Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Юридичний коледж

Курсова робота

з Цивільного процесуального права України

на тему:

«Інститут забезпечення позову»

Виконала:

студентка групи ПР-41

Кулик Марія В.

Перевірила:

Савчин Наталія В.

Івано-Франківськ

2012р.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………...…………..3

Розділ 1.Підстави та порядок забезпечення позову……………………..……...5

1.1.Поняття забезпечення позову………………………………………….7

1.2.Підстави для забезпечення позову…………………………………….9

Розділ 2.Процесуальний порядок забезпечення позову судом……………….13

2.1.Розгляд заяви про забезпечення позову……………………………..15

2.2.Способи забезпечення позову………………………………………..20

Розділ 3.Відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову…………..22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….29

ВСТУП

Актуальність обраної теми дослідження пов’язана з необхідністю існування інституту забезпечення позову в процесуальному законодавстві як цивільному, так і господарському, адміністративному. Адже цей інститут є характерним для всіх вказаних галузей вітчизняного процесуального права.

Забезпечення позову є важливим і передусім дієвим засобом унеможливлення уникнення недобросовісним контрагентом цивільної відповідальності, а також ефективним засобом забезпечення реального виконання судового рішення. Необхідність такого інституту є очевидною. Коли відповідачу стає відомо про пред’явлення до нього позову, він може вжити заходів для того, щоб рішення не виконувалося: скрити грошові кошти, продати нерухомість чи інше майно, передати майно на схов іншим особам тощо.

Водночас це достатньо жорсткий механізм впливу, який може стати причиною збитків.

Інститут забезпечення позову в цивільному процесі за радянських часів досліджували М. Гуревич, А. Добровольський, П. Логінов, М. Штефан. Водночас в українській доктрині аналіз цього явища зводиться лише до констатації факту існування цього інституту та визначення процесуальних методів застосування заходів до забезпечення позову. Проблеми, з якими стикаються практикуючі юристи, викликали появу численних публікацій щодо цього у фаховій періодиці. Останнім часом широко обговорюється недосконалість цього інституту та випадки зловживання інститутом забезпечення позову та пошук шляхів удосконалення його правового регулювання.

Метою роботи є дослідження інституту забезпечення позову шляхом порівняльного аналізу регулювання правових відносин, які складаються у сфері забезпечення позову за старим і новим цивільним процесуальним законом, за господарським, адміністративним процесуальним законом.

Визначена мета дослідження передбачає застосування компаративістського методу дослідження даної проблематики.

Завдання роботи – виявлення позитивних моментів в регулюванні інституту забезпечення позову в інших процесуальних галузях права задля обговорення можливості та доречності їх рецепції до цивільного процесуального законодавства.

Очікуваними результатами дослідження є окреслення шляхів вдосконалення інституту забезпечення позову в цивільному процесуальному законі.

Об’єктом дослідження є інститут забезпечення позову в процесуальному законодавстві України.

Предметом роботи є інститут забезпечення позову за чинним цивільним процесуальним законодавством України.

Розділ 1.Підстави та порядок забезпечення позову

Забезпечення позову - це діяльність суді чи суду по застосуванню передбачених законом мір, гарантуючих реальне виконання майбутнього рішення по справі в тому випадку, якщо позов буде задоволений .

Іншими словами, забезпечення позову — це, також, вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Слід вказати, що позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо [17:305].

Інститут забезпечення позову за ЦПК УРСР врегульовався статтями 149-158 і спрямовував проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Ним (інститутом забезпечення позову) усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Підстави та порядок забезпечення позову за старим ЦПК УРСР від 18.07.1963 року врегульовувалися наступним чином.

Забезпечення позову допускалося на будь-якій стадії розгляду справ, якщо неприйняті міри забезпечення могли ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Міри по забезпеченню позову приймалися судом чи суддею за клопотанням осіб, які брали участь у справі, чи по своїй ініціативі (ст. 156 ЦПК УРСР) [12: 228].

Прохання осіб, які беруть участь у справі, про забезпечення позову могло бути викладено як письмово так і усною (наприклад, позивач вправі вказати про це в позовній заяві, заявити в ході судового засідання клопотання, звернутись до судді чи суду з окремою заявою про забезпеченню позову). Чинний цивільний процесуальний кодекс чітко передбачає не тільки письмову форму заяви про забезпечення доказів, а ще подає вимоги до її змісту.

За ЦПК УРСР, будь-яких спеціальних вимог до виконання такого прохання не передбачалося. Суддя одноособово вирішував питання про забезпечення позову в момент порушення цивільної справи і їх стадії підготовки, а також в ході судового розгляду, якщо справа розглядалася не в колегіальному складі. При колегіальному розгляді справи клопотання про забезпечення позову можливе було лише по порушеній справі. Тому при залишенні зави без руху (ст. 139 ЦПК) прохання про залишення позову не розглядалася і фактично залишалася без розгляду. Заява про забезпечення позову вирішувалася суддею чи судом, який розглядає справу, в той же день без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь по справі. Така оперативність необхідна, оскільки відповідач може анулювати предмет спору (продати, сховати, привести в непридатність і т.д.). З приводу забезпечення позову виносилася ухвала суду (судді), яка мала виконуватися у порядку, передбаченому для виконання рішень суду (ст. 156 ЦПК УРСР). Після винесення ухвали суд негайно передавав судовому виконавцю виконавчий лист для виконання [14: 189].