9. Лексико-семантична система

Дихотомія. Рівневою одиницею є лексема – мінімальна структурно-семантична одиниця мови, яка виражає своїм звуковим складом поняття про предмети, процеси і явища об’єктивної дійсності та їхні ознаки, або тільки вказує на них чи на відношення між ними, або виражає емоційно-вольові вияви.

Лексема як віртуальна одиниця є узагальненням усіх своїх конкретних варіантів – алолексів. Алолекс фокусує в собі варіювання лексеми в таких аспектах:

• граматичному;

• лексико-семантичному;

• фонетичному.

Напр.: вогонь в українській мові постає як:

1. сукупність усіх граматичних варіантів (форм) – відмінкових, числових (вогню, вогнями, вогні).

2. сукупність усіх ЛСВ (полум’я, світіння, душевне піднесення, вогнище, багаття, світло сонця чи освітлювальних приладів, блиск очей, жар, підвищена температура, стрільба з гвинтівки, військова команда);

3. сукупність усіх контекстуальних вживань та реалізацій (Вогонь! – військова команда, реакція на пожежу, реакція на щось міцне, пекуче, оцінка).

4. сукупність фонетичних варіантів слова – огонь (просторіч. варіант).

Являючи собою сукупність граматичних форм та ЛСВ властивих тому самому слову в усіх можливих його вживаннях та реалізаціях лексема характеризується як формальною, так і смисловою єдністю.

Парадигматика. Ці відношення являють собою здійснення системних зв’язків у лексиці на грунті спільності/протилежності значень слів, спільності їхнього походження та вживання тощо.

1. Відношення смислової гомогенності мають вияв у полісемії як властивості лексеми мати кілька лексичних значень (ЛСВ), які пов’язані між собою семантичною спільністю – наявністю спільних елементарних значень- сем. Загалом полісемія дуже поширене явище в усіх мовах світу ,та ,зокрема, 1000 найуживаніших слів англійської мови має 25тис значень.

У процесі розвитку полісемії спостерігаються семантичні процеси транспозиції, пейоризації, мейоризації, спеціалізації та генералізації значень.

Транспозиція полягає у перенесенні значення з одного предмета на інший: за подібністю – метафори (золота осінь); за суміжністю – метонімія (читав Павличка); за функцією – функціональне перенесення (сторож про сигналізацію).

Пейоризація – набуття словом негативного значення. (фр. гарсе, що змінило значення дівчина на дівчина легковажної поведінки).

Мейоризація – це покращення, облагородження значення слова (анг. квін змінило значення жінка на значення королева).

Спеціалізація та генералізація значення полягає у втраті лексемою свого колишнього ієрархічного статусу, родова набуває видової лексеми і навпаки (лат. Горобець набуло іспан, португал, румун, значення птах – генералізація. Укр. злодій звузило, спеціалізувало значення той, хто чинить зло до значення крадій).

2. Відношення смислової подібності виявляється у синонімії, як властивості різнозвучних лексем мати однакове чи подібне значення.

Синонімію диференціюють:

• Абсолютна (повний збіг значення) – форвард, нападник.

• Часткова (неповна) розмеж. на 4 різновиди:

А) семантичну (ідеографічну) – дорога, шлях, траса, шосе, автострада, автобан;

Б) стилістична – сталь, криця;

В) семантико-стилістична – іти, чесати;

Г) контекстуальна – мертвий, німий, глибокий в контексті поєднання з іменником тиша.

Синонімічні стосунки лексем у лексичній системі створюють синонімічні ряди або гнізда, члени яких можуть відрізнятися один від одного значеннєвим, стилістичним чи емоційно-експресивними відтінками.

Напр.: іти- чесати, повзти, човгати, плентати, летіти, мчати, шурувати, плевти, пертися, крокувати.

3. Відношення смислового протеставлення має реалізацію в антонімії, як опозиція співвіднесеності значеннєво-протилежних лексем зазвичай різних за звучанням.

Антоніми диференціюють:

• Вн. слівну (позичати – давати – брати);

• Міжслівну у межах якої є такі різновиди:

контрарна – гра дуальне протиставлення, що передбачає наявність проміжної лексеми (молода- середніх літ - стара).

комплементарна – опозиція, заперечення одним членом антонімічної пари іншого за відсутності проміжної лексеми (живий-мертвий).

контрадикторна – протиставлення лексем виражених за допомогою наявності у однієї з них префікса не-, який надає значення неточної визначеності ознаки (забути-згадати).

4. Відношення смислової підрядності та сурядності виражають взаємопов’язані між собою лексико-семантичної категорії гіпонімії, гіперонімії, еквонімії як мовні репрезентанти родо-видових відношень.

Родові стосовно видових назив. гіперонімами, видові стосовно родових – гіпонімами, а стосовно одне одного є еквонімами (гриб – боровик, опеньок, лисичка).

Гіперо-гіпонімії назив. квазісинонімією.

На відміну від синонімії, яка допускає двобічну заміну в тексті у разі гіперо-гіпонімії можлива лише однобічну - гіпоніма на гіперонім, а не навпаки. Напр.: Ми назбирали корзину опеньок.

Відношення гіперо-гіпонімії забезпечує один із головних способів системних зв’язків у лексиці – її польове структурування, об’єднання у складі лексико-семантичних полів (ЛСП).

ЛСП – це сукупність парадигматично пов’язаних лексичних одиниць, що відображають один із виділюваних людською свідомістю фрагментів фізич. чи психіч. дійсності (людина - флора, фауна, душа, краса).

Кожне поле має у своєму складі спільну інтегральну ознаку – архісему, яка і дає йому назву.

Розподіл слів за парадигматичними об’єднаннями є яскравим свідченням системної організації лексики. Підтвердженням цього є досвід укладання ідеографічного словника/ тезаурусів. Найвідом. з яких є тезаурус анг. мови Пітера Марка Роже та нім. Мови Франса Дорнзайфа. У тезаурусі Роже всю лексику поділяють на 6 класів, 24 підкласи, 1000 тем, а у межах кожної теми виокрем. лексико-семантичні групи. У сучас. мовознавстві все більшого поширення набуває думка про те, що лексична система мови має крім парадигматичних та синтагматичних ще й епідегматичний вимір, як здійснення системних зв’язків у лексиці на грунті асоціативних зв’язків між лексемами, своєрідне психологічне тяжіння слів одне до одного.