Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Магістерська робота - копия.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
27.08.2019
Размер:
90.34 Кб
Скачать

2.3. Єдиний соціальний внесок та його характеристика

Фінансування соціальної сфери може здійснюватися із чотирьох основних джерел: 1) певний відсоток від застрахованих заробітків, що сплачується працівниками; 2) відсоток від застрахованого фонду заробітної плати, що сплачується роботодавцями; 3) участь держав за рахунок загальних або спеціальних податків; 4) інші надходження (наприклад, за рахунок продажу державної власності, державних боргових запозичень, доходу від інвестування надлишкових страхових коштів тощо). Якщо метою є забезпечення мінімального доходу (прожиткового мінімуму) чи певних стандартів послуг для всього населення країни, тоді найчастіше вдаються до фінансування з державного бюджету за рахунок загальних податкових надходжень.

Фінансування через загальні податки переважно пов’язане з універсальними схемами соціального забезпечення, тобто коли єдині за розміром допомоги чи пенсії виплачують усім громадянам або резидентам без урахування чинника доходів, зайнятості, матеріального стану та джерел існування. Якщо ж метою є заміщення втраченого заробітку (доходу) за умови настання певного соціально ризику (старість, інвалідність, безробіття, хвороба тощо), тоді переважає фінансування за рахунок страхових внесків як відсоток від заробітку.

Зазвичай уряди неспроможні фінансувати видатки на соціальний захист у потрібному обсязі за рахунок загальних податків, тому традиційним способом вирішення цієї проблеми стало формування системи соціального страхування. Вона передбачає, що розмір матеріального забезпечення безпосередньо залежить від тривалості сплати внесків, їх суми та розміру застрахованого заробітку.

Ідея запровадження законодавчих змін із введення спрощеної системи оподаткування не є новою. Ще у 2001 році державою було ініційовано розроблення законопроекту про єдиний соціальний внесок, але через низку політичних факторів цей процес затягнувся.

Лише протягом 2006-2008 років народними депутатами було внесено сім законопроектів щодо впровадження єдиного соціального внеску, однак кожен з них містив ряд суттєвих недоліків та упущень.

Саме система загальнообов’язкового державного соціального страхування відіграє значну роль у фінансуванні соціальної сфери України. Від своєчасного надходження страхових внесків значною мірою залежить ефективність вітчизняної системи спільного захисту. Тому впровадження єдиного соціального внеску потребує особливої уваги та додаткового дослідження.

Багаторічні дебати парламентарів про введення єдиного соціального внеску увінчались прийняттям Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування” від 08.07.2010 р. № 2464-VI, який набирає чинності з 01 січня 2011 року [1].

Запровадження єдиного соціального внеску є хорошою ідеєю, оскільки це дасть змогу ліквідувати дублювання страховими фондами функцій, пов’язаних з реєстрацією страхувальників, формуванням інформаційної системи відомостей про застрахованих осіб, збором коштів, забезпеченням звітності тощо, скоротити видатки фондів та більш ефективно використовувати кошти соціального страхування.

Система загальнообов’язкового соціального страхування з 01 січня 2011 року працюватиме за новими правилами, оскільки набуває чинності Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування” від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі – Закон № 2464) [1].

Основною ідеєю Закону № 2464 є запровадження єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що замінить страхові внески до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. При цьому залишаються чинними у частинах, що не суперечать закону про єдиний соціальний внесок, чотири соціальні закони, а саме:

1) Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV;

2) Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ;

3) Закон України “Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 р. № 1533-ІІІ;

4) Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. № 1105-ХIV.

Ці окремі соціальні закони продовжують визначати порядок отримання дотацій та допомоги від фондів соціального страхування. За відповідними фондами соціального страхування залишається й право контролю своїми коштами.

Втратили чинність лише Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11.01.2001 р. № 2213-ІІІ та частково Закон України “Про збір на обов’язкове пенсійне страхування” від 26.06.2007 р. № 400/97-ВР (у частині зборів) і Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22.02.2001 р. № 2272-ІІІ (у частині страхових тарифів) [1].

З 01.01.2011 року вступив в силу Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.

Згідно Закону єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за даними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування [8].

Даний внесок не входить до Податкової системи держави, тому порядок його нарахування, обчислення та сплати вона регулює.

Адміністрування даного платежу буде здійснювати Пенсійний фонд України, крім того на нього покладено зобов’язання вести Державний реєстр загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який складається з реєстру застрахованих осіб та страхувальників.

Згідно Закону №2464 платники єдиного соціального внеску поділяються на дві групи: застраховані особи та страхувальники.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок [1].

Страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

До страхувальників належать:

1. Роботодавці:

а) підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

б) фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців);

в) фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) [1];

г) дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

д) дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України.

2. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

До застрахованих осіб належать такі категорії:

1. Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

До членів сімей фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15-річного віку, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - підприємцем, але спільно з ним провадять підприємницьку діяльність і отримують від цього частину доходу.

2. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

3. Працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють:

1) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому підпункту 1 пункту [1];

2) у фізичних осіб - підприємців на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

3) у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).

4. Фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому підпункту 1. цього пункту, чи у фізичних осіб - підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців).

5. Громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України).

6. Особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді.

7. Працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постійній основі.

8. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу.

9. Батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства.

10. Особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

11. Особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту.

12. Особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

13. Один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства [1].

Для підприємств, установ та організацій, незалежно від форм їх власності, видів діяльності та господарювання, що використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору чи на інших передбачених чинним законодавством умовах, єдиний внесок нараховується на суму оплати праці за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші компенсаційні та заохочувальні виплати (у тому числі в натуральній формі), які визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995р. № 108/95-ВР та на суму винагороди фізичним особам за цивільно-правовими договорами. Така ж база утримання соціального внеску становитиме для працівників – громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що працюють на таких підприємствах [1].

Юридичні особи, які виплачують допомогу по тимчасовій працездатності, допомогу чи компенсацію відповідно до законодавства, здійснюють нарахування єдиного внеску на суму оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок роботодавця, допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги або компенсації відповідно до законодавства. Для працівників, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, базою утримання єдиного внеску є сума допомоги по тимчасовій непрацездатності (табл. 2.4.).

Таблиця 2.4.