§4. Процесуальний порядок розгляду окремих категорій справ.

При розгляді справ у окремому провадженні суд виходить із необхідності дотримання загальних положень цивільного процесуального права. Однак слід вказати на те, що ЦПК України встановлює певні особливості процедури розгляду справ окремого провадження в залежності від категорії таких справ. Ці особливості варто розглядати окремо по категоріях.

1) Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Особливості розгляду цієї категорії справ пов’язані з визначенням підсудності; встановленням певного кола осіб, що мають право подати відповідні заяви; встановленням певних вимог до змісту заяви, що подається заявником до суду; обов’язковістю призначення експертизи для визначення психічного стану особи, щодо якої відкривається така справа; встановлення відповідних особливостей щодо розгляду справи та змісту рішення суду по таких справах.

За територіальною підсудністю заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною розглядається судом за місцем проживання цієї особи. У випадку, коли така особа перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, таку заяву слід подавати до суду за місцезнаходженням цього лікувального закладу.

Заявниками у вказаних справах може бути певне обмежене коло осіб. До них ЦПК України відносить членів сім’ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад, коли до суду подається заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або про визнання фізичної особи недієздатною. Батьки (усиновлювачі), піклувальники, органи опіки та піклування мають право подавати заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права.

Щодо змісту заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ЦПК України вказує, що у ній повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною – обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до статті 239 ЦПК України якщо у суду буде достатньо даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи, він повинен призначити для встановлення психічного стану такої особи судово-психіатричну експертизу. Особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, може бути направлена на судово-психіатричну експертизу у примусовому порядку, якщо вона явно ухиляється від проходження експертизи. Призначення такої експертизи відбувається у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра.

У рішенні суду, ухваленому у зазначеній категорії справ, суд повинен не лише постановити про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною. Суд повинен також встановити над такою фізичною особою піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначити цій особі піклувальника чи опікуна.

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Особливості розгляду в окремому провадження справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, як і попередньої категорії справ окремого провадження, також стосуються підсудності, змісту заяви, а також суб’єктного складу учасників судового провадження.

За відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності за територіальною підсудністю повинна розглядатися судом за місцем її проживання такої неповнолітньої особи. У самій заяві повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану. До заяви слід додати докази існування цих обставин та відносин.

Відповідно до статті 244 ЦПК України справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю самого заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов’язковою. Тобто відсутність цих представників перешкоджатиме ухваленню відповідного рішення.

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою відбувається судом за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. У цьому разі йдеться про альтернативну територіальну підсудність за вибором заявника. Щодо змісту заяви ЦПК України вимагає від заявника вказати, для якої мети йому необхідно визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою. Крім того, перешкоджати прийняттю заяви буде також відсутність у заяві вказівок на обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Особливістю даної категорії справ є обов’язок суду вчинити ряд додаткових до загального порядку дій вже на стадії підготовки справи до розгляду. Відповідно до статті 248 ЦПК України суд до початку розгляду справи повинен встановити осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також направити запити до відповідних організацій за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційних організацій, органів внутрішніх справ або органів місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Одночасно суд зобов’язаний вжити заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.

Особами, участь яких у розгляді справ цієї категорії є обов’язковою, являються заявник, свідки, зазначені у заяві, та особи, яких сам суд визнає за потрібне допитати.

Особливістю даної категорії справ є також те, що обов’язок суду не обмежується ухваленням законного і обґрунтованого рішення. ЦПК України встановлює ряд обов’язкових дій суду, які він повинен вчинити після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою. У цьому разі суд повинен надіслати рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також нотаріусу за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Крім того, особливістю зазначеної категорії справ є те, що особа, яку суд визнав безвісно відсутньою або оголосив її померлою, може з’явитися, спростувавши факт, встановлений рішенням суду. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, повинен призначити справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасувати своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Таку заяву може подати як сама особа, яку було визнано безвісно відсутньою чи померлою, так і інша заінтересована особа. У цьому разі обов’язком суду також є надсилання відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану нового рішення з метою анулювання актового запису про смерть фізичної особи.

4) усиновлення.

Особливістю даної категорії справ є те, що заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем проживання такої дитини чи повнолітньої особи. Зазначена заява обов’язково повинна містити наступне: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити також відомості про відсутність матері, батька або про позбавлення піклування.

Особливістю даної категорії справ є наявність у ЦПК України вимог не лише до змісту самої заяви, але й вимог щодо додатків до такої заяви. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи: копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя; медичний висновок про стан здоров’я заявника; довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням; інші документи, визначені законом.

Якщо заява про усиновлення дитини подається особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, то до такої заяви також повинні бути додані дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови життя заявників, та про їх можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.

На стадії підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду суд повинен вирішити питання про участь у цій справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, ще й уповноваженого органу виконавчої влади. Залучений у справу орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До цього висновку орган опіки та піклування повинен додати: акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згоду батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.

Відповідно до статті 254 ЦПК України справа про усиновлення повнолітньої особи розглядається з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Крім того, особливістю даної категорії справ є їх розгляд у закритому судовому засіданні з метою охорони та захисту інтересів усиновлюваного.

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Особливостями розгляду в окремому провадженні справ про встановлення таких фактів є чіткий (хоча й не вичерпний) перелік фактів, які можуть бути встановлені судом в окремому провадженні, підсудність даної категорії справ, спеціальні вимоги до заяви. Відповідно до статті 256 ЦПК України суд шляхом ухвалення рішення в окремому провадженні може встановити такі факти:

1. родинних відносин між фізичними особами;

2. перебування фізичної особи на утриманні;

3. каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

4. реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5. проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6. належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7. народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8. смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9. смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Справи за заявами про встановлення факту, що має юридичне значення, територіально підсудна суду за місцем проживання особи, яка таку заяву подає.

У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено: який саме факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. Крім доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, заявник повинен додати до заяви довідку про неможливість відновлення втрачених документів.

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі.

Особливістю розгляду даної категорії справ є те, що ЦПК України чітко вказує, що саме у суду повинна просити особа, яка втратила цінний папір на пред’явника, та до якого місцевого суду за територіальною підсудністю така особа має направляти свою заяву. Відповідно до статті 260 ЦПК України така особа може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними, або ж про відновлення її прав на втрачений цінний папір. А розглядати цю справу може суд за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред’явника або суд за місцем платежу за векселем.

Особливими вимогами до змісту вказаної заяви є обов’язок заявника вказати своє ім’я і місце проживання (для фізичних осіб), або найменування та місцезнаходження (для заявника – юридичної особи); обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель; повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланка, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

На підготовчій стадії суд, у який надійшла заява, постановляє ухвалу, якою зобов’язує заявника зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя до суду. Така публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного папера або за місцем платежу за векселем, а також в одному з офіційних друкованих видань. Крім того, вказана ухвала, постановлена на стадії підготовки справи до слухання, повинна містити заборону здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем. Зазначена публікація повинна містити інформацію, що міститься у поданій суду заяві, а також пропозицію держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель.

Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя не надійде заяви про те, що він є його держателем, суд призначає справу до розгляду в окремому провадженні. У випадку, коли така заява надійде, суд не може продовжувати розгляд справи в окремому провадженні, так як у цьому разі є сенс говорити про існування матеріального спору про право, що унеможливлює розгляд справи в окремому провадженні.

У цьому разі суд постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без розгляду та встановлює строк для пред’явлення заявником позову в загальному позовному порядку до держателя цього цінного папера на пред’явника або векселя про їх витребування. Строк пред’явлення такого позову не може бути більшим двох місяців.

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі. Заявником у такій справі є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Вимогами до заяви є обов’язок заявника зазначити, яку нерухому річ він просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.

Обов’язковими умовами, за яких суд розглядатиме таку заяву є, по-перше, взяття речі, щодо якої подається заява, на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, та, по-друге, подання заяви після закінчення одного року з дня прийняття цієї речі на облік. Недотримання цих умов є підставою для відмови судом заявникові в прийнятті заяви.

8) визнання спадщини відумерлою.

Процесуальними особливостями окремого провадження за заявою про визнання спадщини відумерлою є те, що в порядку територіальної підсудності ці справи розглядаються судом за місцем відкриття спадщини. Заявником у цій категорії справ є орган місцевого самоврядування. У заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Подання зазначеної заяви до закінчення одного року з часу відкриття спадщини також є підставою для відмови у прийнятті заяви судом і відкритті провадження.

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Особливостями даної категорії справ є встановлення обов’язкових умов, за яких можливе таке провадження. Відповідно до статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з’ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи. Така заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно. У разі встановлення лікарем обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцем проживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.

Вимогами до змісту вказаної заяви є обов’язкове зазначення підстав для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлених законом. Крім того, до такої заяви повинен бути доданий висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Особливістю розгляду вказаних заяв є встановлення спеціальних коротких строків їх розгляду. Відповідно до статті 281 ЦПК України заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу – протягом 24 годин; про психіатричний огляд – протягом трьох днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації – протягом десяти днів.

Особливістю цієї категорії справ є визначення обов’язкового кола учасників процесу. Так, справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов’язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов’язані з наданням психіатричної допомоги.

10) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Судом, до якого може бути подана заява про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, є суд за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або суд за місцем виявлення такого хворого. Відповідно до статті 284 ЦПК України у цій заяві повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України «Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз» хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, підлягають обов’язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів та зобов’язані пройти відповідне лікування. У разі ухилення від обов’язкової госпіталізації зазначені особи з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду підлягають розшуку, приводу та обов’язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади. Обов’язкова госпіталізація осіб, щодо яких судом ухвалено відповідне рішення, здійснюється на строк до трьох місяців. Продовження лікування цих осіб здійснюється за рішенням суду на визначений ним строк на підставі висновку лікарської комісії протитуберкульозного закладу.

До заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, повинен бути доданий мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування. Особливістю даної категорії справ є те, що заява подається протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу, а справа за цією заявою повинна бути розглянута судом не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі.

Обов’язковими учасниками розгляду справ такої категорії є особа, стосовно якої подана заява, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби, а також представник протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію.

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку. Так банківською таємницею, зокрема, є наступна інформація:

1. відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2. операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3. фінансово-економічний стан клієнтів;

4. системи охорони банку та клієнтів;

5. інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6. відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7. інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8. коди, що використовуються банками для захисту інформації;

9. інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду.

Крім того, слід мати на увазі, що інформація про банки чи клієнтів, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму, також становить банківську таємницю.

Згідно із статтею 62 вказаного Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, у тому числі за рішенням суду.

Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу. У заяві має бути зазначено:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;

3. найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4. обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;

5. обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника.

Резюме

Одним з видів провадження у цивільному процесі є окреме провадження, яке є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Воно характеризується тим, що є непозовним провадженням, тобто у ньому відсутня будь-яка матеріально правова претензія, яка заявляється позивачем у позовному провадженні, отже відсутній і матеріально-правовий спір, хоча це не виключає наявність між сторонами спору про факт.

Метою окремого провадження є не вирішення матеріально-правового спору між позивачем і відповідачем, не захист порушених суб’єктивних прав та інтересів, а підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, та підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Тобто в порядку окремого провадження відбувається охорона ще не порушених суб’єктивних прав та інтересів, ймовірність порушення яких у майбутньому істотно знижується за наявності ухваленого судом рішення у справі окремого провадження. Підтвердивши наявність чи відсутність юридичних фактів чи прав ухваленням судового рішення у справі окремого провадження, суд здійснює охорону суб’єктивних прав та інтересів осіб. В окремому провадженні суд підтверджує лише неоспорювані права. Наявність чи виникнення спору щодо таких прав призводить до закриття окремого провадження судом без ухвалення рішення.

Відсутність матеріально-правового спору у справах окремого провадження має наслідком і відсутності таких учасників цього процесу, як сторони у позовному провадженні: позивач та відповідач. Їх замінюють заявник та інші заінтересовані особи. Розгляд деяких категорій справ окремого провадження здійснюється суддею і двома народними засідателями, наприклад, справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Особливості судових процедур у справах окремого провадження полягають не лише у суб’єктному складі, а й у додаткових вимогах до заяви та додатків до неї, витребуванні та дослідженні певних доказів, залучення до участі у справі певних осіб, строках розгляду окремих справ…

Терміни та поняття:

Окреме провадження

Заявник у справах окремого провадження

Заінтересовані особи у справах окремого провадження

Неоспорюваний характер прав

Матеріально-правовий спір

Спір про факт

Спір про право

Народні засідателі

Питання для перевірки знань

1. Дайте визначення окремого провадження та розкрийте його суть.

2. У чому полягає непозовний характер окремого провадження?

3. Охарактеризуйте, будь ласка, мету справ окремого провадження, як їх характерну рису.

4. Охарактеризуйте, будь ласка, результат справ окремого провадження, як їх характерну рису.

5. У чому полягає неоспорюваний характер прав, які встановлює суд в окремому провадженні?

6. У чому полягають особливості справ окремого провадження?

7. У чому полягає відмінність справ окремого провадження від справ позовного провадження в залежності від суб’єктного складу такого провадження?

8. Назвіть та охарактеризуйте суб’єктів у справах окремого провадження?

9. Охарактеризуйте особливості складу суду у справах окремого провадження?

10. Поясніть порядок відкриття справ окремого провадження.

11. Охарактеризуйте підстави для відкриття справ окремого провадження.