План

Розділ 1 Теоретичні основи визначення терміну доходи

1. Історія та еволюція уявлень про доходи

2. Доходи як інструмент державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання

Розділ2 Держава та її роль у формуванні та розподілі доходів

2.1 Формування держбюджету України та джерела його наповнення

2.1 Зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на доходи держави

Розділ 3 Проблематика регулювання системи доходів та витрат в Україні

3.1 Тіньова економіка та приховування доходів

3.2 Механізм раціонального розподілу доходів

Розділ 1 1 Теоретичні основи визначення терміну доходи

1. Історія та еволюція уявлень про доходи

Однією з характерних рис товарного виробництва, є уречевленість виробничих відносин. Тобто, економічні (виробничі) відносини між суб'єктами ринку проявляються не прямо, як в натуральному господарстві, а посередньо, через ринок, через купівлю-продаж. За таких умов видимість явища (форма) часто видається за його зміст, що породжує хибне уявлення про реальні економічні процеси, перекручення їхнього первісного змісту. Так, на підставі того, що на ринку створюється облудна видимість, начебто підприємець і робітник обмінюються рівними вартостями, заробітна плата видається як плата за працю. Те ж саме можна сказати й про доходи. Факт його реалізації на ринку створює видимість, що доходи виникають саме в обігу і є результатом не змінного, а всього авансованого капіталу, оскільки рух обох частин капіталу (постійного і змінного) у сфері обігу однаковий. Така форма прояву глибинних зв'язків і залежностей приховує дійсне джерело прибутку, виступаючи сприятливим середовищем для найрізноманіт­ніших трактувань природи прибутку й підстав для його привласнення.

Першою спробою пояснити природу прибутку в політичній економії була теорія меркантилістів. Виходячи з суто зовнішнього сприйняття дійсності, вони вважали, що доходи виникають в сфері обігу, в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. «Зовнішня торгівля, - писав один із представників меркантилізму Томас Мен ,-приносить нам користь трьох видів: по-перше – користь державі, по - друге - доходи самому купцю, по-третє, доходи королю».( Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.)

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли проблему походження прибутку з сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише земле­робством, бо тут досить наочно видно, як вплив сил природи веде до зростання споживчих вартостей над витратами виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживчу вартість, і функцію праці, здатної створювати вартість і додаткову вартість.

Суттєвий доробок(внесок0 у розробку проблеми прибутку внесли класики, політекономії А.Сміт і Д.Рікардо. Вони, по-перше, довели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва і, по-друге, А.Сміт визначав доходи як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. Тим самим він зводив доходи до привласнення чужої, неоплаченої праці. А.Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і доходи підприємця'821. Щоправда, в іншому

( Мен Т. Богатство Англии во внешней торговле. "Меркантилизм". - М.: Соцзкгиз, 1998. - С.166)

Д.Рікардо, послідовно розгля­даючи доходи як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і доходи знаходяться у зворотному відношенні одне до одного. Він писав: "...Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата"'

Представники прагматичної політекономії початку 19ст., розробляючи проблему прибутку, зробили крок назад порівняно з класиками. Так, вони підмінили питання про джерело прибутку питанням про те, на якій основі можна отримати доходи. Найбільш яскраво така трактовка прибутку була виражена французьким економістом Сеєм у його теорії трьох факторів виробництва. Згідно з цією теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів, - відповід­но, заробітної плати, прибутку й ренти. На підставі цього доходи проголошується винагородою підприємцям за "продуктивну послугу", так само, як заробітна плата - винагородою за працю.( 110. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. – Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. – 220 с)

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти 19 ст.. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники -функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники -заробітну плату, підприємці - доходи. Отже, доходи як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати.( Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ., 4-е изд.-М.: Дело Лтд, 1999.-720с.)

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утриман­ня, з якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д. Вклавши свій капі­тал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капіталовкладень. Винагородою за їх утримання й ризик є доходи. Отже, Сеніор намагається економічні явища пояснити психологічними мотивами, що аж ніяк не проливає світла на джерело виникнення прибутку. До того ж ця теорія знаходиться в серйозній суперечнос­ті з фактами життя, які свідчать не про утримання, а про все зростаюче паразитичне споживання підприємців.

К.Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами предста­вників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. На відміну від економістів - прагма­тиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його привласнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що доходи - це перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є неоплачена праця найманих робітників. Отже, по-перше, доходи - категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по-друге, привлас­нення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня заробітна плата) і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництво, робітники ж їх (засобів виробни­цтва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюєте ся підприємцями безоплатно.

Сучасні   західні   економісти,   як   правило, розвивають теорії прибутку економістів 19 ст. й початку  20  ст.,   пристосовуючи  їх   до  нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

- теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою доходи є результатом капіталу як фактора виробництва;

- теорія "утримання", яка проголошує доходи психологічним фактором;

-теорія, яка визначає доходи як "трудовий дохід" підприєм­ців за підприємницьку діяльність;

- теорія, в якій доходи розглядається в якості доходу, поро­дженого монополіями.

Теорія "продуктивності капіталу" має досить широке розповсюдження в сучасних умовах. Проте якихось суттєвих змін проти 19 ст. в неї не внесено. Вона лише доповнилася новими "факторами виробництва": технічним прогресом, наукою і держа­вою. Так американський економіст Ф.Найт вважає, що доходи-- це тимчасовий доход, який отримується завдяки складним і непередбаченим технічним нововведенням. Професор колумбійського університету Д.Дьюі в книзі "Сучасна теорія капіталу" пише, що доходи перестав бути економічною проблемою й залежить тільки від технології виробництва, розширення знань і технологічного прогресу. Аналогічні погляди на доходи ми знаходимо і в американського економіста П.Самуельсона. Так, у своїй книзі "Економіка" серед декількох визначень прибутку він оголошує його як "безумовний" дохід від факторів виробництва, а також як винагороду за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень. башнянин

Відповідно до "психологічних" теорій доходи начебто створюється дією психологічних факторів або часом, який сам по собі породжує доходи. Так, на думку П.Самуельсона, прибуток значною мірою зумовлений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх доходах. Він вважає, що підприємці, які поміщають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресур­сів або ті, які відкривають нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому прикладанні капіталу, а тому повинні отримувати доходи як компенсацію за ризик і невпевненість у майбутніх прибутках.

Подібні теорії прибутку, які оголошують його джерелами "утримання", "очікування", "ризику", "невпевненості", "передбачення" і т.д., виправдовуючи право підприємців на отримання певного доходу (який, до речі, той же П.Самуельсон не визнає прибутком) за їхню підприємницьку діяльність, зовсім не розкривають природу прибутку. Вони є суб'єктивно-ідеалістичними, бо повністю ігнорують той факт, що доходи - це об'єктивне економічне явище, яке веде своє походження з виробництва й не може бути пояснене суто психологічними мотивами, хоча їх опосередко­ваний вплив на поведінку суб'єктів виробничих відносин заперечу­вати не можна( 91. Гринчуцький В., Радіонова Л. Економічна історія зарубіжних країн. Курс лекцій. – Тернопіль: “Підручники та посібники”, 2003.– С. 15 – 27.)

Багато сучасних економістів трактують доходи як трудо­вий доход, тобто різновид заробітної плати. Так, англійський економіст Р.Харрод пише, що доходи люди заробляють служ­бою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужніс-тюі85). Таку ж точку зору поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход підприємця повністю відпові- дає  його  праці,  тій  послузі,   яку  він  надає  суспільству,   керуючи підприємством.

4. Теорії прибутку як "монопольного доходу". Е.Чемберлін ототожнює монополію з монополією інноваційною, і на цій підставі монопольний доходи ототожнюється з будь-яким додатковим доходом, що отримується в результаті застосування науково-технічних досягнень. На цій підставі навіть простий товаровиробник або дрібний підприємець проголошуються монопо­лістами, -якщо вони виступають на ринку з новими для покупця товарами. Поза монополістичними умовами на думку представни­ків цих теорій, прибутку не існує, а є лише доходи підприємців як винагорода за їхню підприємницьку діяльність або як результат " продуктивності капіталу". Чемберлин Э. Теория монополистичной конкуренции: реориентация теории стоимости: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1996.)))))))

Поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні еко­номісти Заходу висунули ряд нових. Досить поширена серед них концепція революції в доходах. До найбільш активних пропаган­дистів цієї концепції належать американські економісти Д.Голбрєйс, А.Бєрлі, Е.Хансен, С.Кузнець. Основна ідея концепції полягає в тому, що з розвитком корпоративної власності підприєм­ці відходять від керівництва господарством, передаючи управління найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб усього суспільства. На цій основі доходи зникає як економічна категорія, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують спра­ведливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів класів, на основі чого виникає класова гармонія між робітниками й підприємцями.башнянин