МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНУВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Реферат

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Приватний і державний сектор економіки»

Виконала студентка групи 2кфк9-073

Кулікова Анна Євгеніївна

Зміст:

1. Поняття державного сектора, державної власності, їх роль в економіці…..3

2. Поняття приватного сектора, його значення для економіки………………………7

3. Структура змішаної економічної системи…………………………………………….………8

Висновок ………………………………………………………………………………………………………..…10

Список літератури……………………………………………………………………………………………..11

2

Поняття державного сектора, державної власності, їх роль в економіці

Основними напрямами та інструментами державного регулювання економіки України із врахуванням світового досвіду, повинні стати:

- регулювання та диференціація податкових ставок,

- регулювання процентних ставок по кредитах комерційних банків,

- інвестиції у виробничу та соціальну інфраструктури,

- державні замовлення, закупівлі,

- регулювання грошової маси,

- регулювання цін,

- державне програмування економіки, основними формами якого є розробка і реалізація національної програми та цільових комплексних програм.

Державний сектор - комплекс господарських суб'єктів, цілком або частково належать центральним чи місцевим державним органам.

Основою державного сектора є сукупність державних підприємств, які незалежно від сфери діяльності та національних особливостей можна згрупувати в три великі групи:

1) несамостійні публічно-правові підприємства (монетні двори, в'язниці, державні та муніципальні коли, дитячі садки);

2) самостійні підприємства, що діють в рамках публічного права (пошта, залізниці, державні холдинги та корпорації);

3) юридично самостійні підприємства, що діють в рамках приватного права (у формі акціонерних товариств).

Важливу роль в сучасній економіці відіграє державне підприємництво.

Державне підприємництво - ініціативна діяльність підприємств та інших державних структур, спрямована на отримання прибутку і здійснювана безпосередньо власником майна або керівником на умовах договору (контракту).

3

Низька ефективність функціонування державних підприємств і великі витрати держави на їх утримання часто ведуть до здійснення приватизації.

У нормативних актах і економічної правозастосовчій практиці в даний час є сусідами різні тлумачення поняття "держсектор економіки". Відповідно до найбільш повним визначенням він включає державні унітарні підприємства (на правах господарського відання та оперативного управління), держустанови, господарські товариства (відкриті акціонерні товариства) з часткою держвласності, що перевищує 50% статутного капіталу, а також відкриті акціонерні товариства з державною участю, в яких держава наділене правом "золотої акції".

Поняття "держсектор" і "держвласність" в нашому розумінні не збігаються. З одного боку, держсектор включає в себе не тільки підприємства, засновані на держвласності, але й господарські товариства, де відносини між учасниками регулюються зобов'язальними правами. Крім відносин власності, що виникають з приводу володіння, користування та розпорядження державними унітарними підприємствами, в держсекторі з'являються відносини з приводу участі держави в управлінні акціонерним капіталом, які регулюються нормами зобов'язального права, а не права власності. З іншого боку, існують об'єкти держвласності, що не пов'язані прямо до держсектора.

Поточний стан управління держсектором свідчить про відсутність будь-якого специфічного механізму управління держпідприємствами.

Реальний стан унітарних підприємств нічим не відрізняється від положення господарюючих одиниць приватного сектора. Їхні стосунки з державою обмежуються перерахуванням податкових платежів до бюджету (а для казенних підприємств і додаткових платежів з прибутку). Система управління акціонерними товариствами з переважною часткою держави в сукупній кількості голосуючих акцій не дозволяє виявити значних відмінностей між становищем держави-акціонера та приватних акціонерів, оскільки майнові права держави-акціонера регулюються в загальному порядку норм законодавства про акціонерні товариства.

4

Все це свідчить про те, що держсектор як специфічний об'єкт управління в економіці не виділений. Такий підхід законодавчо закріплений в Законі про Федеральний бюджет і Законі про бюджетну класифікацію, так як жоден з видів бюджетної класифікації не дозволяє визначити частку бюджетних коштів, який спрямовується централізовано на потреби держсектора.

Характер взаємодії держави і держпідприємств в даний час відповідає характеру взаємодії його з приватними підприємствами. У той же час значна частина держпідприємств ще протягом тривалого часу буде потребувати допомоги держави, і в цьому зв'язку необхідно його втручання за певними правилами в їх діяльність.

Очевидно, що методи управління державними унітарними підприємствами та корпораціями з переважною голосуючої часткою держави повинні бути різними. Особливу увагу, на наш погляд, слід приділити питанням створення і функціонування холдингів та фінансово-промислових груп під контролем держави як найбільш перспективних і життєздатних структур, діяльність яких дозволить забезпечити і підтримати стале економічне зростання.

Один із перспективних напрямків розвитку держсектора - створення вертикально-інтегрованих структур, в яких головна організація знаходиться під контролем держави. Оскільки для таких структур немає законодавчої заборони формувати мережу дочірніх товариств, контрольованих приватним капіталом, це повсюдно здійснюється на практиці. На думку ряду економістів, переважна участь держави у головній організації достатньо для того, щоб компанія в цілому залишилася під державним контролем.

Однак ми вважаємо, що в подібних структурах, незважаючи на формальну відповідність законодавству, виникає природне конфлікт інтересів, що породжує цілу серію легальних і напівлегальних схем відведення корпорації з-під державного контролю.

5

Визначити обсяг держвласності надзвичайно важко. Дійсно, як її виміряти. якщо ринок не в змозі правильно оцінити капіталізацію підприємств? Запитань подібного роду безліч, а відповідей на них практично немає. Адже до цих пір не проведена інвентаризація держпідприємств, держмайна в країні і за кордоном.

Діапазон складових державного (публічного) сектора дуже великий: від суто державних підприємств до змішаних, від фінансів центрального уряду до фінансів органів місцевого самоврядування, від прямого володіння урядом підприємствами, виробничими фірмами (тобто державна підприємницька діяльність) до чисто правових способів впливу на приватні фірми . від суто національних до міжнародних організацій і фінансів. Звідси ясно. що масштаби державної (публічної) економіки величезні, хоча й важко определіми з високою точністю.

6

Поняття приватного сектора, його значення для економіки.

Приватний сектор економіки - частина економіки країни, яка не перебуває під контролем держави. Приватний сектор утворюють домогосподарства та фірми, що належать приватному капіталу. Приватний сектор економіки підрозділяється на корпоративний, фінансовий та індивідуальний сектори економіки.

Можна виділити дві групи причин, що стримують розвиток приватного сектора економіки. Перша - це причини кардинального (загальноекономічного) характеру, закладені в економічній політиці держави, друга - локального (переважно організаційного) характеру.

Таким чином, на думку російських авторів, суть нової соціально - економічної стратегії і стрижень концепції реформування країни - в її поступовому, поетапному русі до російського варіанту суспільства постіндустріального типу з сучасними характеристиками якості життя людей, динамічною ринковою економікою за значної ролі держави у її трансформації і регулюванні.

А функції держави тут будуть наступними:

1. Створення загальних законодавчих і правових передумов, свого роду правил гри для осіб, що діють в ринковій економіці

2. Пряме державне володіння і управління основними елементами інфраструктури народного господарства, природними монополіями, особливо важливими в політичному, економічному та фінансовому відношенні виробництвами;

3. Розробка і проведення активної промислової політики, участь у ключових інвестиційних, структурно - технологічних програмах шляхом повного або часткового їх фінансування, надання економічних гарантій, пільгових кредитів та інших видів фінансової допомоги приватного сектору економіки.

Партнерські відносини між приватним сектором і державою є основоположним елементом функціонування економіки країн. Ці відносини включають в себе широкий спектр видів діяльності та різних дійових осіб, що ускладнює чітке визначення поняття партнерства.

7

Партнерські відносини формуються в процесі об'єднання ресурсів, фінансових засобів і знань приватного сектора і державою з метою: (а) зниження витрат; (б) забезпечення підвищення якості послуг і (в) удосконалення механізму їх надання. Діяльність, у рамках якої складаються партнерські відносини, порівнянна з створенням якогось суспільного блага, яке приватний сектор або не може, або не бажає створювати самостійно.

Одна з можливостей для держави більш активно налагоджувати партнерські відносини з приватним сектором - організація спеціальних органів, що займаються підтримкою приватних компаній. Ці органи займаються двома потенційними партнерами у приватному секторі: Агентства сприяння інвестиціям займаються іноземними компаніями, які здійснюють прямі інвестиції, а Агентства з підтримки малого бізнесу займаються дрібними компаніями. Інший шлях підтримки гарного корпоративного управління - через розвиток освітніх інструментів, які можуть використовуватися діловими та судовими секторами в розумінні комплексу складних законів і постанов, що регламентують цю область.

8

Структура змішаної економічної системи

Структура кожної національної змішаної економічної системи має два сектори: державний і приватний.

У ринково-державнихзмішаних економічних системах приватний сектор, представлений домогосподарствами та приватними підприємствами, є визначальним відносно державного. Поруч із ринковим ціноутворенням існує капіталістичний спосіб розподілу, що передбачає значну майнову нерівність у суспільстві. Домінує приватна власність на фактори виробництва: індивідуальна та корпоративна. Державне регулювання економіки відбувається через податкову систему і зводиться до антимонопольної діяльності, виробництва суспільних благ тощо. Розподіл ресурсів у галузі народного господарства значною мірою визначається економічними, а не адміністративними законами.

Другий тип змішаних економічних систем - державно-ринкові.Ці системи мають дещо інші особливості. Адміністративні методи регулювання тут більш поширені. Держава централізовано впливає на врівноваження сукупного попиту і пропозиції, здійснює перерозподіл доходів з метою усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, корегує розподіл ресурсів з метою змін структури національного продукту, активно регулює зовнішньоекономічні відносини і валютний ринок, займається підприємницькою діяльністю, тощо.

Змішану ринкову економічну систему, як окремий функціональний тип економічних систем, вирізняє її структура, що містить державний і приватний сектори. У приватному секторі змішаної економічної системи виробляються, обмінюються і споживаються блага і послуги індивідуального порядку. Тобто, виготовляються товари з метою особистого їх споживання. Приватний сектор характеризується взаємодією двох інституцій: домогосподарств і підприємств.

У державному секторі змішаної економічної системи відбувається виробництво так званих суспільних та квазісуспільних благ і послуг. Це такі результати національного виробництва, якими користується суспільство загалом.

9