4. Початок становлення нової системи соціального захисту та соціального забезпечення (2004–2012 роки)

Цей період характеризується прийняттям низки актів законодавства з використанням як нових підходів до розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, спрямованих на подальше розширення за- стосування соціальних послуг, так і застарілих радянськи підходів, для яких традиційними формами соціального захисту є пільги і соціальні виплати.

Виходячи із законодавчо встановлених у попередні періоди стандартів, у нових актах законодавства передбачалося створення необхідних передумов та інфраструктури для надання соціальних послуг різним категоріям громадян, що опинилися у складних життєвих обставинах, в т. ч. дітям та

молоді, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, бездомним громадянам та безпритульним дітям, інвалідам тощо. Прийняті впродовж цього періоду акти законодавства можна об’єднати у декілька таких груп:

1) законодавство, спрямоване на соціальний захист дітей та молоді, а також дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (зокрема Закон України “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю”, який заклав основу для розвитку системи соціальних послуг для дітей та молоді, а також ввів поняття “соціальна робота”, та Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, який, поряд з іншим, передбачив соціальний супровід дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та підняв на якісно новий рівень питання соціального захисту зазначеної категорії дітей);

2) законодавство, яке стало вираженням піклування держави про найбільш соціально вразливі категорії населення (зокрема Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”, який визначив підстави виникнення у громадян права на отримання державної соціальної допомоги, та Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, що продовжив лінію держави на додатковий соціальний захист громадян, які відчули на собі тяготи Великої Вітчизняної війни);

3) законодавство, яке засвідчило запровадження нових підходів до соціального захисту окремих категорій громадян (наприклад, прийняті 2005 року Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, який частково переорієнтував соціальний захист інвалідів із грошової на натуральну форму і, перш за все, на розвиток системи соціальних послуг для інвалідів;

Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, який на державному рівні визнав існування такої соціальної проблеми, як бездомність та безпритульність, а також ввів нову форму соціальних послуг – соціальне патрулювання);

4) законодавство, що врегулювало деякі питання матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (продовженням лінії держави на визначення основних питань матеріального забезпечення та встановлення спеціального соціального захисту щодо представників окремих професій стало прийняття Закону України “Про правові засади цивільного захисту” та Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці” – останній був прийнятий 2008 року на тлі занепаду вугледобувної галузі та передбачив ряд соціальних гарантій для шахтарів та членів їх сімей).

Окрім того, в межах четвертого періоду було прийнято закон, спрямований на вирішення проблеми соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених внаслідок скорочення Збройних Сил України, – Закон України “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей”, Закон України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей”.

З 1 січня 2011 року вступив в силу Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Слід звернути увагу, що діючі закони, що регулюють пенсійну систему та систему соціального страхування в Україні діють у частинах, що не суперечить закону про єдиний соціальний внесок.

Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" був прийнятий Верховною Радою України 8 липня 2011 року за ініціативи Кабінету міністрів України.

Також на розгляді в Верховній Раді України знаходяться законопроекти: Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (щодо забезпечення державою прав інвалідів на працевлаштування), Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту окремих категорій громадян, Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення педагогічних, медичних і фармацевтичних працівників.

Більшість прийнятих у четвертому періоді актів законодавства ґрунтувалися на нових підходах і за своєю суттю стали поступальним кроком у розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, а також впровадили нові форми соціального захисту.

Ще частина актів законодавства (зокрема Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам” і Закон України “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей”) стала комбінацією новітніх та радянських підходів до розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення: акти передбачали запровадження соціального захисту як у грошовій (окремі види пільг та соціальні виплати), так і в натуральній формі (нові види соціальних послуг).

Разом з тим, яскравим прикладом використання традиційних радянських підходів до розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення в четвертому періоді стало прийняття Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”, які передбачили комплекс соціальних

гарантій та пільг для зазначених категорій осіб.

“Соціальний захист та соціальне забезпечення” – найбільша видаткова стаття зведеного бюджет України. Загальний обсяг фінансування за цією ви-

датковою статтею значно перевищує видатки на охорону здоров’я, освіту та економічну діяльність.

Однією з визначальних проблем фінансування діючої системи соціальних та компенсаційних виплат є неcформованість державного реєстру пільговиків та соціально незахищених категорій населення, які по-

требують соціального захисту з боку держави, в т. ч. відсутність належного обліку потенційних одержувачів різноманітних соціальних виплат, що, у свою чергу, ускладнює проведення прогнозних розрахунків потреби у відповідному бюджетному фінансуванні.

Планування бюджетних коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян залежить не від кількості пільговиків та вартості послуг, а від фінансових можливостей держави. Через відсутність реальних даних про кількість осіб, які мають право на пільги, та вартість надання тих або інших видів пільг впровадження уніфікованих підходів до визначення загаль-

ного обсягу видатків державного бюджету на фінансування пільг суттєво ускладнюється.

Видатки на надання пільг практично плануються не органами місцевого самоврядування, яким делеговано повноваження щодо фінансування пільг, а центральними органами виконавчої влади. Органам місцевого самоврядування, які безпосередньо здійснюють призначення та надання пільг громадянам, просто доводяться централізовано розраховані показники.

Багато передбачених чинним законодавством соціальних виплат не спрямовуються чітко тим категоріям громадян, що дійсно їх потребують. Це призводить до неефективного використання бюджетних коштів та нерівності,

що виникає у системі соціального захисту та соціальног забезпечення. Так, окремі види соціальних виплат призначаються без урахування реальних доходів громадян (домогосподарств), які претендують на їх отримання.

Практична діяльність державних цільових позабюджетних фондів є стабільною та достатньо ефективною: за кожним видом соціального страхування створено окремий самостійний страховий фонд; надходження

до цих фондів постійно зростають, а перелік соціальних послуг, які ними надаються, розширюється.

Більша частка бюджетного фінансування спрямована на надання соціальних послуг в установах стаціонарного типу. Це не найефективніший шлях надання соціальних послуг, оскільки витрати на організацію надання соціальних послуг в таких установах у розрахунку на одну особу значно вищі, ніж в установах, що надають послуги безпосередньо у громадах.

Незважаючи на значний обсяг фінансування за рахунок державного бюджету та державних цільових позабюжетних фондів, видатки на сферу соціального захисту та соціального забезпечення в Україні у розрахунку на

одну особу є доволі низькими, порівняно з відповідними показниками розвинутих країн світу.