Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Задачі Кримінал

.docx
Скачиваний:
24
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
30.17 Кб
Скачать

Варіант 1

Задача 1.

Кримінально-правова оцінка:

Дії Волкова треба кваліфікувати за ч.3 ст.27 - п. 6, п.11 ч.2 ст.115 КК (формула кваліфікації) як організація умисного вбивства, вчиненого на замовлення з корисливих мотивів (юридична формула звинувачення).

Дії Сорокіна треба кваліфікувати за п. 6, п.11 ч.2 ст.115 КК (формула кваліфікації) як умисне вбивство, вчинене на замовлення з корисливих мотивів (юридична формула звинувачення).

Обґрунтування кваліфікації:

В діях зазначених суб’єктів вбачається склад умисного вбивства, вчиненого на замовлення, оскільки відповідно до абз.1 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я», умисне вбивство, вчинене на замовлення (п.11 ч.2 ст.115 КК), - це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). В даному випадку таке доручення мало форму угоди, відповідно до якої виконавець (Сорокін) зобов'язувався позбавити потерпілого життя, а замовник (Волков) вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального характеру, а саме сплата виконавцеві винагороди.

Відповідно до абз.2 п15 вказаної вище Постанови, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК України. В даному випадку має місце вбивство з корисливих мотивів, оскільки Волков пообіцяв Сорокіну 5 тисяч євро за вбивство свого конкурента.

Даний злочин вчинено Волковим та Сорокіним у співучасті, однак форма співучасті у кожного з них (замовника і виконавця) різна. Сорокін є виконавцем даного злочину, оскільки саме він вчинив вбивство на замовлення. Що стосується Волкова, який в даному випадку є замовником вбивства, то відповідно до абз.5 п.15 вказаної вище Постанови Пленуму, замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). В даному випадку Волков є організатором злочину, оскільки він не лише підкупом схилив Сорокіна до вчинення вбивства на замовлення, але й надав знаряддя вчинення злочину – пістолет «Макарова» і заряджену патронами обойму. Відповідно до ч.3 ст.27 КК України організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Волков в даному випадку, надаючи знаряддя, керував підготовкою вчинення вбивства згідно з п. 3 постанови ПВСУ від 23 грудня 2005 р. № 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями", суть керування підготовкою злочину (злочинів) полягає у спрямуванні дій виконавця на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: замовлення злочину, підшукування або пристосування засобів чи знарядь його вчинення. Зважаючи на це, дії Волкова потребують при кваліфікації посилання на ч.3 ст.27 КК України.

Злочин, вчинений Волковим і Сорокіним є закінченим, оскільки діяння містить усі ознаки складу умисного вбивства.

Задача 2

Кримінально-правова оцінка:

Дії Миронова треба кваліфікувати за ч.1 ст.119 та ч.3 ст.187 КК (формула кваліфікації) як вбивство з необережності та розбій, поєднаний з проникненням в житло (юридична формула звинувачення).

Обґрунтування кваліфікації:

В діях робітника Миронова вбачається сукупність злочинів (вчинення особою двох і більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК України), а саме реальна сукупність, коли винний різними самостійними діяннями вчиняє два чи більшу кількість злочинів. Пропоную розглянути та дати кримінально-правову оцінку кожного зі злочинів окремо.

Що стосується вбивства Петрова, то дії Миронова не можна кваліфікувати як умисне вбивство, оскільки, відповідно до абз.2 п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Саме тому, в даному випадку необхідно розмежувати вбивство з необережності (ч.1 ст.119 КК) та умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть (ч.2 ст.121 КК). Згідно з абз.1 п.26 вказано вище Постанови у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність.

Відмінність між цими двома суспільно небезпечними діяннями полягає у тому, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого, причому особливістю цього є те, що присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний – тяжкі тілесні ушкодження і похідний – смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження – необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. У разі ж вбивства через необережність, таке усвідомлення відсутнє – винний не усвідомлює можливості настання смерті потерпілого. Також треба зазначити, що кваліфікація за ч. 2 ст. 121 прийнятна лише у випадку, якщо тяжкий характер ушкодження охоплювався умислом винного і якщо винний передбачав цей наслідок.

В даному випадку, смерть сталася в результаті падіння на бруківку, а не від удару в обличчя, крім того заподіюючи удар кулаком в обличчя не мав намір заподіяти тяжке тілесне ушкодження, а хотів зупинити охоронця, щоб мати змогу закінчити викрадення, тому дії Миронова мають бути кваліфіковані як вбивство з необережності за ст. 119 ККУ.

Що стосується власне викрадення майна, то в даному випадку необхідно розмежувати крадіжку як таємне викрадення майна і грабіж як відкрите викрадення, оскільки процес викрадення був помічений охоронником Петрівим. Відповідно до абз.3 п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти власності», дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування – залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.

В даному випадку, необхідним є розмежування розбою та насильницького грабежу для кваліфікації дій винного. Різниця між насильницьким грабежем та розбоєм визнається головним чином характером застосованого до потерпілого насильства. Розбій являє собою напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, а насильницький грабіж передбачає не небезпечний для життя та здоров’я вплив на людину. Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти власності» під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності. В даному випадку потерпілому була заподіяна смерть з необережності, тому дії Миронова слід кваліфікувати як розбій, поєднаний з проникненням в житло за ч.3 ст.187 КК України.

Задача 3

Кримінально-правова оцінка

Дії Майданника треба кваліфікувати за ч.3 ст.27 – ч.2 ст.249, ч.1 ст.119 КК (формула кваліфікації) як організація незаконного зайняття рибним промислом із застосуванням електроструму та вбивство з необережності (юридична формула звинувачення).

Дії Сачука і Рубчука треба кваліфікувати за ч.2 ст.249, ч.1 ст.119 КК (формула кваліфікації) як незаконне зайняття рибним промислом з застосуванням електроструму та вбивство з необережності (юридична формула звинувачення).

Обґрунтування кваліфікації

В діях зазначених осіб вбачається сукупність злочинів (вчинення особою двох і більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК України), а саме ідеальна сукупність, коли винні одним самостійним діянням вчинили два чи більшу кількість злочинів. Пропоную розглянути та дати кримінально-правову оцінку кожного зі злочинів окремо.

Відповідно до ч.1 ст.249 КК України злочином визнається незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.

Зайняття водним добувним промислом - це дії, які полягають у вилученні (ловля, збирання, добування тощо) будь-якими знаряддями (промисловими, любительськими, забороненими) водних живих ресурсів із природного середовища. Виходячи зі змісту статті, зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом визнається кримінально караним за умови його незаконності. Незаконність означає, що зайняття вказаним промислом відбувається без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, забороненими знаряддями і способами лову. Для визнання, промислу незаконним достатньо встановити наявність однієї з названих обставин. За умов задачі не відомо наявність чи відсутність у осіб дозволу на здійснення рибальства, однак достатньо того, що промисел здійснювався незаконними знаряддями (за допомогою струму). Крім того, кваліфікуючою ознакою в даному випадку є вчинення діяння із застосуванням електроструму для масового знищення риби (ч.2 ст.249 КК України). Що стосується істотної шкоди, як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони складу злочину, то презюмуємо, що вона була завдана.

Характеризуючи смертельне травмування Назаренка, який приєднався до Сачука і Рубчука, то можна говорити про наявність в діях виконавців та бригадира Майданника складу злочину – вбивство з необережності, а саме у формі злочинної самовпевненості. Згідно з абз.1 п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність. Вказані особи передбачали можливість настання шкідливих наслідків як для себе, так і для інших осіб, оскільки рибу глушили струмом надзвичайно високої напруги, проте розраховували, що такі наслідки не настануть.

Даний злочин вчинено Майданником, Сачуком та Рубчуком у співучасті, однак форма співучасті у кожного з них різна. Сачук та Рубчук є виконавцями даного злочину, оскільки саме вони глушили рибу, в результаті чого було смертельно травмовано Назаренка, тому їх дії не потребують додаткового посилання на ст.27 КК України. Що стосується Майданника, який в даному випадку наказав робітникам вчинити ці дії залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). В даному випадку Майданник є організатором злочину, оскільки він не лише примусом схилив робітників до вчинення злочину, але й надав знаряддя вчинення злочину – моток дроту. Відповідно до ч.3 ст.27 КК України організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Майданник в даному випадку, надаючи знаряддя, керував підготовкою вчинення злочину згідно з п. 3 постанови ПВСУ від 23 грудня 2005 р. № 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями", суть керування підготовкою злочину (злочинів) полягає у спрямуванні дій виконавця на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: замовлення злочину, підшукування або пристосування засобів чи знарядь його вчинення. Зважаючи на це, дії Волкова потребують при кваліфікації посилання на ч.3 ст.27 КК України.

Обидва злочини є закінченими, оскільки діяння містить усі ознаки складу незаконного зайняття рибним промислом та вбивства з необережності.

Варіант 2

Задача 1

Кримінально-правова оцінка:

Дії Козлова і Волкова треба кваліфікувати за п. 6, п.12 ч. 2 ст. 115 КК; ч. 3 ст. 289 КК (формула кваліфікації) як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб і незаконне заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства (юридична формула звинувачення).

Обгрунтування кваліфікації:

В діях зазначених суб’єктів вбачається склад закінченого умисного вбивства з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.

Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. В даному випадку, Козлов і Волков позбавили життя Мєдвєдєва з метою заволодіння транспортним засобом, а корисливий мотив виник до початку вчинення злочину.

Крім того, відповідно до абз.2 п.10 вказаної вище Постанови у разі вчинення умисного вбивства під час незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і ч. 3 ст. 289 КК (незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя потерпілого). Козлов і Волков, вчинили умисне вбивство з метою заволодіти транспортним засобом, саме тому їх дії потребують додаткової кваліфікації за ч.3 ст.289 КК України.

Злочин вчинено Козловим і Волковим у співучасті, форма співучасті – співвиконавство (всі співучасники вчинювали дії, що входять в об’єктивну сторону складу обох злочинів). В даному разі, співвиконавство утворює кваліфікуючу ознаку «за попередньою змовою групою осіб», оскільки особи вчинили його спільно (наявність групи з двох осіб) та заздалегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення і розробили план.

Обидва злочини є закінченими, оскільки діяння містять усі ознаки складу умисного вбивства та незаконного заволодіння транспортним засобом.

Задача 2

Кримінально-правова оцінка:

Дії Лисова треба кваліфікувати за ч.1 ст.309 КК; ч.1 ст.348 КК; ст.14 – п.4, п.5, п.9 КК України (формула кваліфікації) як незаконне виготовлення наркотичних засобів без мети збуту, посягання на життя працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, замах на умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, способом, небезпечним для життя багатьох осіб та з метою приховати інший злочин (юридична формула звинувачення).

Обґрунтування кваліфікації:

В діях Лисова вбачається сукупність злочинів (вчинення особою двох і більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК України), а саме реальна сукупність, коли винна особа двома самостійними діяннями вчинили два чи більшу кількість злочинів. Пропоную розглянути та дати кримінально-правову оцінку кожного зі злочинів окремо.

По-перше, дільничний інспектор міліції Пукін застав Лисова за виготовленням наркотиків. За умовою задачі не відомі види наркотиків, які виготовлялись Пукіним, їх розмір, мета виготовлення, саме тому презюмуємо, що Лисов виготовляв наркотики в малих кількостях для себе без мети збуту. В даному випадку має місце виготовлення, а не виробництво наркотиків, оскільки відповідно до п.3 Постанови ВСУ «Про судову практику у справах про злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» під незаконним виробництвом наркотичних засобів слід розуміти всі дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів. Що стосується виготовлення, то під ним слід розуміти всі дії (включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів і психотропних речовин чи їх переробку), здійснені всупереч встановленого законом порядку, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини. Таким чином, його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.309 КК України як незаконне виготовлення наркотичних засобів без мети збуту.

Що стосується заподіяння ушкоджень Пукіну, то характер предметів, які використав Лисов (арматурний прут), та дій, котрі він вчинив щодо Пукіна (підпал), локалізація і тяжкість заподіяних ним тілесних ушкоджень у своїй сукупності свідчать про те, що він бажав позбавити потерпілого Пукіна життя, але не досяг цього з не залежних від нього причин, оскільки його врятували випадкові перехожі. За таких обставин дії Лисова необхідно кваліфікувати як замах на умисне вбивство. У той же час кваліфікація його дій за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння є зайвою, оскільки всі тілесні ушкодження були заподіяні Лисовим під час замаху на вбивство Пукіна і тому охоплюються складом злочину замах на умисне вбивство.

Зважаючи на те, що Пукін був працівником міліції і під час вчинених протиправних дій виконував свої службові обов’язки, такий замах на умисне вбивство необхідно кваліфікувати тільки за ст.348 КК України як замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, без посилання на п.8 ч.2 ст.115 як умисне вбивство особи у зв’язки з виконанням цією особою службового обов’язку.

Разом з тим, відповідно до абз.5 п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» коли умисне вбивство зазначених осіб (в даному випадку працівника правоохоронного органу) чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

В даному випадку, кваліфікуючими обтяжуючими ознаками замаху на умисне вбивства вчиненого Лисовим є наступні.

П.4 ч.2 ст.115 КК – умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю. абз.1 п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню. Таким чином, вбивство шляхом підпалу особи можна визначити як вбивство з особливою жорстокістю.

П. 5 ч.2 ст.115 КК – умисне вбивство, вчинене способом небезпечним для життя багатьох осіб. Відповідно до абз.1 п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» так умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. В даному випадку, здійснюючи підпал приміщення сепаратної міг посягати на життя і здоров’я багатьох осіб і винний мав це усвідомлювати.

П.9 ч.2 ст.115 КК – умисне вбивство з метою приховати інший злочин. Відповідно до абз.1 п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я» якщо особа вчинила умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. В даному випадку, Лисов вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин, передбачений ч.1 ст.309 КК України - незаконне виготовлення наркотичних засобів без мети збуту.

Крім того, Лисов підлягає відповідальності за підпал і знищення приміщення господарства, де він виконував ремонтні роботи. Ці дії необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.194 КК України як умисне знищення чужого майна, що заподіяло шкоди у великих розмірах (будівля була повністю знищена), вчинене шляхом підпалу.

Всі злочини, вчинені Лисовим є закінченими, окрім замаху на умисне вбивство Пукіна.

Задача 3

Кримінально-правова оцінка:

Дії Сорокіна треба кваліфікувати за ч.1 ст.152 КК України (формула кваліфікації) як зґвалтування із погрозою застосування насильства (юридична формула звинувачення).

Обґрунтування кваліфікації:

В діях Сорокіна вбачається склад закінченого зґвалтування, передбаченого ст.152 КК України. Відповідно до ч.1 цієї статті зґвалтуванням є статеві зносини із застосування фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої. В даному випадку, мала місце погроза застосування насильства з боку Сорокіна, оскільки відповідно до абз.1 п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» погрозою застосування фізичного насильства як способу подолання чи попередження опору потерпілої особи слід вважати залякування її застосуванням такого насильства до неї, яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях. В даному випадку, Сорокін погрожував Ласточкіній ножем.

Крім того, відповідно до абз.2 п.4 вказаної вище Постанови погроза застосування фізичного насильства повинна сприйматися потерпілою особою як реальна, тобто у неї має скластись враження, що у разі, якщо вона протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, цю погрозу буде реалізовано. Погроза може сприйматися потерпілою особою як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася (оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статеві зносини). В даному випадку, погроза сприймалась потерпілою як реальна, зважаючи на нічний час, замкнені двері та грубе і настирливе домагання вступити в статеві зносини.

Що стосується другого епізоду зґвалтування вдома у Ласточкіної, то не можна стверджувати про повторність діяння, оскільки відповідно до абз.1 п.7 вказаної вище Постанови зґвалтування не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину.

В даному випадку можна говорити про продовжуваний злочин, незважаючи на перерву між двома статевими актами тривалістю 2 дні, оскільки обидва акти охоплювались єдиним злочинним наміром і з однією і тією ж потерпілою особою.

Злочин є закінченим, оскільки діяння містить усі ознаки складу зґвалтування.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.