- •2. Зародження і розвиток ідей і концепцій єдиної Європи.
- •3. Визначення, чинники, сучасні концепції європейської інтеграції.
- •4.Етапи створення Європейського Союзу.
- •5.Початок галузевої інтеграції в Європі. Створення єсвс.
- •6.Підготовка і створення єес та Євроатому.
- •7. Розвиток європейського політичного співробітництва і трансформація європейської системи безпеки.
- •8. Становлення спільної зовнішньої і безпекової політики єс.
- •9. Формування Європейської спільної безпекової і оборонної політики.
- •10. Три опори Європейського Союзу.
- •11. Відносини єс і сша в 1990 – 2010 рр.
- •13.Війна в Іраку 2003 р. І криза трансатлантичних відносин.
- •14.Азіатська політика Європейського Союзу: основні напрямки, документи й інститути.
- •15.Формування Євро-Середземноморського партнерства.
- •16.Основні чинники розвитку взаємодії між Європейськими спільнотами / Європейським Союзом і Японією.
- •19. Загальна характеристика відносин Європейського Союзу з країнами Азійського регіону в контексті практичної реалізації Спільної зовнішньої і безпекової політики єс.
- •20. Європейський Союз і азіатська економічна криза 1997 р.
- •21.Сучасна регіональна програма єс для країн Азії на період до 2013 року.
- •23. Сучасні відносини єс з азійськими регіональними організаціями та форумами (Південно-Азійська асоціація регіонального співробітництва, асеан, Азійсько-європейська зустріч).
- •24. Європейський Союз і країни асеан.
- •25. Проблеми майбутнього забезпечення європейської безпеки: внутрішні та зовнішні аспекти.
- •27. П’яте розширення єс: позитивні й негативні наслідки. Значення п’ятого розширення для України.
- •26. Механізми й інститути підготовки п’ятого розширення Євросоюзу.
- •28. Політика єс у Середземноморському регіоні: інтереси і механізми їхньої реалізації
- •30. Європейська політика сусідства: формування і зміст
- •32. Близькосхідний конфлікт та спроби його врегулювання
- •33. Україна і Європейський Союз Правова основа
- •Прагнення України до повноцінного членства в єс
- •Позиція і політика єс
- •34. Основні документи й інститути співробітництва між єс і Україною.
- •35. Відносини єс і Росії
- •36. Сучасний стан відносин єс і Росії
- •37. Загальна характеристика сучасного стану відносин єс – Африка
- •39. Відносини єс з азіатськими країнами снд Загальна характеристика Азіатсько-Тихоокеанського регіону
- •38. Формування та розвиток відносин єс з країнами снд
- •40. Розвиток сучасного стратегічного партнерства між єс та країнами Африки: цілі, принципи, напрями. Сучасна спільна Стратегія єс – Африка.
- •41. Австралія та Нова Зеландія у міжнародній політиці єс.
- •42. Особливості та напрями співробітництва єс з провідними регіональними державами Азії (Індія, кнр, Японія).
- •45. Регулярні саміти єс – Латинська Америка. Міжрегіональні відносини єс з «Групою РіО».
- •46. Основні засади та напрями відносин єс з меркосур
- •47. Єс та держави Центральної Америки
- •48. Особливості взаємодії єс з Андським Співтовариством
- •49. Мексика та Чилі у латиноамериканській політиці єс.
- •50. Єс та нові актори міжнародних відносин (брік, віста, New eleven).
- •51. Місце єс серед основних акторів міжнародних відносин.
13.Війна в Іраку 2003 р. І криза трансатлантичних відносин.
Війна́ в Іра́ку — це вторгнення Збройних сил Сполучених Штатів та Збройних сил Великобританії 20 березня 2003 року на теріторію Іраку, за підтримки урядів країн що входили у міжнародну коаліцію.
Оскільки учасниками коаліції мандат ООН на інтервенцію не був отриманий, легітимність вторгнення була під сумнівом. Головною офіційною причиною війни була оголошена наявність в Іраку зброї масового ураження, а думки щодо обґрунтованості цього твердження значно варіювались серед країн-членів ООН. Після приблизно трьох тижнів боїв, збройні сили коаліції окупували Ірак, поклавши край правлінню Саддама Хусейна та його Баатистської Партії. Результатом інтенсивних та тривалих пошуків спеціально створеної урядом США команди для пошуку іракської зброї масового ураження стали всього кілька снарядів із хімічною начинкою, що склало разючий контраст із передвоєнними застереженнями про наявність значної збройової програми. Після завершення активних боїв та капітуляції регулярної іракської армії, розпочався період окупації Іраку.
Офіційним приводом для вторгнення був заявлений зв'язок режиму Саддама Хусейна з міжнародним тероризмом, зокрема рухом «Аль Каїда», а також інформація ЦРУ про наявність в Іраку запасів зброї масового ураження, що згодом не знайшла підтвердження. Рішення про застосування військової сили проти Іраку підтримали 45 держав світу. Військові контингенти виділили 32 держави. 98% військ вторгнення надали США і Великобританія.
Дата: 20 березня 2003 — 15 грудня 2011
Місце: Ірак
Результат: Військова і політична перемога США. Повалення та страта Саддама Хусейна. Капітуляція регулярної іракської армії. Перехід до налагодження мирного життя.
Щодо кризи эвроатлантичних выдносин Хоч бойову операцію було проведено бездоганно, і американські війська довели, що вони здатні не тільки завдавати повітряних ударів, а й досягати успіху в сухопутних битвах, — політичне забезпечення акції з повалення Саддама Хусейна Вашингтон фактично провалив. І річ не тільки у виникненні чергового вогнища напруженості у відносинах з тією ж таки Росією та державами регіону, котрі підтримали дії американців під час першої іракської кампанії.
Військова операція США, проведена без згоди ООН, розколола міжнародну спільноту, зачепивши й інші міжнародні організації, зокрема ЄС та НАТО. Війна в Іраку істотно позначилася на розвитку трансатлантичних відносин, ставши на початку XXI ст. однією з головних причин загострення суперечностей між Європейським Союзом та США. Ряд європейських держав, авангард яких становили передусім Франція і Німеччина, виступили проти війни. Важливу роль в іракській кампанії мала відіграти Туреччина, на території якої США планували розмістити американський контингент для вторгнення в Ірак з півночі. Проте турецький парламент відмовив у цьому американцям.
Однією з причин трансатлантичних суперечностей аналітики називають розбіжності між американською та європейською стратегічними культурами. Так, США, маючи військово-технічну перевагу і здатність ефективно використовувати свої збройні сили, віддають перевагу вирішенню конфліктів із позиції сили, як це було в Іраку. Тоді як європейські країни прагнуть до політичного і дипломатичного врегулювання конфліктних ситуацій.