схожий на підхід Левіна, коли він розглядав внутрішньо-особистісні мотиваційні конфлікти. У двох цих теоріях конфлікт виникає через потребу вибирати між двома чи більше можливостями, цінностями, переконаннями, але цей вибір людині зробити тяжко.

Перейдемо до розгляду міжособистісних конфліктів.