ОЕТ
Предмет і функції економічної теорії.
Предмет економічної теорії — виробничі відносини між людьми (або їх дії) у процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.
Функції економічної теорії:
Пізнавальна (досліджує явища економічного життя, розкриває глибинні причини того, чому одні країни розвиваються швидкими темпами і досягають високих успіхів у підвищенні добробуту свого населення, тоді як інші, навіть маючи високий стартовий потенціал, тривалий час не можуть використати його продуктивно, а народ перебуває на грані виживання);
Практична (вона не обмежується простим описуванням економічних явищ і процесів, вона виявляє принципи теорії та закони, які становлять теоретичну основу вироблення економічної політики держави, проведення економічних реформ);
Методологічна (вона, з’ясовуючи тенденції і закономірності розвитку всієї національної економіки, є теоретичною основою усієї системи інших економічних дисциплін. Це є уявлення про механізм функціонування національної економіки, які використовують для різних галузевих та функціональних дисциплін);
Виховна (полягає у формуванні економічної культури і поведінки людей у сучасній ринковій економіці. Змістом виховної функції є формування логіки економічного мислення, економічної психології кожного члена суспільства, соціальної або професійної групи);
Теоретична;
Аналітична;
Прогностична;
Практична;
Світоглядна.
Основні методи пізнання соціально-економічних процесів.
Аналіз – метод наукового пізнання, заснований на розподілі цілого на складові частини.
Синтез – полягає в об’єднанні пізнання внутрішніх взаємозалежних елементів явища в єдине ціле.
Індукція – метод пізнання, що базується на формуванні умовиводів від частини до цілого.
Дедукція – метод дослідження, що ґрунтується на умовиводах від цілого до частини.
Також є такі методи пізнання соціально-економічних процесів: діалектичний, економіко-математичного моделювання, економічна модель, графіки.
Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва.
Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва:
Фактори виробництва (праця, капітал, земля – основні, та підприємницькі здібності, наука, інформація - інші) ; Праця і робочий день ( Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Робочий день — одна з основних категорій трудових відносин); Взаємозв’язок і розвиток факторів виробництва (Виробництво не можна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв’язку. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість.); Продукт(Результатом виробництва є різноманітна, але потрібна суспільству продукція. У процесі виробництва часто його окрема структурна ланка не доводить предмет до форми, готової до споживання її людиною, а лише готує його для наступної обробки: вирощування зерна, потім доставка його на борошномельну фабрику, перетворення зерна в борошно, борошна в хліб, хліб доставляється в роздрібну торгівлю. У всіх цих послідовних операціях річ усе більше набирає корисної форми. Хліб має більше корисності, ніж зерно, з якого випечено цей хліб. Зерно, перероблене в хліб, стає предметом споживання для людини).
Економічні потреби та інтереси.
Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Вони бувають фізіологічними, духовними, соціальними, індивідуальними, колективними, суспільними, абсолютними, дійсними.
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.
Суть і класифікація економічних систем.
Економічна система визначається як сукупність взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, які формують економічну структуру суспільства.
Класифікація економічних систем:
За домінуванням в системі економічних форм типу механізму регулювання та ступеня соціальності пріоритетів виділяють капіталістичну, соціально-орієнтовану та комуністичну (соціалістичну) системи.
Залежно від співвідношення в господарському механізмі ринку і плану: ринкова, централізовано-планова, змішана, перехідна.
Щодо оцінки сукупності макроекономічних показників: розвинута, середньо розвинута, розвивається.
За ВВП: аграрна, промислова, сировинна.
За географічним розташуванням: Євразійська, Європейська, Азійська.
Власність як економічна категорія
Власність - це сукупність виробничих відносин між людьми. з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).
А конкретно вона визначає:
- умови поєднання робітника з засобами виробництва;
- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;
- умови розпорядження й використання факторів виробництва.
7. Характеристика натурального і товарного виробництва.
Натуральне виробництво — виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання. Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, його замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків, примітивна техніка, технологія, патріархальність виробництва загалом. Таке виробництво замикає всі економічні процеси в тісних межах локальних виробничих одиниць, не відкриваючи каналів для зовнішніх зв'язків.
Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.
Товар і його властивості. Теорії вартості.
Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва-тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини
Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований - вартісної.
Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу.
Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін.
Суть, еволюція, функції та типи грошей.
Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів та послуг. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку, деякі національні гроші виконують функції світових. Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.
Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.
Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
Типи. Повноцінні гроші: монети золоті, срібні, білонні (сплави кількох металів), злитки золота, срібла, інших дорогоцінних металів;
Неповноцінні: паперові готівкові (банкноти, казначейські білети), кредитні банкноти, векселі, чеки, депозитні (на рахунках у банку), електронні гроші кредитні картки, дебетові картки, картки для банкоматів.
Закони грошового обігу. Інфляція.
Випуск (емісія) грошей в обіг не може здійснюватися у будь-яких масштабах.
Кількість грошей в обігу визначають закони грошового обігу, які загалом перебувають у прямопропорційній залежності від суми цін товарної маси і в обернено-пропорційній — від швидкості обороту грошей.
Інфляція - тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.
Витрати виробництва, їх суть і види.
Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язаних з виробництвом економічних благ.
Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє.
Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.
Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.
Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається.
Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів.
Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.
Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.
Граничні витрати (англ. Marginal Costs, також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ
Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.
Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.
№12 Прибу́ток (англ. Profit) — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.
Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.
Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95% прибутку.
Бухгалтерський прибуток — це різниця між загальним доходом та явними витратами.
Структура прибутку:
Но́рма прибу́тку (Rate of Return)
Середньорічний чистий прибуток, одержаний накапітал, виражений як відсоток від цього капіталу.
Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.
де Нп - норма прибутку, %;
П - маса прибутку, г. о.;
АК- сума авансового капіталу, г. о.
№13 Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.
Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).
Функції ринку: Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам, ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг;
Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів;
Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.
Інформаційна — ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво.
Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем.
Сануюча (оздоровча) — ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та нежиттєздатних господарських одиниць.
Умови формування ринку
наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридичне незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних форм власності - індивідуальної, приватної, акціонерної, державної, кооперативної, змішаної;
еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;
конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;
реальна інформація про ринок у його суб'єктів.
Класифікація ринку
За територіальною ознакою:
місцевий
регіональний — ринок, обмежений певною територією.
національний
світовий
За суб'єктам, які укладають обмін:
ринок споживачів
виробників
проміжних продавців — торгова діяльність організацій, фірм і інших юридичних осіб, що полягає в придбанні товарів і послуг з метою їхнього наступного перепродажу. Предметом продажу є як реальний товар, так і документ на товар і послуги. Організаційно ринок посередників функціонує як біржі,аукціони,ярмарки,торги.
державних установ
За об'єктами обміну:
ринки засобів виробництва
ринок товарів і послуг
фінансовий ринок
ринок інтелектуальної власності
За ступенем конкуренції:
конкурентний (досконала конкуренція)
з монополістичною конкуренцією
олігопольний
монополія
З урахуванням асортименту:
замкнутий
насичений
змішаний
За ступенем дотримання законності:
легальний (офіційний)
нелегальний (тіньовий)
чорний(у деяких словниках «чорний» = «нелегальний»)
За ступенем насиченості:
рівноважний(попит = пропозиції)
дефіцитний(попит > пропозиції)
надлишковий (попит < пропозиції)
За ступенем розвиненості економічної свободи:
вільний
регульований
За характером продажів:
оптовий
роздрібний
№14Ри́нкова інфраструкту́ра — це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це — біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торгівельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері.
Позичковий капітал сфери обміну — це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента. прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, і цю частину отримує капіталіст-власник; на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу.
№15 Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи ~ підприємства (організації). Основними функціями підприємства є ресурсна, організаторська і творча. Ресурсна функція полягає в мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів. Організаторська і творча функція пов'язані з тим, що сучасне підприємництво зв'язане з науково-технічним прогресом; воно виступає як важлива сила, яка забезпечує динамізм, гнучкість і постійне самооновлення економічної системи; служить формою реалізації творчих і організаторських здібностей широких верств працівників.
Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.
№16 Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Капітал не тотожний будь-якому засобу праці, який часто розглядається як фізичний капітал. Наприклад, візьмемо металорізальний верстат. Сам по собі він представляє купу заліза. Але, якщо його власник вступить у відносини з іншими людьми (найме робочу силу, знайде орендаря), то даний засіб праці почне зменшувати свою вартість за допомогою перенесення частини вартості на готовий продукт через знос устаткування, що виражається, наприклад, у формі регулярно одержуваного доходу (у разі пошуку орендаря). Таким чином, капітал — це не річ, не майно, а історично певні економічні відносини з приводу речі: відношення з приводу зміни вартості, її капіталізації.
Наймана праця – процес праці під контролем капіталіста, що супроводжується реальним підкоренням праці, привласненням власниками засобів виробництва зростаючих обсягів і результатів та відтворенням відносин капіталістичної власності й одночасним збільшенням частки особистої власності. Наймана праця за цих умов – це основа зростання різних типів і форм капіталістичної власності. Сільське господарство як галузь розвивається в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відносин суспільства. Найчіткіше цей зв'язок виявляється у процесах агропромислової інтеграції. У сучасній світовій економіці сформувалися групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується господарська структура — агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК є агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності з вирощування, переробки й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.
Відтворення в аграрній сфері зумовлене специфікою сільськогосподарського виробництва, що здійснюється в єдності з природними процесами розвитку живих організмів. Природні процеси тут діють стихійно і часто не піддаються свідомій дії людини. Це виявляється в сезонному характері аграрного виробництва, що породжує складні проблеми відтворення робочої сили, зайнятості працівників, забезпечення необхідного рівня оплати праці і доходів сільських працівників.
№17 Держа́ва — політичне утворення з визначеною територією, економікою і політичною владою.
Функції держави:
o Забезпечення правової основи функціонування ринкової економіки;
o Визначення політики макроекономічної стабілізації;
o Розподільна;
o Перерозподіл доходів і багатств;
o Захист конкуренції.
(тут розшифровка функцій,вирішила не копіювати,може комусь не треба
http://pidruchniki.com/1048030445348/politekonomiya/ekonomichni_funktsiyi_derzhavi)
21.
Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Термін "фірма", який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.
Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.