Метод групової взаємозамінності (селективного складання)

Сутність методу групової взаємозамінності полягає в тому, що необхідні показники точності ланки замикання забезпечуються завдяки включенню в розмірний ланцюг складових ланок, які належать до однієї з груп, на які вони попередньо поділені. В межах кожної з груп показники точності ланки замикання забезпечуються без припасовування і регулювання.

Застосування методу групової взаємозамінності дозволяє навіть за дуже жорстких вимог точності до ланки замикання розширити допуски складових ланок до економічно доцільних і технологічно можливих величин.

Після виготовлення деталі розсортовуються за значеннями їх дійсних розмірів на декілька груп. Кількість груп визначається за формулою (з округленням до цілого числа)

,

де — кількість складових ланок; — економічно доцільні технологічні допуски складових ланок; — заданий допуск ланки замикання.

Таким чином, важливою, але єдиною перевагою методу групової взаємозамінності є можливість досягнення високої точності ланки замикання за економічно доцільних технологічних допусків складових ланок.

Недоліки методу групової взаємозамінності:

- збільшення обсягів незавершеного виробництва у випадку різної кількості деталей в групах;

- додаткові витрати на сортування і зберігання розсортованих деталей;

- ускладнення забезпечення запасними частинами через розширення їх номенклатури.

Недоліки методу групової взаємозамінності є настільки суттєвими, що в сучасному машинобудування його використовують тільки у випадках, якщо використання інших методів для забезпечення точності ланки замикання є неможливим.

Метод групової взаємозамінності використовується в крупносерійному і масовому виробництві для забезпечення точності ланок замикання розмірних ланцюгів з незначною кількістю складових ланок (3…4), наприклад під час виготовлення підшипників кочення.

Метод припасовування

Сутність методу припасовування полягає в тому, що необхідні показники точності ланки замикання забезпечуються під час складання завдяки припасовуванню механічною обробкою заздалегідь визначеної деталі (компенсатора). Розмір, що має бути досягнутий під час обробки компенсатора, встановлюється після попереднього складання виробу або його частини і вимірювання дійсного значення ланки замикання.

Застосування методу припасовування дозволяє виготовляти деталі з розширеними допусками, але під час складання потрібен додатковий час на попереднє складання виробу, вимірювання ланки замикання, часткове, або повне розбирання виробу, механічну обробку компенсатора.

Таким чином, перевагою методу припасовування є можливість забезпечення жорстких вимог точності до ланки замикання з економічними допусками складових ланок.

Недоліки методу припасовування:

- суттєве збільшення витрат на складання;

- неможливість організації потокового складання;

- ускладнення забезпечення запасними частинами.

З огляду на ці недоліки, використання методу припасовування є доцільним лише в одиничному та дрібносерійному виробництві.