149

Рівненський інститут слов’янознавства

Кивського славістиного університету

кафедра психології

«Затверджено»

протокол №…………

від «….»…………….2012р.

Зав. кафедри

проф. Юрченко В.М.

Психологічний аналіз впливу потребнісно – мотиваційної сфери підлітків на їх психічні стани

Дипломна робота

студентки 5 – курсу, групи П – 071

факультету психології та

мистецтвознавства

спец. 7.040101 «Психологія»

Яконюк Ірини

Науковий керівник:

Рівне 2012

Вступ…………………………………………………………………………….2

Розділ І. Теоретичні аспекти проблеми розвитку особистості підлітка…….7

1. Загальна психологічна характеристика розвитку особистості підлітків...14

2. Характеристика потребнісно – мотиваційної сфери підлітка……………..20

3. Тривожність як психічний стан, характерний дітям підліткового віку…..23

4. Агресивність та динаміка її розвитку у підлітків…………………………..28

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження впливу потребнісно-мотиваційної сфери підлітків та розвиток у них тривожності та агресивності……………..49

2.1. Організація, методики та процедура проведення дослідження………….49

2.2. Аналіз результатів дослідження впливу потребнісно-мотиваційної сфери підлітків на їх психічі стани…………………………………………………….54

Розділ ІІІ. Корекційна робота з метою покращення психічних станів підлітків та формування особистісних змін за рахунок розширення ціннісного простору особистості……………………………………………………………82

3.1.Загальна характеристика психокорекції, специфіка колекційної роботи з підлітками………………………………………………………………………..82

3.2. Програма підібраної корекційної роботи, процедура її проведення…….93

3.3. Перевірка ефективності проведеної корекційної роботи……………….108

Висновки…………………………………………...………………..…………110

Список використаної літератури…………...………………………………111

Додатки…………………………………………...…………………………….114

Вступ

Мета роботи: дослідити влив потребнісно-мотиваційної сфери дітей підліткового віку на їх психічні стани.

Завдання:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження основних потреб і структури мотивів підлітків та теоретичного вивчення тривожності та агресивності дітей підліткового віку.

2. Розробити програму експериментального дослідження та підібрати відповідний психологічний інструментарій відповідно до теми та мети роботи.

3. Провести експериментальне дослідження структури потребнісно- мотиваційної сфери та її впливу на психічні стани підлітків, що виховуються у різному соціальному оточенні, проаналізувати, проінтерпритувати результати такого дослідження.

4. Підібрати програму корекційної роботи з метою покращення психічних станів підлітків.

5. Провести корекційну роботу з підлітками з метою формування у них позитивних особистісних змін та покращення їх психічних станів, згідно запропонованої програми колекційної роботи.

6. Оцінити ефективність проведеної корекційної роботи.

Об’єктом дослідження є потребнісно-мотиваційна сфера підлітків та їх психічні стани.

Предметом дослідження є потребнісно-мотиваційна сфера підлітків та її вплив на їх психічні стани.

Гіпотеза: Структура потребнісно-мотиваційної сфери підлітків впливає на їх психічні стани.

Під час написання дипломної роботи, відповідно до теми було обстежено 50 підлітків, учнів 8 класу Здолбунівської ЗОШ №5 та дітей підліткового віку притулку для дітей рівненської обласної державної адміністрації. Обстеження проводилось на основі 4 методик, спрямованих на визначення тривожності, агресивності дітей підліткового віку та їх ціннісних орієнтацій та ступеня задоволеності основних потреб.

Сучасний підліток – особистість з бурхливою енергетикою, ініціативністю, з оптимістичним сприйняттям життя, прагненням бути оригінальним і неповторним. В такому віці основною і разом з тим чине найголовнішою метою є довести усім свою самостійність і дорослість, розкривши таким чином своє власне «я».

Підлітковий період є переломним у формуванні особистості. Нерідко перехід від молодшого шкільного до підліткового віку стає кризовим як для самих підлітків, так і для їх оточення зокрема. Для дітей при переході у новий вік важливим є розширення психологічного часу життя, яке за даними багатьох дослідників, пов’язане з реорганізацією уявлень підлітка про самого себе. Варто наголосити на аспектах психології підлітка, що пов’язана з формуванням певних цілей, з уявленням про майбутнє і знову ж таки з реорганізацією психологічного часу дитини, що дорослішає. Складність і неоднозначність переломного підліткового віку очевидна і полягає вона перш за все у глибоких внутрішніх змінах, що відбуваються з дитиною. Цікавим є те, що в основному підлітковий вік визначається як кризовий і разом з тим зовсім мало відомо на сьогодні про позитивні сторони цього періоду. За словами Виготського Л.С., новий вік пов’язаний з виникненням нової соціальної ситуації розвитку, з новими переживаннями, з новими поглядами на дійсність, що оточує дитину, з появою нового відношення до себе і до тієї ж дійсності.

Підлітковий вік – це той період життя, коли формуються норми і способи спілкування підлітка з іншими і з самим собою. Загальнолюдські цінності добра, справедливості, рівності, краси, розуміються конкретно і застосовуються у стосунках з однолітками та дорослими, у відносинах з самим собою, для того, щоб пізніше стати узагальненими гуманістичними цінностями (10;с.28).

Центром уваги стає інший, і саме це знаходить вираження в інтимній дружбі, у вірному щирому другові, а не в приятельських формах дружби і вірності. Надзвичайно велике значення надається спільності інтересів та захоплень, причому не стільки їх змісту, скільки можливість спілкування з іншими під час спільних занять (11;с.154).

Засвоєння норм відношень породжує проблему, характерну лише для підліткового віку – проблему нормальності, що особливо гостро проявляється у прагненні підлітка бути «таким як інші» - і ззовні, і в поведінці зокрема. Оцінка себе підлітком будується найчастіше на схожості чи розбіжності власних зовнішніх показників у порівнянні з іншими. Якщо у дитини мало знань щодо відносин між людьми, щодо неоднозначності оцінок предметів, то саме у підлітковому віці з’являються тривожні симптоми у розвитку особистості – дії і оцінки за шаблоном, що свідчать про втрату індивідуальності (1;с.458).

Взагалі, саме у підлітковому віці явними стають всі ті особистісні проблеми, констатувати які скажімо у молодшому шкільному віці було практично не можливо.

Далеко не останнє місце у вирішенні цих проблем та подальшого розвитку особистості підлітка є його темперамент, адже в залежності від типу темпераменту, можна говорити про те, як той чи інший підліток буде реагувати на різноманітні зміни фізіологічного, психологічного, соціального та особистісного характеру, якими ми характеризуємо підлітковий період (10;с.193).

Сьогодні, на початку 21 століття, розвиток і світогляд молоді зазнав великих змін. Порівняно з попередніми десятиріччями молодь стає більш розкутою та самостійною, починає орієнтуватися в сучасному суспільстві. Але не завжди самостійність позитивне явище, адже стикаючись з доволі сумними реаліями життя підлітки стають цинічними та байдужими до навколишнього світу, погіршуються їх взаємини з батьками.

Звісно, що зараз змінилися й життєві цінності нового покоління, якщо років 10-20 тому головним було навчання, ставлення до оточуючих людей, то зараз молодь не дуже цікавить думка їхніх батьків та друзів, більш помітними стали егоїстичні спрямування молоді. Важливе місце посідає робота, матеріальне забезпечення та фізичний розвиток. На основі вседозволеності значно змінилися відносини з батьками, можна сказати, що тепер батьки перестали бути ідеалом та прикладом для наслідування (23;с.24).

На які ж цінності орієнтуються теперішні підлітки? Багато людей вважає, що на сучасному етапі юнаки все більш цінують власні інтереси. Сьогодні підлітки вже менше, ніж їх попередники, засуджують егоїстичні дії, особливо якщо вони спрямовані на досягнення якихось матеріальних цінностей. Завдяки дослідженням можна спостерігати, що починаючи зо 60х років відбувся перелом у світогляді юнаків та дівчат, вони все менше засуджують егоїзм та обман. Ця тенденція відображає і зрослу меркантильність молодих людей 80-х років. На цю проблему зазнала великий вплив корупція в політиці, бізнесі і ті матеріальні труднощі, з котрими підліткам приходиться стикатися. Все це й могло привести до терпимості по відношенню до обману заради грошей, до егоїстичної та безвідповідальної поведінки (11;с.128).

Однак слід зазначити, що при вивчені ціннісних орієнтацій підлітків спостерігаються й позитивні тенденції. Більша частина підлітків вважає, що в майбутньому для них буде головним – сім`я , на другому місці – робота, стала помітною тенденція молоді до релігії (34;с.49).

Оцінку сучасними підлітками своєї власної перспективи можна охарактеризувати як позитивну, однак їх бачення світу неоднозначне. Цікавий підхід до вивчення цінностей молоді був використаний при опитувані англомовних підлітків шкіл в Австрії, Франції, Швейцарії та Південної Німеччини. Підлітків лише просили продовжити фразу “Я хотів би бути схожим на...”. Деякі відповідали, що вони на хотіли би бути схожими ні на кого крім себе. Деякі відповідали що хотіли би бути схожі на зірок естради чи кіно. Деякі бажали зробити кар`єру (причому бажання були різноманітні, починаючи від естрадних співаків і закінчуючи археологами). Більшість підлітків хотіли б бути матеріально забезпеченими, фізично розвинутими. Близько сімнадцяти відсотків опитаних сказали, що вони хотіли б стати дружелюбними й ввічливими людьми з добре розвинутим почуттям гумору. Вісімнадцять відсотків хочуть стати чесними, надійними, працелюбними, добрими. Не дивлячись на те, що політична активність молоді в цей час різко знизилась, але тисячам підлітків ще притаманний ідеалізм. Багато з них збираються пов`язати своє життя з професією, де можна допомагати іншім людям, наприклад в сфері соціального обслуговування чи освіти (2;с.58).

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

1.1. Загальна психологічна характеристика розвитку особистості підлітка.

Підлітковим прийнято вважати період розвитку дітей від 11-12 до 15-17 років. У цьому віці відбувається бурхливий психофізіологічний розвиток і перебудова соціальної активності дитини. В розумінні хронологічних меж цього віку у психологічній літературі немає єдиної думки дослідників. Потужні зміни, що відбуваються у всіх областях життєдіяльності дитини, роблять цей вік «перехідним» від дитинства до дорослості. Даний вік багатий драматичними переживаннями, труднощами і кризами. В цей період складаються, формуються стійкі форми поведінки, риси характеру, способи емоційного реагування. Це період досягнень, стрімкого накопичення знань, вмінь, становлення «Я», отримання нової соціальної позиції. Разом з тим це вік втрат дитячого світосприйняття, коли з’являються почуття тривожності і психологічного дискомфорту (47;с.37).

Підлітковий вік часто називають періодом диспропорцій у розвитку. В цьому віці підвищується рівень уваги до себе, своїх фізичних здібностей, загострюється реакція на думку оточуючих, підвищується почуття власної значущості та образливість. Фізичні недоліки часто перебільшуються.

Найбільш важливим моментом психофізіологічного розвитку підлітка є статеве дозрівання і статева ідентифікація, які являються двома лініями єдиного процесу психосексуального розвитку. На психофізіологічному рівні підлітки можуть відчувати дискомфорт від:

• нестійкості емоційної сфери;

• особливостей вищої нервової діяльності;

• високого рівня ситуативної тривожності.

Особливості розвитку пізнавальних здібностей підлітка часто слугують причинами труднощів у шкільному навчанні: неуспішність, неадекватна поведінка. Успішність навчання багато в чому залежить від мотивації навчання, від того особистісного змісту, який має навчання для підлітка. Основна умова будь-якого навчання – наявність прагнення до отримання знань і зміни себе як того, хто навчається. Але в реальному шкільному житті доводиться стикатися з ситуацією, коли підліток не має потреби у навчанні і навіть активно протидіє навчанню.

Увага у підлітковому віці є довільною і може бути повністю організованою самим школярем. Індивідуальні коливання уваги обумовлені індивідуально-психологічними особливостями ( підвищеною збудженістю чи втомлюваністю, зниженням уваги після перенесених соматичних захворювань), а також зниженням інтересу до навчальної діяльності (39;с.156).

До числа індивідуальних особливостей належать також індивідуальні відмінності у функціонуванні пам’яті.

Зв’язок пам’яті із мисленнєвою діяльністю, з інтелектуальними процесами у підлітковому віці набуває самостійного значення. По мірі розвитку підлітка зміст його мисленнєвої діяльності змінюється у напрямку переходу від мислення в поняттях, які більш глибше і всебічно відображають взаємозв’язки між явищами дійсності.

Змістом психічного розвитку підлітка стає розвиток його самосвідомості. Однією з найважливіших рис, що характеризують особистість підлітка, є поява стійкості самооцінки і образу «Я».

Важливим змістом самосвідомості підлітка є образ його фізичного «Я» - уявлення щодо свого тілесного образу, порівняння і оцінка себе з точки зору еталонів «мужності» та «жіночності»(36;с.84).

Особливості фізичного розвитку можуть бути причиною зниження у підлітків самооцінки і самоповаги, а також призводить до страху поганої оцінки їх з боку оточуючих. Недоліки зовнішності (реальні чи вигадані) можуть пер живатися дуже болісно, аж до повного неприйняття себе, стійкого відчуття неповноцінності (45;с.284).

Підлітки часто починають спиратися на думку своїх однолітків. Якщо у молодших школярів підвищена тривожність виникає при контактах з незнайомими людьми, то у підлітків напруження і тривога вищі у стосунках з батьками та однолітками. Прагнення жити за власними ідеалами, вироблення цих зв’язків поведінки може призводити до зіткнення поглядами на життя підлітків та їх батьків, створювати конфліктні ситуації. В зв’язку з бурхливим біологічним розвитком і прагненням до самостійності у підлітки виникають труднощі і у взаємовідносинах із однолітками (23;с.67).

Впертість, негативізм, чутливість до образ та агресивність підлітків часто являються всього емоційними реакціями на невпевненість в собі.

У багатьох підлітків визначається акцентуація характеру – певне загострення окремих рис характеру, що створюють певну вразливість підлітка (невротичні розлади, деліквентна поведінка) (39;с.123).

Ситуація розвитку підлітка (біологічні, психічні, особистісно-характерологічні особливості підлітка) допускає кризи, конфлікти, труднощі адаптації до соціального середовища. Підліток, що не зміг благополучно подолати новий етап становлення свого психосоціального розвитку, що відхилився у своєму розвитку та поведінки від загальноприйнятої норми, отримує статус «важкого». В першу чергу це стосується підлітків із антисоціальною поведінкою. Факторами ризику являються: фізичне виснаження, особливості розвитку характеру, відсутність комунікативних навичок, емоційна незрілість, на сприятливе зовнішнє соціальне оточення. У підлітків з’являються певні поведінкові реакції, що складають специфічний комплекс. Виражається це як реакція емансипації, яка являє собою тип поведінки, посередництвом якої підліток намагається звільнитися від опіки дорослих. Реакція групування з однолітками проявляється у підвищеному інтересі до спілкування з однолітками, орієнтації на вироблення групових норм і цінностей, формування власної субкультури. Реакція захоплення (хобі), що відображається як навіювання моди, так і схильності і інтереси підлітка, що формуються .

Певні ускладнення виникають у підлітка у процесі професійного самовизначення, свідомого вибору професії. Вибір професії підлітком являє собою структурний процес вироблення та прийняття рішення. При цьому проявляється ряд індивідуальних стилів пошуку рішення: імпульсивні рішення, ризиковані рішення, зважені рішення, рішення обережного типу, інертні рішення. Індивідуальні стилі прийняття рішень є відображенням як індивідуально-психологічних, так і особистісних особливостей підлітків.

Підлітковий період – період, коли дитина починає по-новому оцінювати свої стосунки з сім’єю. Прагнення віднайти себе як особистість породжує потребу у відчуженні від усіх тих, хто зазвичай мав на неї вплив, в першу чергу це стосується батьків. Ззовні таке відчуження виявляється у негативізмі – у прагненні протистояти будь-яким пропозиціям, твердженням, почуттям тих, на кого це відчуження направлене(12;с.78).

Прагнення усвідомити і розвити власну унікальність, відчуття особистості, вимагають від підлітка обособлення від сімейного «Ми», що до цього часу підтримувало в ньому почуття захищеності традиціями і емоційною спрямованістю на нього. Однак реально знаходитись наодинці зі своїм «Я» підліток ще не може. Він ще не здатен глибоко і об’єктивно оцінювати самого себе; він не здатен самостійно постати перед світом людей як унікальна особистість, якою він прагне стати (23;с.96).

Підлітковий вік також прийнято називати перехідним, тому що саме в цей період дитина робить вирішальний крок в завершенні свого дитинства і переходить до того етапу розвитку, який прямо, не опосередковано готує її до самостійного життя.

У підлітків значно змінюється характер пізнавальної діяльності у порівнянні з молодшими школярами. Це вимагає засобів засвоєння знань, що в свою чергу передбачає більш високий рівень розвитку абстрактного, теоретичного мислення. Окрім того, вони починають стикатися з різними оцінками, які дають дорослі фактам дійсності та їм самим, їх особистості. Все це визначає зовсім іншу позицію учнів по відношенню до вчителів, і, так би мовити, емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх значно більш самостійними (Божович Л.І.).

В дослідженнях Серебрянова Є.Л. було показано, що судження та оцінки однолітків починають набувати для підлітків більшого значення ніж судження та оцінки вчителів. Характерною ознакою цього віку є бажання за будь-яких умов уникати критики друзів і страх бути відстороненими від референтної групи.

В процесі відносин з дорослими та однолітками формується самосвідомість підлітка. Розвиток самосвідомості відбувається в шести різноманітних напрямках:

1- зростання та розвиток суб'єктивного особистісного образу;

2- в розвитку самосвідомості, веде цей процес до шляху інтеріоризації, тобто перенос образа сформованого завдяки дорослим і одноліткам у власну свідомість;

3 - інтегрування. Підліток починає усвідомлювати себе як ціле;

4 - відсторонення власного образу від зовнішнього світу та інших людей;

5 - розвиток колективістської моралі; досягається приблизно у 17 років, але навіть не всіма;

6- полягає в нарощенні індивідуалізації (). Процес самосвідомості є безперервним.

На відміну від молодших школярів підлітки живуть не тільки в теперішньому, а значною мірою і в майбутньому. Підлітки стоять на порозі самостійного життя. Вони зайняті пошуками свого місця в суспільстві. “Прагнення знайти своє місце в суспільстві, самовизначитися, стає специфічною рисою старших підлітків”(13;с.25).

Основна внутрішня позиція дітей цього віку виявляється в тих зрушеннях, які відбуваються в мотиваційній сфері їх діяльності. Відбуваються істотні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій. Збагачується мотивація навчальної діяльності, утворюються системи мотивів, в яких провідне місце посідають мотиви широкого соціального змісту (26;с.123).

У зв'язку з розвитком свідомості, самосвідомості та реструктуризацією мотиваційної сфери формуються і вольові якості. Зміцнюється така риса волі, як здатність керуватися у своїй поведінці й діяльності більш віддаленими цілями, усвідомленням своїх обов'язків. Помітно зростають сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна сторона вольових дій. У їх регуляції важливої ролі набувають ідеали і моральні переконання.

У підлітків формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям, на перше місце виступає відповідальність перед самим собою (2;с.396). Відбувається подальше формування самоконтролю, оволодіння прийомами керування собою. Вони доцільно і послідовно користуються такими засобами самоконтролю, як планування, ставлення до себе вимог, заохочення й самопокарання.

Однак, слід зауважити, що у деяких підлітків є значні прогалини у формуванні вольових якостей. Вони часто відволікаються, важко буває переходити до робочого стану, лінуються, тривалість їх вольових зусиль залежить від безпосередньої зовнішньої стимуляції (нагадувань, контролю, покарання тощо). Продуктивність роботи багато в чому залежить від настрою.

Емоційне життя підлітка тісно пов'язане з розвитком свідомості, самосвідомості, мотиваційної та вольової сфери, а також від перебігу пізнавальних процесів. У підлітків спостерігається значне збагачення емоційності. Нові емоції викликаються не тільки об'єктами, а й дійовими взаємовідносинами з іншими людьми, новими видами діяльності, їх змістом, перебігом і результатами(5;с.157).

Інтелектуальна діяльність набуває нового емоційного забарвлення, пов'язаного з прагненням до вироблення наукового світогляду. Мислення стає повним пристрасності, завзяття. Прагнення будь-що дійти істини, мати свою власну думку, стверджувати свої погляди - все це свідчить про особливий емоційний характер пізнавальної діяльності в цьому віці. Високого розвитку починають набувати інтелектуальні почуття, зокрема любов, почуття нового, здивування, сумніву, упевненості, невпевненості тощо. Емоційні переживання підлітків починають характеризуватись глибиною, міцністю, тривалістю, вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у молодших школярів.

Особливо загострюються почуття, пов'язані з усвідомленням свого “Я”, власної гідності. Збагачуються естетичні почуття та емоційна вразливість.

У зв'язку із зростанням самоконтролю і саморегуляції своєї поведінки змінюються форми виявлення почуттів. Поступово слово та інтонація стають головним засобом виявлення почуттів та засобом впливу на почуття інших людей (8;с.28).

В підлітковому віці починає формуватись вища емоційна чутливість, здатність співпереживати, розуміти і відгукуватись на переживання іншої людини, особливо однолітка.

Описуючи підлітковий вік не можна не зупинитись і на особливостях психофізіологічної організації особистості, а саме особливостях властивостей нервової системи.

Чим старше вік дитини, тим сильніше в неї стає нергова система. Дослідження цього питання Сухарєвою А.М. ( підтвердило цю закономірність. Від 7 до 16-17 років кількість учнів, які мають слабку нергову систему зменшується, а кількість осіб, які мають сильну та середню нергову систему значно збільшується. Ця закономірність виражена як у осіб чоловічої, так і жіночої статі, а у останніх найбільш яскраво.

Встановлено зниження рівня рухливості збудження від 6-7 років до 8-9 років, потім зростання рухливості в період статевого дозрівання (11-14 років), нове, але менше вираження зниження рівня рухливості від 14 до 16 років і поступова стабілізація у віці 17-20 років. Така сама динаміка спостерігається і у відношенні рухливості гальмування (19;с.146).

1.2. Ціннісні орієнтації підлітків

Для підлітка характерна спрямованість в майбутнє, а його збільшені фізичні і розумові можливості створюють певну впевненість в собі, що нерідко переходить в самовпевненість. Разом з тим підліткові властива ще характерна для нього переоцінка цінностей, його моральні погляди тільки складаються. У аналізі складних явищ навколишньої дійсності їм часто не вистачає гнучкості і життєвого досвіду старших поколінь. Тому зіткнення з будь - яким фактом, що не вкладається в рамки сформованих підлітками поглядів і переконань, може приводити до значної і хворобливої перебудови життєвих уявлень. Відсутність достатнього досвіду, юнацький максималізм, велика емоційна схвильованість роблять цей вік дуже чутливим до негараздів(4;с.27).

Кожній людині властива індивідуальна, специфічна ієрархія особистісних цінностей, які служать сполучною ланкою між духовною культурою суспільства і духовним світом особистості, між суспільним і індивідуальним буттям. Система особистісних цінностей складається в процесі діяльнісного розпредмечування індивідами змісту суспільних цінностей, що об'єктивувалися в творах матеріальної і духовної культури. Як правило, для цінностей особистості характерна висока усвідомленість, вони відбиваються в свідомості, у формі ціннісних орієнтацій і служать важливим чинником соціальної регуляції взаємин людей і поведінки індивіда.

Ціннісні орієнтації (від франц. orientation - установка): 1) ідеологічні, політичні, моральні, естетичні і інші підстави оцінок суб'єктом навколишньої дійсності і орієнтації в ній;

2) спосіб диференціації об'єктів індивідом по їх значущості.

Ціннісні орієнтації формуються при засвоєнні соціального досвіду і виявляються в цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах і інших проявах особистості (45;с.34-38). У структурі людської діяльності ціннісні орієнтації тісно пов'язані з пізнавальними і вольовими її сторонами. Система ціннісних орієнтації утворює змістовну сторону спрямованості особистості і виражає внутрішню основу її ставлення до дійсності. В процесі спільної діяльності, що визначає відносини людей в групах, складаються групові ціннісні орієнтації. Збіг найважливіших ціннісних орієнтацій членів групи забезпечує її згуртованість (як ціннісно-орієнтаційна єдність)(4;с.45).

Цим більшою мірою пояснюється своєрідне ставлення підлітків до дорослих: ставлення стає більш виборчим і критичним, разом з тим до деяких дорослих, що володіють привабливими для них особистісними якостями, встановлюється те особливе захопливе ставлення, яке в чомусь нагадує ставлення дорослих до молодших школярів. Проте схожість тут лише зовнішня. Істотною відмінністю підлітка у взаєминах з дорослими є той факт, що для нього характерна не потреба в керівництві з боку дорослого, а в зовнішній опорі, відчутті захищеності, а потреба в допомозі, підтримці для вдосконалення власної системи саморегуляції, розвитку самостійності і цілеспрямованості (30; с.457).

Весь хід попереднього інтелектуального і етичного розвитку готує підлітка до засвоєння наукових і моральних знань. Знання про навколишній світ і зведення про основи моральності об'єднуються в свідомості підлітка в єдину картину. Це сприяє зміні системи етичної саморегуляції підлітка, яка стає повнішою, осмисленою і гнучкою.

Зрозуміло, цей процес не завершується у підлітковому віці, в ньому лише закладаються основи, що забезпечують подальше вдосконалення системи етичної саморегуляції. У підлітків починає формуватися саме етична стійкість, вони набувають здатності бути відносно емансипованими від безпосередніх дій і перетворювати обставини. У підлітків збільшується здатність оптимально використовувати свої індивідуальні здібності. Це дає можливість досягати результатів в різних видах діяльності, організовуючи професійну сторону діяльності відповідно до своїх можливостей. Мабуть, саме відмінності процесуальної сторони діяльності індивіда виступає його здатність трансформувати стилі власної поведінки (7;с.354).

Під час пубертату підлітки звертають все більше уваги на свій зовнішній вигляд. Вони спостерігають за зміною свого тіла і коливаннями в своїх переживаннях із змішаним відчуттям цікавості, інтересу, а часом і страху. Намагаючись інтегрувати ці нові образи і відчуття в статеву роль, що народжується, вони шукають для себе ролеві моделі серед членів сім'ї, друзів, однокласників і людей, відомих завдяки засобам масової інформації (5;35-39).

Самі по собі цінності розділяються на два класи: термінальні, такі, що є критеріями вибору мети і способів її досягнення, і інструментальні - критерії, стандарти оцінки модусу поведінки. Таким чином, цінності - не властивості, властиві об'єкту, а саме критерії, за якими людина діє, оцінює свої дії і будує своє ставлення до світу.

Цінності включають п’ять необхідних рис:

• цінності завжди є уявленнями або віруваннями;

• цінності є знанням про стани які треба досягти;

• цінності являються слідами специфічних ситуацій;

• цінності містять можливості селекції певних подій у житті людини чи в еволюції її поведінки;

• цінності мають певну міру важливості.

Виділення цих характерних рис цінностей вельми продуктивно для розуміння їх ролі в соціальному пізнанні.

Підліток усвідомлює світ через призму цінностей; соціальний світ, природно, розглядається через призму соціальних цінностей. Вони можуть бути різного рівня: глобальні - добро, краса, свобода і ін., і наближені до буденного життя - хороша сім'я, благополуччя, діти і тому подібне. Для кожної конкретної людини існує проблема співвідношення цінностей суспільства, культури з його власними цінностями. У психології виділяють поняття «Ціннісне поле» особистості, яким позначається та структура цінностей, що є значущою окремо для кожної людини. Своєрідне трактування практичної значущості структури ціннісних орієнтацій особистості запропонував свого часу Олпорт Р., який назвав таку структуру «ключем», «натяком», за допомогою якого людина може, наприклад, краще розуміти свого ворога. Вплітання цінностей в процес пізнання соціального світу існує протягом усього процесу соціалізації людини, проте, за деяких умов роль цінностей в цьому процесі стає особливо значущою. Це виявляється тоді, коли самі цінності зазнають зміни. Поки вони незмінні, нова інформація відбирається і інтерпретується так, щоб «підтвердити» і «підтримати» структуру ціннісно-навантажених категорій; нова інформація тут не використовується для того, щоб щось виправити в старих уявленнях (31;с.67-69).

На думку багатьох психологів, підліток ще бісексуальний. Проте, в цей період статева ідентифікація досягає нового, більш високого рівня. Виразно виявляється орієнтація на зразки мужності і жіночності в поведінці і прояві особових властивостей. Але підліток може поєднувати в собі як традиційно чоловічі, так і традиційно жіночі якості. Наприклад, дівчатка, плануючі собі в майбутньому професійну кар'єру, часто володіють чоловічими рисами вдачі і інтересами, хоча одночасно можуть мати і чисто жіночі якості.

Завдяки бурхливому зростанню і перебудові організму в підлітковому віці різко підвищується інтерес до своєї зовнішності. Формується новий образ фізичного «Я». Через його гіпертрофовану значущість дитиною гостро переживаються всі вади зовнішності, дійсні і уявні. Непропорційність частин тіла, незручність рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу чистоту, зайва вага або худина - все турбує, а іноді приводить до відчуття неповноцінності, замкнутості, навіть неврозу.

Важкі емоційні реакції на свою зовнішність у підлітків дещо згладжуються за наявності теплих, довірливих стосунків з близькими дорослими, які повинні, проявити і розуміння, і тактовність. Нетактовне зауваження, що підтверджує побоювання дитини щодо свого вигляду, окрик або іронія, що відривають дитину від дзеркала, посилюють песимізм і додатково невротизують (25; с.201).

На образ фізичного «Я» і самосвідомість в цілому робить вплив темп статевого дозрівання. Діти з пізнім дозріванням опиняються в найменш вигідному положенні; акселерація створює сприятливіші можливості особового розвитку. Навіть дівчатка з раннім фізичним розвитком зазвичай впевненіші в собі і тримаються спокійнішим (хоча відмінності між дівчатками не дуже помітні, і з часом ситуація може змінитися). Для хлопчиків же терміни їх дозрівання особливо важливі. Фізично розвиненіший хлопчик сильніший, успішніше в спорті і інших видах діяльності, впевненіший у стосунках з однолітками. Навпаки, до хлопчика з пізнім дозріванням частіше відносяться як до дитини і тим самим провокують його протест або роздратування (34;с.78).

Окрім цього, в особистому досвіді підлітка, як правило, відсутнє переживання успіху як особистого досягнення, особистої перемоги, запрацьованої за допомогою власної активності. Це не випадково, оскільки в сучасній пострадянській педагогіці збереглися колишні установки на підкреслення невдач і помилок учнів при майже повному ігноруванні їх перемог і досягнень (на відміну від західної підтримуючої парадигми, в якій акцентуються будь-які самі незначні успіхи), цей же стиль виховання присутній, на жаль, в більшості сімей. Ще одна причина, якою можна якось пояснити факт неприйняття активності і пересиченості "активним діяльним життям" це проекція сучасного життя їх власних батьків, що нагадує "гонки на виживання". Підлітки стикаються з найбільш непривабливими сторонами такого активного життя постійною втомою і дратівливістю батьків, байдужістю до психологічних проблем дітей, переживанням своєї безпорадності і тривоги за завтрашній день.

Разом з цим в житті підлітків існують і нормальні підліткові цінності любов, цікава робота, друзі, упевненість в собі. Більшість з них не відчувають себе самотніми.

Сучасні підлітки втрачаються в провокаційних ситуаціях, що зачіпають, загрозливих, вибираючи або підпорядкування, або у відповідь агресивність як стиль своєї відповіді. Інший тип ситуацій, в яких переважно вибирається неконструктивний стиль поведінки, як не дивно це ситуації, коли іншому потрібна підтримка або коли сам потребуєш підтримки (17; с.124,125).

Провідною діяльністю підлітка є інтимне спілкування. Дуже важливе також спілкування з дорослими, адже підліток прагне діяти виглядати як дорослий – мати права дорослого, його можливості. Та не зважаючи на таке стрімке прагнення бути як дорослі, спілкування з тими ж таки дорослими зазнає певних ускладнень. Авторитетом користуються ровесники і різного роду спілкування з ними. Таке спілкування займає багато часу і є дує цінним для підлітка, адже саме у процесі такого спілкування його розуміють і підтримують.

Прагнення заслужити повагу, бути значущим для ровесників стає поштовхом для вироблення у підлітка нової системи критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, вироблення морального кодексу дружби, честі. Більшість підлітків починають цінувати принциповість, щирість та ін.

1.3. Характеристика потребнісно – мотиваційної сфери підлітка.

Діяльність завжди викликана певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere - рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій . Суб'єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов'язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.

Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Якщо суб'єкт прагне до реалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що в нього є мотивація.

У загальному, широкому значенні мотивація позначає самостійну, відносно нову (виникла у 30-ті роки ХХ ст.) область наукових психологічних досліджень, які мають справу з психологічним поясненням поведінки людини і тварин, з виявленням її джерел, факторів, які визначають цілеспрямованість і активність поведінки. Спеціальне вузьке значення терміну “мотивація” відноситься до причин і факторів, які керують поведінкою окремої людини, тобто тому, що ініціює, спрямовує і підтримує поведінку даної людини у даній ситуації на визначеному рівні активності .

За визначенням С.С. Занюка, - “Мотивація - це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини” (10,с.7). Таким чином, на поведінку людини впливають різні сили, які можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми. До внутрішніх мотиваційних сил відносяться фізіологічні процеси, які відбуваються у організмі людини і пов'язані з його органічними потребами, а також психологічні властивості, стани, процеси людини та їх динаміка. До зовнішніх мотиваційних сил можна віднести обставини, ситуації, різного роду зовнішні впливи, які впливають на поведінку людини.

Коли людину запитати, що її спонукало до діяльності, то вона може навести різні причини (пояснення). Але пояснення, які наводить індивід (причини, або мотиви поведінки), як правило є не справжніми мотивами, а лише мотивуванням.

Мотивування свідомо або несвідомо використовується суб'єктом для приховування справжніх мотивів його поведінки. У процес мотивування часто втручаються механізми психологічного захисту (адже людина в поясненні вчинків схильна захищати себе, виправдовуватись перед іншими і перед собою, прагнучи зберегти своє “Я” і привести свою діяльність у відповідність із соціальними і внутрішньо особистісними нормами) (17,с.315).

Мотивування, як механізм психологічного захисту, допомагає особистості тимчасово уникнути зниження її самооцінки і сприяє захистові позитивного образу “Я”. Людину до діяльності спонукає зазвичай не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну силу. Проаналізуємо декілька видів мотивів, які мають найбільше практичне значення.

Мотив самоствердження, пов'язаний з почуттям власної гідності, честолюбством, самолюбством. Це прагнення утвердити себе в соціумі. Людина намагається довести навколишнім, що вона чогось варта, прагне здобути певний статус у суспільстві, хоче, щоб її поважали та цінували. Інколи, прагнення до самовизначення відносять до мотивації престижу, тобто здобуття високого соціального статусу. Мотив самоствердження є досить дієвим спонукальним фактором.

Мотив ідентифікації з іншою людиною полягає у прагненні бути схожим на героя, кумира, авторитетну особистість і є особливо актуальним для дітей і молоді, які намагаються наслідувати інших людей у своїх діях. Ідентифікація з іншою людиною, прагнення бути схожим на неї, приводить до підвищеного енергетичного потенціалу індивіда за рахунок символічного “запозичення” енергії в кумира. Наприклад, при ідентифікації з кіногероєм, у підлітка з'являються сили, натхнення робити і діяти, як діє і робить їх герой. Батькам, вчителям дуже важливо знати, з ким прагне ідентифікуватись чи ідентифікується підліток.

Мотив влади - це мотив, який спонукає людину до того, щоб панувати владою над іншими людьми і подіями, контролювати їх, керувати ними, впливати на них. Люди, яки мають такий мотив, активно прагнуть до заняття керуючих постів, є учасниками різних політичних, суспільних рухів. У групах і колективах, до яких ці люди відносяться, вони намагаються стати лідерами і зберегти за собою такий стан. Існують різні погляди про цінність та моральну виправданість такого мотиву. Одні спеціалісти відносяться до присутності у людини такого мотиву нейтрально, вважаючи, що розвинутий мотив такого роду ще не характеризує людин як погану чи добру, а уся справа у тому, чого людина прагне отримати від досягнення влади. Є і інша, більш жорстка думка про це питання. Справа у тому, що даний соціальний мотив часто виявляється у людей авторитарного складу. Така особистість не просто прагне до влади, а й для того, щоб своєю владою пригнічувати інших людей. Як зазначає Р.С. Немов, у дітей ця риса особистості може поєднуватися із жорстким або навіть із жорстоким поводженням з однолітками, які виявилися більш слабкими фізично чи психологічно (17,с.336).

Мотиви саморозвитку, досягнення - це важливі мотиви, які спонукають людину до саморозвитку і самовдосконаленню. Актуалізація у людини цих мотивів сприяє її розвитку.

Мотив аффіліації (приєднання) - це прагнення до встановлення або підтримання стосунків з іншими людьми, прагнення до контакту і спілкуванню з ними. Слід підкреслити, що відношення між людьми, побудовані на основі аффіліації, як правило, взаємні. Партнери по спілкуванню не розглядають один одного як засіб для задоволення особистісних потреб, не прагнуть к домінуванню один над одним.

Як протилежний до аффіліації, виступає мотив заперечування (відхилення), який проявляється у побоюванні бути відхиленим, неприйнятим значущими для особистості людьми. Домінування у людини цього мотиву призводить до невпевненості, напруженню, створює перепони на шляху між особистісного спілкування (16,с.531).