МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра фізичної географії та картографії

Ґрунтознавство з основами географії ѓрунтів

ПРАКТИЧНА РОБОТА №1

Історія розвитку ѓрунтознавства в Україні та світі

Виконала:

Студентка І курсу Кравчук Н.Л.

Групи ГГ-11

Перевірив:

Старший викладач Роганін Ю.В.

Харків 2012

ЗМІСТ

Етапи розвитку грунтознавства

Розвиток грунтознавства в Україні

Видатні вчені, що зробили внесок в розвиток грунтознавства

Етапи розвитку грунтознавства

Коренi наукових знань про ґрунти сягають глибокої давнини i зв'язанi із зародженням i поступовим становленням землеробства. Ґрунт завжди був важливою природною виробничою силою людського суспiльства i давно став предметом працi. Не дивно, що iсторiєю науки про ґрунт займалися багато видатних учених.

Ґрунтознавство – одна iз фундаментальних наук про Землю i бiосферу, повернутих у бiк таких важливих для людства прикладних дисциплiн, як екологiя, агрономiя, лiсiвництво, гiгiєна. Можна вважати, що ґрунтознавство в емпiричнiй стадiї свого розвитку з'явилося 2-2,5 тис. рокiв тому. Це була наука з гiпотезами i практичними висновками, якi мали для свого часу ранг законiв науки.

Знання про ґрунти iнтенсивно використовувалися у рослинницькiй практицi, при оцiнцi земельних угідь, створенні систем зрошення i осушення. Так було у Месопотамiї й Єгиптi, Елладi таi Римi, Китаї й Індiї, Європi та на Русi. Тому ми й знаходимо так багато вiдомостей про ґрунти в агрономiчних i навiть у полiтичних творах, і дуже важливо періодизувати історію ґрунтознавства.

Можна виділити вiсiм перiодiв в iсторичному процесi накопичення i систематизацiї знань про ґрунти.

І. Первинне накопичення розрiзнених фактiв про властивостi ґрунтів, їх родючiсть, способи обробiтку та зародження первинного земельного кадастру (10-11 тисяч років до н.е. i 300 років н.е).

Перший період накопичення та систематизації знань про ґрунти поділяється на три етапи.

Перший етап охоплює часи неоліту i бронзового віку (10-11 тис. років до н.е.), який характеризується переходом людини від збирання i мисливства до землеробства. Почали з'являтися краплини знань про ґрунти. Це зв'язано з тим, що зменшилися резерви мисливської фауни i збільшився приріст населення. Необхiдно було шукати нові площі під землеробство. Їх шукали раціонально з примітивними оцінками якості ґрунтів.

Другий етап першого періоду iсторiї розвитку ґрунтознавства характеризується вiдокремленням знань про ґрунти i запровадженням первинного земельного кадастру. Вiн займає промiжок часу декiлька тисяч рокiв до н.е. – VIII ст. до н.е.

З'ясувавши окремi особливостi ґрунтів, клiмату i ландшафтiв територiй, люди з передгір'їв переселилися в долини рiк з їх родючими заплавними ґрунтами, сприятливим водним режимом й отримали можливiсть сполучати землеробство з рибним промислом. Це, зокрема, мало мiсце у Стародавньому Єгиптi, країнах Межирiччя, Індiї, Середнiй Азiї.

Знання про заплавнi ґрунти були передумовою для переходу до зрошуваного землеробства, особливо в долинах Нiлу, Тигру, Євфрату, Інду (6 тис. рокiв до н.е.). Тут, за деякими відомостями, iснували iригацiйнi системи, почали формуватися зародки науково-практичного землеробства, знань нацiлених на обслуговування поливного господарства. Людина почала диференційовано підходити до використання ґрунтів і оцінки якості земельних ділянок, вводити земельно-водне законодавство і земельний кадастр.

Третiй етап першого перiоду iсторiї розвитку ґрунтознавства характеризується первинною систематикою знань про ґрунти ( VIII ст. до н.е. – III  ст. н. е.).

Цей етап зв'язаний з греко-римською iмперiєю. Уже в епоху егейської культури (2 тис. рокiв до н.е.) їм були вiдомi вiдмiнностi мiж ґрунтами, вони освоїли способи їх обробiтку в межах “сухого” землеробства.

Цьому етапу властиве узагальнення накопичених знань, створення як філософських, так і науково-практичних концепцій, в яких представлені перші класифікації ґрунтів, рекомендації землеробського їх використання, опис ґрунтового покриву тощо (праці Аристотеля, Феофраста, Катона, Колумелли та інших стародавньо-грецьких і римських філософів і вчених). Особливо необхідно відзначити трактати Катона “Про землеробство” (ІІ ст. до н.е.) і Колумелли “ Про сільське господарство” (І ст. н.е.).

ІІ. Земельно-кадастрові роботи епохи феодалізму. 

Цей перiод охоплює VI - XVII ст. н.е. i зв'язаний з розвитком ґрунтово-оцiночних робіт з метою феодального оподаткування. В цілому було зроблено дещо менше в порiвняннi з попереднiм перiодом для пiзнання ґрунтів та їх властивостей, проте зiбрано чимало описiв ґрунтів рiзних територiй i проведена їх порівняльна якісна оцiнка. Був уведений офiцiйний земельний кадастр у бiльшостi країн (Німеччина, Франція, Англія тощо).

Зародження знань про ґрунт в Українi, Бiлорусiі та Росiї дуже добре показано у “Писцових книжках”, якi велися за наказом царя. В них наводилися площi земель та їх якiсть (добрi, середнi, худi); угiддя (лiс, луки, рiлля); категорiї (земля мокра, болотна, борове мiсце, вимочки, уражок, витопки) i таке iнше. Починаючи з епохи Відродження, почали відновлюватися знання про ґрунти і рекомендації із землеробства (агрономічні трактати Альберта Великого, Петра Кресценція), з'явилися нові ідеї про ґрунти (Авіценна), з водного і сольового живлення рослин (Ф.Бекон, Б.Паліссі).

ІІІ. Інтенсивне експериментальне й географічне вивчення ґрунтів та їх родючості

Характеризується зародженням сучасних поглядів на родючість ґрунтів i їх зв'язок з гірськими породами та зумовлений розвитком екстенсивного землеробства.

Значний вплив на розвиток агроґрунтових знань у цей період мала праця А.Кюльбеля “Книга про родючість ґрунтів” (1740), в якій він висвітлював цю унікальну властивість ґрунту й експериментально довів значення води у живленні рослин. Н.Валеріус (Швеція, 1761) заклав хімічні основи землеробства і дав перше визначення поняття “гумус”; А.Тюрго (Франція, 1776) висунув закон “спадаючої родючості ґрунтів”. У Росії нові ідеї про формування ґрунтів, їх використання та родючість були сформульовані М.В.Ломоносовим (1763), А.Т.Болотовим (1766), П.С.Палласом (1773), І.М.Комовим (1778) та іншими вченими.