Єфімов Олександр Миколайович

доцент кафедри цивільного та трудового

права юридичного факультету КНЕУ

ім. В.Гетьмана, кандидат юридичний наук

ел. адреса: oleksandr.yefimov@yefimov-partners.com

тел.067 466 01 15

Розділ 20. Окреме провадження

план

§ 1. Поняття та особливості окремого провадження.

§ 2. Суб’єкти у справах окремого провадження: особливості їх процесуального становища.

§ 3. Порядок та підстави порушення справ окремого провадження. Особливості заяв у окремому провадженні.

§ 4. Процесуальний порядок розгляду окремих категорій справ.

Резюме

Терміни та поняття

Питання для перевірки знань

Список використаних джерел

Джерела, рекомендовані для поглибленого вивчення теми

За результатами вивчення матеріалу необхідно знати:

1) поняття та суть окремого провадження, його особливості;

2) відмінність окремого провадження від позовного;

3) характерні риси окремого провадження як виду цивільного процесу;

4) мету, результат, непозовний та неоспорюваний характер окремого провадження;

5) суб’єктний склад у справах окремого провадження;

6) порядок та підстави порушення справ окремого провадження;

7) особливості розгляду окремих категорій справ у окремому провадженні,

а також уміти:

1) відрізняти окреме провадження від позовного та пояснювати його характерні риси і особливості;

2) складати текст заяв у справах окремого провадження в залежності від категорії таких справ;

3) пояснювати особливості суб’єктного складу у справах окремого провадження;

4) формулювати та обґрунтовувати підстави для відкриття справ окремого провадження;

5) орієнтуватися у нормативних актах, якими регулюються відносини, щодо яких здійснюється окреме провадження у цивільному процесі.

§1. Поняття та особливості окремого провадження.

Цивільне процесуальне право України встановлює три види провадження, у порядку яких розглядаються і вирішуються цивільні справи. Окрім позовного та наказного провадження, одним із таких видів є окреме провадження. Новелою чинного Цивільного процесуального кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2005 року, є визначення окремого провадження на законодавчому рівні. Так, відповідно до ч.1 ст. 234 ЦПК окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Ознаками, які дозволяють виділити його з-поміж інших видів провадження є наступні:

1. Хоча цей вид провадження є непозовним, він усе ж залишається при цьому видом цивільного судочинства.

2. У порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи, метою яких є підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, що мають значення, по-перше, для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, а по-друге, для підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

3. Саме ж окреме провадження здійснюється для охорони прав і інтересів і в тих випадках, коли йдеться про підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, як таких, і в тих випадках, коли йдеться про підтвердження цих фактів для підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

4. Суд в окремому провадженні підтверджує факти лише щодо неоспорюваних прав. Наявність чи виникнення спору щодо таких прав призводить до закриття окремого провадження судом без ухвалення рішення.

Зупинимося на характеристиці наведених вище рис окремого провадження.

Окреме провадження є непозовним видом судового провадження. Непозовний характер його пояснюється тим, що у цьому провадженні відсутня будь-яка матеріально-правова претензія, яка заявляється однією особою (позивачем) до іншої особи (відповідача) через суд з метою захисту порушеного суб’єктивного права чи інтересу. При зверненні до суду у справах окремого провадження особа має за мету не захист порушених прав і інтересів, а їх охорону. Ухвалене судом рішення у справі окремого провадження може бути у майбутньому використане таким заявником для упередження порушення його суб’єктивного права чи інтересу, або ж якщо таке порушення все ж таки настане, то наявність судового рішення у справі окремого провадження звільнить такого заявника від обов’язку доведення у суді фактів, що встановлені ухваленим судом рішенням у справі окремого провадження. Наприклад, якщо недієздатна особи вчинить правочин про дарування свого майна іншій особі, то її опікун може звернутися до суду з позовом про визнання такого договору недійсним внаслідок дефекту волі дарувальника на укладення такого договору. Наявність рішення суду про визнання особи недієздатною, ухваленого в окремому провадженні, підтвердить факт недієздатності сторони договору, про визнання якого недійсним звернувся вже у позовному провадженні опікун.

Характерна риса окремого провадження як непозовного провадження цивільного судочинства полягає ще й у тому, що в окремому провадженні разом із застосуванням принципів цивільного судочинства, таких як принцип диспозитивності, безпосередності, усності, гласності судового процесу та його повної фіксації технічними засобами та інших принципів, певні принципи цивільного судочинства не застосовуються. Відповідно до частини 3 статті 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. З незастосуванням принципу змагальності у справах окремого провадження не погоджується Ю.С. Червоний. Він вказує на те, що принцип змагальності може й повинен мати місце при розгляді судами таких категорій справ, як визнання особи обмежено дієздатною, або недієздатною, надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або отримання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Ю.С. Червоний вважає, що залучені до участі у вказаних справах окремого провадження особи можуть спростовувати факт обмеженої дієздатності, каліцтва тощо залежно від категорії справи [22, с.294]. З вказаною думкою є сенс погодитися, так як цивільне процесуальне законодавство хоча й виключає наявність у справах окремого провадження спору про право, однак допускає можливість існування у цих справах спору про факт. Вирішення справи за наявності такого спору про факт без застосування принципу змагальності учасників провадження, що мають протилежні погляди на існування факту, було би необ’єктивним.

Ознакою непозовного характеру справ окремого провадження проявляється у неможливості передачі справ окремого провадження на розгляд третейського суду і не можливості їх закриття у зв’язку з укладенням мирової угоди. Передати на розгляд третейського суду чи затвердити мирову угоду суд може лише у випадках, коли між учасниками провадження існує чи існував спір про право, що є ознакою позовного провадження. Відповідно до частини 6 статті 235 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відсутність позовного характеру справ окремого провадження підтверджується й складом учасників такого провадження, що відрізняється від складу учасників позовного провадження, яким є сторони у позовному провадженні: позивач і відповідач. Відповідно до частини 4 статті 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, які і є суб’єктами окремого провадження. Слід мати на увазі, що справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи, тобто за відсутності заінтересованої особи, засудженої до позбавлення волі. У цьому разі набувати процесуальних прав та виконувати процесуальні обов’язки, тобто бути процесуально дієздатною така особа може через свого представника.

Другою характерною рисою справ окремого провадження є те, що метою такого провадження є не вирішення матеріально-правового спору між позивачем і відповідачем, не захист порушених суб’єктивних прав та інтересів, а, по-перше, підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, та, по-друге, підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Тобто в порядку окремого провадження відбувається охорона непорушених суб’єктивних прав та інтересів, ймовірність порушення яких у майбутньому істотно знижується за наявності ухваленого судом рішення у справі окремого провадження. Наприклад, за наявності судового рішення про встановлення факту каліцтва значно знижується можливість існування матеріально-правового спору про призначення пенсії або отримання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Таким чином внаслідок існування рішення суду, ухваленого у справі окремого провадження, знижується ймовірність виникнення матеріально-правового спору, а отже відбувається охорона суб’єктивних прав та інтересів особи.

Із другої характерної риси окремого провадження – охорони суб’єктивних прав та інтересів осіб, як мети даного виду провадження – випливає третя характерна риса цього виду цивільного провадження. Але у цьому разі охороною прав і інтересів є не стільки мета окремого провадження, а результат, який досягається у разі ухвалення відповідного судового рішення. При цьому такий результат окремого провадження досягається в обох випадках: як у випадку, коли йдеться про підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, так і у випадку, коли йдеться про підтвердження наявності чи відсутності прав. Підтвердивши наявність чи відсутність юридичних фактів чи прав ухваленням судового рішення у справі окремого провадження, суд здійснює охорону суб’єктивних прав та інтересів осіб.

Останньою, четвертою характерною рисою окремого провадження, що відрізняє його від позовного провадження є те, що в окремому провадженні суд підтверджує лише неоспорювані права. Наявність чи виникнення спору щодо таких прав призводить до закриття окремого провадження судом без ухвалення рішення. Як уже вказувалося вище, відповідно до частини 6 статті 235 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тобто порушене суб’єктивне право, якщо таке порушення виявляється у процедурі окремого провадження, не втрачає можливості бути захищеним. Однак захистити його суд може вже у позовному провадженні. Наприклад, відповідно до статті 109 СК України подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Тобто за наявності вказаного вище договору та відсутності матеріально-правового спору між подружжям, їх шлюб може бути розірваний судом шляхом ухвалення рішення в окремому провадженні. Суд у такому разі перевіряє факт відсутності спору про право. Відповідно до частини 3 статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Якщо ж суд встановить наявність спору право між подружжям, то на підставі частини 6 статті 235 ЦПК України суд залишає таку заяву про розірвання шлюбу без розгляду і роз’яснює подружжю, що вони мають право подати позов про розірвання шлюбу на загальних підставах, відповідно до статті 110 СК України.

У науковій літературі виокремлюються також такі особливості справ окремого провадження [22, с. 292-294]:

1. предметом судового розгляду цих справ в основному є інтереси заявників, що охороняються законом. Інтерес, що охороняється законом – це самостійний предмет захисту в справах окремого провадження, який є складовою частиною права і має місце в окремому провадженні внаслідок відсутності в справі сторін із протилежними юридичними інтересами [20, с. 24];

2. у справах окремого провадження виключається розгляд матеріально-правового спору, оскільки це суперечить природі цього виду цивільного судочинства, в якому суд лише підтверджує наявність або відсутність фактів, з якими пов’язана реалізація суб’єктивного права;

3. у справах окремого провадження можливий спір про факт, що вимагає судового підтвердження, але не матеріально-правовий спір;

4. окреме провадження має мету, відмінну від мети позовного провадження. Метою позовного провадження є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод і інтересів. Метою окремого провадження може бути як охорона інтересів заявника та заінтересованих осіб, так і захист ще не порушених прав заінтересованої особи (наприклад, у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, а також про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (гл. 2 і 3 розділу IV ЦПК);

5. у окремому провадженні застосовуються принципи диспозитивності, безпосередності, усності, гласності судового процесу та його повної фіксації технічними засобами. Не застосовуються положення щодо змагальності та меж судового розгляду (ч. 3 ст.235 ЦПК);

6. заявник та заінтересована особа мають загальні права та обов’язки, встановлені ст. 27 та ч. 5 ст. 31 ЦПК, за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК;

7. справи окремого провадження проходять ті самі стадії цивільного процесу, що й стадії справи у позовному провадженні, однак доповнюються певними процесуальними діями, віднесеними до тієї чи іншої категорії справ;

8. у справах окремого провадження у зв’язку з відсутністю спору відсутні й сторони (позивач та відповідач), а також треті особи;

9. особливістю на стадії попереднього розгляду є те, що окремі категорії справ окремого провадження можуть порушуватися лише за заявами осіб, указаних у законі.

Слід вказати, що попередній ЦПК УРСР 1963 року, який був чинним до 31 грудня 2004 року, встановлював вичерпний перелік справ, які могли розглядатися в окремому провадженні. На відміну від нього новий ЦПК України значно розширив коло справ, що підлягають розгляду в порядку окремого провадження. Крім того, новий ЦПК України встановив, що цей перелік не є вичерпним. У випадках, передбачених законом, у порядку окремого провадження можуть розглядатися й інші справи.

Відповідно до статті 234 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються справи про:

1. обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2. надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3. визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4. усиновлення;

5. встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6. відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;

7. передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8. визнання спадщини відумерлою;

9. надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10. обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11. розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Окрім зазначеного переліку відповідно до частини 3 статті 234 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Особливості розгляду справ окремого провадження встановлюються ЦПК України для кожної категорії справ окремого провадження конкретно.