Висновок

Авторське право, зазвичай, тлумачиться як надане законом виключне право автора твору об’явити себе творцем твору, відтворювати його, розповсюджувати чи доводити його до відома публіки будь якими способами та засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твори визначеним способом.

Авторське право є галузевим інститутом цивільного права, але принципи правового регулювання авторських відносин є специфічними: принцип свободи творчості; принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства; принцип матеріальної та моральної заінтересованості; принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів. Основоположним принципом авторського права є охорона творів внаслідок їх створення.

Джерела авторського права – це нормативні акти, передусім конституційні та законодавчі, які визначають основні засади авторського права.

Особливу групу джерел сучасного авторського права станов­лять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літе­ратурних та художніх творів, яка неодноразово допов­нювалась і змінювалась; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право; Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, та організацій мовлення; Угода про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності по авторському праву; Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Угода про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність.

Авторське право України становить не розрізнену сукупність чинних нормативних актів, а є системою законодавства про охорону авторського і суміжних прав, зокрема, Конституція, Цивільний кодекс України, спеціальне законодавство, інші закони, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори.

Міжнародна система охорони авторського права є складним механізмом, в основі якого лежать перш за все Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів в її численних редакціях і Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, змінена в 1971 році. Визначену, правда, незначну в даний час роль грають тут і міжамериканські конвенції, які носять регіональний характер і відкриті в основному лише для приєднання країн американського континенту.

Всесвітня конвенція про авторське право була прийнята 1952 р. у Женеві на Міжурядовій конференції з авторського права. Нову редакцію Конвенції ухвалили 1971р. у Парижі на Міжурядовій конференції держав – членів ЮНЕСКО.

Відповідно до ст. 1 Конвенції охорона поширюється на літературні, наукові та художні твори, як-от: твори письмові, музичні, драматичні та кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури.

Суть Всесвітньої конвенції про авторське право полягає в застосуванні до творів іноземних авторів, які підпадають під дію Конвенції, національного режиму охорони.

Суб'єктами охорони відповідно до ст. 1 Конвенції є не тільки автори, а й інші володільці авторських прав.

Відповідно до ст. VII Конвенція не поширюється на твори, охорона яких на момент введення Конвенції в дію для договірної держави, у якій запитують охорону, остаточно припинена або ніколи не існувала.

Серед особливостей Всесвітньої конвенції про авторське право, слід підкреслити ще два важливі моменти: – обмовки до Конвенції не вирішуються. Таким чином, країна, що приєднується до Конвенції, приймає всі без виключення її положення; – всі спори між державами, що беруть участь в Конвенції, з приводу її тлумачення або її застосування, не дозволені самими сторонами, передаються на розгляд Міжнародного Суду.