6. Виникнення олігархічного капіталу

В умовах приватизації перед державою постало завдання збереження життєдіяльності найважливіших галузей промисловості, які становили основу індустріальної могутності України. Йшлося про базові для України галузі: енергетику, металургію, ракетобудування, літакобудування, кораб­лебудування, а також харчову промисловість. Більшість цих галузей була свого часу глибоко інтегрована в загальносоюзну економіку. Тому необхідно було відновити на ринкових засадах зв'язки з російськими підприємствами. За прикладом Росії, для розв'язання цих завдань під контролем держави створювалися фінансово-промислові групи (ФПГ). Відповідне рішення прийняли за ініціативи президента Л. Кучми в 1995 р.

Початково йшлося про транснаціональні фінансово-промислові комп­лекси (насамперед, спільно з Росією), які об'єднали б фінансові та промис­лові ресурси для реалізації спільних економічних проектів із закінченим технологічним циклом. Передбачалося, що кінцевий продукт виробляти­меться на базі великого українського підприємства, яке й стане основою ФПГ. Фінансово-промислові групи одержували податкові пільги й переваги при проходженні товарів через митниці. Але виявилося, що іноземний капітал, зокрема російський, неохоче йшов на участь в українських ФПГ, адже це озна­чало діяти в межах українського законодавства. Тому ФПГ при сприянні держави почали формуватися переважно на базі великого українського капі­талу головних промислових регіонів України - Донбасу, Середньої і Нижньої Наддніпрянщини, Києва. Найвпливовішими ФПГ стали «Систем Капітал Менеджмент» (Р. Ахметов). «Індустріальний союз Донбасу» (С. Тарута), «Приват» (І. Коломойський і Г. Боголюбов), «Інтерпайп» (В. Пінчук), «Укрпром- інвест» (П. Порошенко), «УкрСибБанк» (О. Ярославський), «Енергетичний стандарт» (К. Григоришин), «Славутич» (Г. Суркіс).

Як показали подальші події, курс на створення ФПГ і їх державна підтримка створили сприятливі умови для легалізації великого капіталу і формування його прозоріших відносин з державою. У кінцевому підсумку ФПГ сприяли стабілізації економічної ситуації. Деякі із цих груп стали справжніми локомотивами української економіки. Разом з тим фінансово- промислові групи виявилися прикриттям для формування потужних груп впливу на владу на усіх її рівнях - від місцевого до центрального. Саме в лоні фінансово-промислових груп сформувалося вузьке коло великих власників, які одержали узагальнюючу назву «олігархи».

Олігархами в Україні називають дуже заможних людей, походження ба­зового (стартового) капіталу яких пов'язане зі специфічною соціально-економічною ситуацією початку 90-х років - періодом «дикого капіталізму». Це торгівля та бартерні посередницькі операції; привласнення державного майна, заводів, фабрик, шахт тощо; валютні операції, пов'язані з офшорними компаніями; посередницька торгівля газом, нафтою, електроенергією; трастові «піраміди» тощо. Ці види діяльності не були чітко врегульовані, чим і скорис­талися «піонери первинного накопичення». Під їхнім контролем опинилися банки, великі заводи, шахти, телекомунікаційні мережі, транспортні компанії,

обласні компанії з постачання електроенергії (обленерго), дослідницькі лабо­раторії, газети й журнали, видавничі центри і навіть футбольні клуби.

У цивілізованих країнах із сильними демократичними традиціями і сфор­мованою ринковою економікою бізнес відділений від влади. Україна перебу­ває в початковій стадії ринкових відносин, де таке розмежування фактично ще не відбулося. Великий бізнес йде у політику, щоб захистити свої інтереси і, спираючись на владні важелі, розширити власні економічні позиції. Його представники, користуючись економічним впливом і фінансовими можли­востями, обіймають керівні місця на всіх рівнях владних структур. При цьому, правда, свої компанії олігархи тимчасово передають рідним або близьким. Але всі обійнають, що це формальність. Фактичне керівництво залишається за олігархом, навіть якщо він входить в уряд чи є членом парламенту.

Майже всі бізнесмени-олігархи беруть участь у реалізації всеукраїн­ських або регіональних соціальних програм. Найбільш соціально відпо­відальними (такими, що враховують інтереси суспільства, модернізують виробництво, дбають про екологічний захист, підтримують спорт, освіту і культуру) вважаються «Індустріальний союз Донбасу», «Систем Капітал Менеджмент», «Інтерпайп».

Олігархи спонсорують певні політичні структури - партії і громадські об'єднання, забезпечують їх ЗМІ - газетами, телеканалами, радіо, інтернет- ресурсами тощо. Таким способом вони активно впливають на політичні проце­си в Україні, прагнучи визначити їх напрямок. Але олігархи конкурують між собою і зацікавлені в тому, щоб існувала багатопартійність, їхня економічна і політична боротьба відбувалася в більш-менш цивілізованих формах.

Слово «олігархія» у перекладі означає «влада небагатьох». Інтерес сус­пільства полягає в тому, щоб не олігархи визначали політичні процеси, а більшість населення. У свою чергу, суспільство здатне обмежувати вплив олігархів лише тоді, коли воно структуровано в громадські організації, політичні партії, які ґрунтуються на ідеологічних принципах, коли існують незалежні ЗМІ, що формують громадську думку й на цю думку змушена зважати і влада, і олігархи.