4. Перші результати ринкового реформування

Уже наприкінці 90-х років стали відчутні, хай і обмежені, результати економічних реформ. До кінця 90-х років було завершено формування власної податкової, банківської, митної та інших систем. Поступово утверджу­валися нові, конкурентоспроможні форми виробництва, дедалі більшого значення набувало приватне підприємництво. І По-суті, завершилася ера адміністративно-командної і почалася нова ера - І ринкової економіки.

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя з'явились ознаки економічної стабілізації, перш за все вдалося зупинити падіння валового внутрішнього продукту. На 4,3 % зросли обсяги промислового виробництва. Найвищі темпи зростання були зафіксовані в галузях, які виробляли товари народного споживання. Скоротився дефіцит державного бюджету.

Новим позитивним моментом стало формування так званих точок росту - підприємств та галузей, які за умов загального економічного спаду виробляли конкурентоспроможну продукцію.

Важливим елементом ринкових реформ стало формування фінансової системи держави, лібералізація господарських зв'язків, формування ринкової інфраструктури. На 2000 р. в Україні діяло понад 200 банків, 1300 інвести­ційних компаній і фондів, близько 300 страхових компаній.

У 2000-ні роки збільшилися обсяги промислового виробництва прак­тично в усіх сферах. Середньорічні темпи приросту в 2000-2003 pp. стано­вили 7,3 % - це найвищі темпи в Європі. Зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) в 2003 р. становило 8,5 %, зокрема у промисловості - 15,8 %. Інфляція в 2001 р. мала показник 6,1 %, у 2002 р. вперше в Україні відбулася дефляція - 0,6 %.

Слабким місцем розвитку економіки залишається мале підприємництво. Великих масштабів набула тінізація економіки, яка розвивалась на фоні ко­рупції та організованої злочинності. За підрахунками економістів, поза конт­ролем держави, у «тіні», нині перебуває від 20 до 45% української економіки.

5. Шляхи здійснення аграрної реформи

Ключовою галуззю економіки України залишається аграрне виробництво. Питання щодо вибору напрямів його розвитку виявилося надто заполітизо- ваним, а тому практично до кінця 90-х років реформи велись переважно в руслі дискусій щодо доцільності чи недоцільності приватної власності на землю; збереження чи ліквідації колгоспів; дозволу чи заборони купівлі- продажу землі.

Спробою виправити ситуацію та вивести аграрне виробництво з кризового стану став ухвалений у листопаді 1994 р. Указ Президента України Л. Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва».

В Указі вводилося поняття «колективної власності на землю». Це був відхід від радянської системи, у якій земля була державною власністю, переданою у користування колгоспів. Тепер колгоспи і радгоспи реформували, і на їхній базі створювалися колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). Селяни одержали право на земельний пай та можливість вільно ним розпоряджатись: залишати пай в КСП на правах оренди чи особисто заснувати фермерське господарство.

Практичних змін після цього указу не відбулося. Паювання та розподіл земельних ділянок здійснювали самі керівники КСП - колишні голови колгос­пів і директори радгоспів. У них була влада і вплив на селі. Тому переважна

більшість селян залишала паї в КСП. Лише в небагатьох місцях сформува­лися сильні індивідуальні господарства, які ефективно господарювали на паях селян. Наприкінці 1995 р. фермерські господарства в Україні обробля­ли лише 1,5 % площ угідь.

Як наслідок, продовжувався спад виробництва сільськогосподарської продукції: у порівнянні з кращими роками перебування України у складі СРСР валовий збір хліба і цукрових буряків зменшився майже вдвічі, на 50 % зменшилося поголів'я худоби і птиці. На 1999 р. понад 85 % КСП були збитковими. Це змусило рішуче взятись за реформування в першу чергу земельних відносин. Необхідно було створити селянам можливість насправді вільно отримати та розпорядитися за вибором своїми паями, а також по-справжньому підтримати приватного сільськогосподарського виробника.

У грудні 1999 р. вийшов Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». На відміну від попередніх, цей указ енергійно впроваджувався в життя. Як наслідок, протягом грудня 1999 - квітня 2000 р. на засадах приватної влас­ності проводилося реформування всіх КСП. Усім членам колишніх колгоспів і радгоспів - працюючим та пенсіонерам - надавалося право вільного ви­ходу з них та створення господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів, заснованих на приватній (а не на колективній, як раніше) власності.

Протягом 2000 p., незважаючи на спротив прихильників колгоспно-рад­госпної системи в центрі та на місцях, реорганізацію було в цілому завершено. Більшість селян (85 %) уклали договори оренди зі своїми господарствами (від яких вони одержали паї). Це дало змогу зберегти цілісність земельних і майнових комплексів колишніх колгоспів, що було, без сумніву, позитивним явищем. Адже надмірне подрібнення господарства вело до зниження його продуктивності. 10 % селян вступили в орендні відносини з підприємницьки­ми структурами, 5 % - з фермерами. Селянин міг у зручний для себе момент перейти на самостійне господарювання, стати фермером.

Але вже на початку 2000-х років проявилися і перші суперечності земельної реформи.

Сільськогосподарські підприємства нового типу дуже нагадували ко­лишні колгоспи і радгоспи. У більшості випадків збереглося керівництво, яке десятиліттями було реальною владою на селі. Успадковане також було традиційне безправ'я селян. Орендні відносини нерідко перетворювалися на відвертий грабіж селян: невчасна виплата за землю, внесення плати в на­туральній формі (більшість селян хотіла мати «живі гроші», хоча деякі не заперечували і орендну плату зерном), порушення інших умов оренди.

Але й у такому, спотвореному вигляді аграрна реформа сприяла зростанню ефективності виробництва, підвищенню продуктивності праці, зниженню затрат, технічному переоснащенню села. У результаті уже в перші роки ре­форми - 2000-2002 pp. - загальний обсяг сільськогосподарської продукції зріс на 22,5 %. На приватній основі було вироблено практично всю сільсько­господарську продукцію. Це дало поштовх розвитку харчової промисловості. Вітчизняний виробник фактично витіснив продукцію іноземного виробниц­тва, часто не найкращої якості. У 2004 р. на частку вітчизняного виробника припадало 95 % продажів харчових продуктів на внутрішньому ринку. Було зібрано рекордний за роки незалежності урожай зерна. У 2001 р. селяни зібрали 39,7 млн т, у 2010 р. - 42 млн т.

Незважаючи на всі недоліки, ринкову систему виробничих відносин прийнято в усьому світі. Вона стимулює перспективи виходу з кризи на селі, що створить умови прогресу усієї держави.