Апокаліптичні ремінісценції в новелістиці Василя Стефаника

Літературознавці стверджують, що основним у художній свідомості В.Стефаника був такий тип образного мислення, як експресіонізм. Проте в багатьох дослідженнях недостатньо приділя­ ється увага поширеному на початку 20-х років в українському письменстві такому літературному напряму, як есхатологізм (катастрофізм), голов­ ною ідеєю якого є неминучість кари за гріхи світу, що мусять відкупитися кров'ю, в день Страшного суду. Степан Хороб, аналізуючи про­ зу митця, вирізняє в ній ремінісцентні мотиви по­ карання, спокути, ганьби і страху за скоєне, "спроектовані грядущими катаклізмами, від яких меркне все.живе". У творах письменника трапля­ ються й образи небесної падаючої зірки, білої хмари, гострого серна, образи жнив і збирання винограду, що символізують опис суду над люд­ ством. Стефаник використовує ці апокаліптичні уявлення у новелах "Суд", "Виводили з села", "Стратився", "Гріх", "Скін" [1;-59]. В..одному ви­ падку він асоціює їх з поняттям Крові і смерті. Стара Вережиха з новели "Мати"; "підпершись високим костуром, поспішає до своєї • дочки на розправу". Вона не може змиритися з тим, що Ка­ терина заткала їй у волосся "захляпану квітку ганьби", і підказує дочці шлях до самогубства: "Я тебе файно поховаю, і затреш ганьбу на нас, старих, та на своїй дитині" [11; ,199]., Такими страшними були слова матері, яка примушує Ка­ терину, відповісти за те злодіяння, яке вона вчи­ нила, • ••• •••'-•' • :^! «оіІ-.>

У другому - поєднує з образом страшного суду і суду сумління, ще в іншому — відходить від уста­лених апокаліптичних уявлень смерті й страху. Для старого Леся з новели "Скін" відчуття кончи­ни викликає відповідні^: візії: матері-покійниці, "палаючих червоних ігол", а сама смерть прихо­дить до нього у "формі білої плахти", що горло об­сотує все тугіше, все міцніше [1; 60]. "•'•'<

Під пером Стефаника апокаліптичні й народ­нопоетичні образи (зоряної ночі та кривавого за­ходу сонця) не лише байдужі до долі людини, а й прекрасні, емоційно й естетично вразливі, як пре­красний юнак-рекрут Микола з новели "Стратив­ся"^ що лежить у смертельному супокої [1; 61].

"Такий годен та гарний парубок у павах! Лежав на студеній мармуровій плиті та гей би усміхався до сво­ го тата" (23). д

У новелах митця простежується образ місяця та його художня інтерпретація, яка майже завжди проеціюється через "апокаліптичні ремінісценції місяця-серпа як передвісника чогось лиховісно­го" ("Шкода", "Новина", "Дорога") [1; 63].

Цікаво, однак, зауважити й таке. Коли в Апо­ каліпсисі серп жне спіле зерно, це означає, що світ дозрів для Страшного суду. А в "Дорозі" В.Стефаника він жне не тільки "колосисте море золота", але разом із палаючим сонцем знищує людей. "Снопи падали з-над дітей, і вогонь вжи- равсявїх.біліголови" (81). _:

Отже, використані письменником "вираз.ні оксиморичні прийоми - поєднання краси й жорст­кої байдужості, краси і смерті, - ще більше підси­люють трагізм і абсурдність ситуації, поглиблю­ють причетність людського життя в катаклізмах Світобудови".[1;61].