V. Створення сучасного генетичного ґрунтознавства.

Цей перiод охоплює кiнець ХІХ - початок ХХ ст. Вiн пов'язаний з iм'ям росiйського природодослiдника В.В.Докучаєва (1846-1903), який став засновником нової науки. Але не менша заслуга в цьому великої групи вчених, якi допомагали йому, жили й працювали в цей перiод.

Для виникнення теоретичного ґрунтознавства важливим були не тільки i не стiльки успiхи ґрунтознавства у Захiднiй Європi, скiльки розробка проблеми чорноземiв. Е.А.Еверсман (1840) дiйшов висновку, що “чорноземи утворилися протягом віків від щорічно вимираючої i вiдростаючої рослинності”. Англійський геолог Р. Мурчiсон (1841) заперечував “народний погляд” на утворення чорнозему в результаті розкладу рослинних решток, стверджуючи, що чорнозем - темнозабарвлений осад льодовикового моря. Але наявність великих просторів, зайнятих чорноземними ґрунтами, не узгоджувалася з цією теорією. Е.І.Ейхвальд у праці “Палеонтологія Росії” (1850) висунув болотну теорію походження чорноземів (з боліт, тундр). Його підтримав геолог М.Д.Борисяк (1852), але додав, що після усунення води чорний болотний мул під впливом повітря та неболотної рослинності став пухкішим, перетворився у сучасний чорнозем. Але Ф.І.Рупрехт (1866) розглядав чорнозем як утворення рослинно-наземне i відкинув морську та болотну теорії утворення чорнозему через відсутність у ньому черепашок.

Подальше дослідження проблеми виникнення, розвитку і становлення чорноземів пов'язане з ім'ям В.В.Докучаєва.

У науковій творчості В.В.Докучаєва можна виділити такі основні етапи:

•  геолого-геоморфологiчнi дослiдження моренної областi пiвнiчно-захiдної Росiї;

•  участь у завершеннi складання карти ґрунтів Чаславського;

•  експедицiя по Чорноземнiй смузi, створення нової наукової концепції про чорнозем;

•  обґрунтування положення “ґрунт – особливе тiло природи” i практична перевiрка цього положення при детальному вивченнi ґрунтів Нижньоновгородської та Полтавської губерній;

•  обґрунтування методiв польового дослiдження ґрунтів та їх картування;

•  вивчення причин посухи i складання першого комплексного плану пiдвищення родючостi ґрунтів;

•  створення генетичної класифікації ґрунтів та принципу їх бонітування;

•  обґрунтування вчення про горизонтальні та вертикальні природні й сільськогосподарські зони;

•  передбачення майбутнього розвитку ландшафтознавства й екологiї, центральне місце у яких належить вченню про ґрунт.

У 1883 р. В.В.Докучаєв опублiкував книгу “Русский чернозём”. Основні положення цієї праці зводяться до такого:

•  головним вихідним матеріалом для утворення чорноземних та iнших надземних ґрунтiв є органи надземної рослинностi й елементи материнської породи;

•  основну частку бiоти чорноземних ґрунтiв формує трав'яниста рослиннiсть степiв, особливо її коренева система;

•  важливим для всiх видiв ґрунтiв є виникнення з рослинних та iнших органiчних решток перегною (гумусу), тобто продуктів неповного розкладу, що забарвлюють ґрунт у чорний колiр;

•  специфiчні процеси при утвореннi чорноземiв – це накопичення великої кiлькостi перегною нейтральної реакцiї (солодкого гумусу), розподiл його серед мiнеральної маси i глибоке проникнення по профiлю;

•  профiль чорнозему має горизонти А, В, С;

•  особливостi рiзних видiв чорнозему є наслiдком клiматичних умов, властивостей ґрунтоутворюючої рослинностi, дiяльностi населяючих ґрунт мiкроорганiзмiв, рельєфу i материнської породи;

•  сукупнiсть вищезазначених факторiв зумовлює розмiщення чорноземiв, їх межi i характер контрастiв з iншими ґрунтами;

•  тiльки таке розумiння чорноземiв дасть можливiсть практично їх використовувати.

У 1892 р. вiн опублiкував книгу “Наши степи прежде и теперь”, де запропонував план охорони ґрунтового покриву, боротьби з посухою, оздоровлення степового сiльського господарства; окреслив заходи щодо захисту ґрунтiв вiд змиву, регулювання ярiв i балок, створення захисних лiсових смуг; детально зупинився на питаннях будiвництва ставкiв i водоймищ, правильного спiввiдношення мiж рiллею, луками i лiсами, дотримання екологiчної рiвноваги.

У 1899 р. вийшла з друку праця “О зонах природы”, в якій автором сформульований закон зональностi ґрунтів i природи взагалi. Грунти вiн подiлив за способом залягання на нормальнi, перехiднi й анормальнi; за походженням – на шiсть класiв: вiд рослинно-надземних до нанесених. Серед перших за клiматичними смугами i за гумусованістю видiлив ґрунти: свiтло-сiрi пiвнiчнi, сiрi перехiднi, чорноземи, каштановi, пiвденно-бурi солонцюватi. Тундровi i торф'яні потрапили до класу болотних ґрунтів.

У В.В.Докучаєва було багато учнів і однодумців, які доповнювали його ідеї, активно розвиваючи “молоду” науку – М.М. Сибірцев, П.А. Костичев, П.С.Коссович, В.Р. Вільямс, К.Д.Глінка та інші.

М.М. Сібірцев (1860-1900) – написав перший підручник з ґрунтознавства, систематизував і розвинув учення про ґрунти, конкретизував визначення ґрунту, розділив фактори ґрунтоутворення на біотичні й абіотичні, розробив уточнення до класифікації грунтів і принципи поділу грунтів на зональні, інтразональні й азональні, ввів поняття “ґрунтовий рід”, продовжив роботи з розробки заходів боротьби з посухою. 

П.А.Костичев (1845-1895) заклав наукові основи агрономічного ґрунтознавства. Вивчав розкладання рослинних залишків у ґрунті та роль мікроорганізмів при цьому, роль водостійкості структури в родючості ґрунтів і значення гумусу в її утворенні. П.С.Коссович (1862-1915) – один із основоположників вивчення фізичних, хімічних і агрохімічних властивостей ґрунтів, систематизував хімічні дані про ґрунти.

У 1899 р. у Росії вийшов перший номер журналу “Почвоведение”, а у 1916 р. в Америці – журнал “Soil Science”.