VIII. Інтенсифiкацiя робiт з охорони та раціонального використання ґрунтового покриву.

Цей перiод охоплює останнє тридцятирiччя. Головна його риса – iнтенсифiкацiя робiт з охорони i рацiонального використання ґрунтового покриву. Протягом цього перiоду були проведенi чергові Мiжнароднi конгреси ґрунтознавців: 11-й в Едмонтонi (Канада, 1978 р.), 12-й в Індiї (1982 р.), 13-й у Японiї (1986 р.), 14-й у Гамбурзi (Нiмеччина, 1990 р.), 15-й у Акапулько (Мексика, 1994 р.), 16-й у Монпел'є (Францiя, 1998 р.).

Останнiй час знаменний прагненням застосування системного підходу до проблем науки, зокрема i до ґрунтознавства. Хоча ще докучаєвська концепцiя ґрунту як самостiйного тiла природи i дзеркала ландшафту передбачала системний пiдхiд до нього.

Вiдзначаючи роль iнформацiї тамоделей у вивченнi “ґрунтових систем”, В.А. Ковда (1985) стверджує, що ґрунт у цiлому – вiдкрита система, яка подiляється на ряд пiдсистем. Водночас вiн є пiдсистемою бiосфери. Гумусна оболонка Землi – загальнопланетарний акумулятор i розподiлювач енергiї, ємнiсть бiльшої частини бiомаси рослин i тварин, екран, який утримує найважливiшi для життя елементи вiд геохiмiчного стоку до Свiтового Океану, пудифiкатор забруднення атмосфери. Ґрунт є незамiнним регулятором гiдрологiчного режиму сушi i незамiнною продуктивною силою.

Енергетика ґрунтоутворення була в центрi уваги В.Р. Волобуєва (1973-1976), яку вiн розрахував для рiзних ґрунтів, серед яких чорноземи займають чiльне мiсце. І.Сабольч (1979) показав, що енергiя, яка накопичується у ґрунтах Угорщини, розрахована у калорiях, складає бiльше 60 % енергетичних ресурсiв країни, включаючи вугiлля, нафту i газ. Головним носiєм енергiї у ґрунтi є гумус.

Для сучасного трактування органiчної речовини ґрунту (походження, склад, будова, специфiка, взаємодiя з мiнеральною частиною, роль у родючостi) дуже важливi експериментальнi дослiдження проведенi М.М.Кононовою (1963), В.Фляйгом (1964), В.В. Пономарьовою (1964), Ф.Дюшофуром (1977), Д.С.Орловим (1977), Л.М.Александровою (1980).

Ґрунт – бiокосне тiло (за Вернадським), не тiльки народжене життям, але і його джерело. Роль ґрунту у життi рослин загальновiдома. Вона добре показана у монографiї Е. Рассела “Ґрунтовi умови i рiст рослин” (1953).

У рiзних регiонах були проведенi дослiдження бiологiчної продуктивностi ґрунтів i фiтоценозiв сушi; запропоновано ряд моделей процесу бiологiчного кругообiгу речовин; установлено, що агроценози не завжди переважають за продуктивнiстю природнi ценози.

Виникла така наука, як ґрунтова зоологiя, розширилися уявлення про мiкробний ґрунтовий ценоз, роль i значення ґрунтових водоростей у фiксацiї атмосферного азоту i в процесах вивiтрювання.

Системний пiдхiд, застосований до вивчення грунтів, дозволив І.П. Герасимову (1973) розробити вчення про елементарнi ґрунтові процеси. Він відзначав необхiднiсть покласти в основу класифiкацiї ґрунтів докучаєвську формулу: фактори грунтоутворення – процеси – властивостi грунтів.

Основним завданням ґрунтознавства на перспективу є мобiлiзацiя зусиль для пiдвищення родючостi ґрунтів, з'ясування їхньої екологiї та забезпечення їх охорони. Це буде досягнуто в результатi розв'язання енергетичної проблеми, а також шляхом опрiснення морської води, зрошення великих площ тепер “безплiдних” ґрунтів, виведення нових сортiв сiльськогосподарських культур i виробництва нових видiв добрив.