VI. Розвиток докучаєвського ґрунтознавства і становлення нової науки.

Шостий перiод охоплює час мiж двома свiтовими вiйнами (1916-1941) i вiдзначається завоюванням докучаєвським ґрунтознавством домiнуючого положення у свiтi; виникненням нових класифiкацiй грунтів у рiзних країнах; диференцiацiєю ґрунтознавства на низку дисциплiн; появою перших свiтових ґрунтових карт.

На той час зiбраний великий фактичний матерiал з хiмiчної, фiзичної та мiнералогiчної характеристики ґрунтів рiзних країн; сформованi основнi положення з фiзики, хiмiї, бiологiї ґрунтів; вiдбулася подальша диференцiацiя науки i формування спецiалiзованих напрямкiв, зокрема iнтенсивно розвивався картографiчний напрямок.

Було утворене Мiжнародне товариство ґрунтознавців (у 1924 р. на 4-й Мiжнароднiй педологiчнiй конференцiї у Римi), проведенi три Мiжнароднi конгреси ґрунтознавців (1-й – у Вашингтонi у 1927 р., 2-й – у Ленiнградi – Москвi у 1930 р., 3-й – в Оксфордi у 1935 р.).

У ґрунтознавстві видiлилися роздiли: вивiтрювання i ґрунтоутворення; географiя i картографiя ґрунтів; загальна i колоїдна хiмiя ґрунтів; фiзика i гiдрологiя ґрунтів; бiологiя ґрунтів; агрономiчне ґрунтознавство. Звичайно, рiзких меж мiж цими напрямками не було.

У той час важливий внесок у розвиток ґрунтознавства зробили російські, а потім і радянські вчені:В.І.Вернадський (1863-1945), засновник біогеохімії та сучасного вчення про біосферу і ноосферу;К.Д.Глінка (1867-1927), який написав фундаментальний підручник з ґрунтознавства, завідувач кафедри ґрунтознавства у Ново-Олександрiвському, Харківському, Воронезькому й Ленінградському сiльськогосподарських iнститутах; Г.М. Висоцький (1865-1940) розробив основи вчення про водні властивості, водний режим ґрунтів, глеєутворення; К.К.Гедройц (1872-1932) дав глибокий аналіз колоїдних властивостей ґрунтів, розробив учення про поглинальну здатність ґрунтів та основи їх хімічної меліорації; В.Р.Вільямс (1863-1939) об'єднав генетичні концепції В.В.Докучаєва з агрономічними поглядами П.А.Костичева, розвивавбіологічний напрямок ґрунтоутворення у ґрунтознавстві, вивчав гумус ґрунту, розвинув теорію ґрунтотворного процесу і родючості ґрунтів.

У цей період створені науково-дослідні організації ґрунтознавства, ґрунтовий інститут імені В.В.Докучаєва (Москва, 1925), розширюються ґрунтові дослідження, розвиваються всі напрямки ґрунтознавства.

 

VII. Інтенсивна iнвентаризацiя ґрунтового покриву I розвиток мiжнародного співробітництва у ґрунтознавстві.

Цей перiод охоплює тридцятирiччя пiсля закiнчення другої свiтової вiйни (з 1945 до 1974 рр.) i вiдзначається iнтенсивним дослiдженням ґрунтового покриву колонiй Азiї, Африки та Латинської Америки; створенням нацiональних кадрiв ґрунтознавців у слабкорозвинутих країнах, а також накопиченням нового фактичного матерiалу для бiльш детального аналiзу свiтової географiї i систематики ґрунтів. Були проведенi десятки мiжнародних конференцiй i координацiйних нарад-екскурсiй з рiзних проблем ґрунтознавства; створений Мiжнародний ґрунтовий музей в Амстердамi з багатою колекцiєю еталонiв ґрунтів свiту; опублiкована велика кiлькiсть перекладених праць з рiзних аспектiв ґрунтознавства. Усе це стало основою для створення нових уявлень про генезис i географiю ґрунтів свiту, їх класифiкацiю, процеси ґрунтоутворення.

Протягом цього перiоду були проведенi шiсть Мiжнародних конгресiв ґрунтознавців: п'ятий – перший повоєнний – у Кiншасi (1952 р.), шостий – у Парижi (1956 р.), сьомий у Медiсонi (1960 р.), восьмий – у Бухарестi (1964 р.), дев'ятий – у Аделаїдi (Австралiя, 1968 р.) i десятий – у Москвi (1974 р.), присвячений 50-рiччю Мiжнародного товариства ґрунтознавців.

На цих конгресах обговорювалися новi досягнення ґрунтознавства у рамках семи комiсiй: 1) фiзика, 2) хiмiя, 3) бiологiя, 4) родючiсть, 5) генезис, класифiкацiя i картографiя, 6) технологiя, 7) мiнералогiя ґрунтів. Практично на всiх конгресах була дискусія щодо програми світової ґрунтової карти (класифікація, номенклатура, техніка оформлення).

Після війни були складені крупномасштабнi ґрунтові карти практично на всю сільськогосподарську територію колишнього Радянського Союзу. Для кожного господарства вони супроводжувалися нарисом з набором картограм з вмiсту гумусу, обмінного калiю, рухомого фосфору, лужногiдролiзованого азоту та кислотностi.

Численні та багатогранні дослідження ґрунтів у різних країнах і, передусім, у колишньому Радянському Союзі, підтвердили основні положення вчення В.В.Докучаєва, поглибили і розширили його та утвердили як всесвітньо відому сучасну науку про ґрунт. Найбільш важливі досягнення цього періоду: розробка загального ґрунтово-географічного вчення про ґрунтово-біокліматичні зони (Л.І.Прасолов, І.П.Герасимов, О.М.Іванова, М.М.Розов та ін.); розробка вчення про кори вивітрювання і геохімію ландшафтів на основі ідей В.І.Вернадського (Б.Б.Полинов, В.А.Ковда, М.А.Глазовська); розвиток вчення про органічну речовину (І.В.Тюрін, Л.М.Александрова, В.В.Пономарьова, Д.С.Орлов, М.І.Лактіонов та ін.); вивчення ґрунтових процесів та режимів (О.А.Роде, І.М.Скриннікова, І.П. Герасимов, І.С.Каурічев); розробка шляхів підвищення родючості та меліорації ґрунтів (І.М.Антипов-Каратаєв, О.Н.Соколовський, О.М.Можейко, О.М.Грінченко, М.К.Крупський) та багатьох інших питань фундаментального й прикладного ґрунтознавства.

Зміцнювались міжнародні зв'язки ґрунтознавців, що дозволили не тільки утвердити позиції генетичного ґрунтознавства, але й розвинути нові напрямки. У цей період помітний внесок у розвиток генетичного ґрунтознавства зробили зарубіжні вчені (К.Ф.Марбут, Д.Камбелл, С.Матссон, Г.Геррасовітц, Д.Рассел, А.Демолон, С.Ваксман, А.Джоел, Дж.Прескотт, Т.Секі та ін.).