14.Азіатська політика Європейського Союзу: основні напрямки, документи й інститути.

Сьогодні Центрально-Азіатський регіон привертає до себе інтерес усіх без винятку світових держав. По-перше, тут зосереджені багаті родовища нафти і газу, а по-друге, цей район Землі має стратегічно важливе розташування на євразійському континенті. До цих пір найбільш активними і впливовими гравцями в Центральній Азії були Росія, США і Китай, але з недавніх пір особливий інтерес до нашого регіону виявляє і Європейський союз.

Основні цілі співробітництва ЄС з Центральною Азією можуть бути сформульовані наступним чином:

Забезпечення стабільності та безпеки країн регіону;

Надання допомоги у ліквідації бідності та підвищення рівня життя;

Розвиток / налагодження більш тісних зв'язків як всередині Центральної Азії та ЄС, зокрема, в галузі енергетики, транспорту, вищої освіти та екологічного сектора.

Найважливішим документом, на якому грунтується взаємини країн ЦАР і ЄС є дві стратегії. Перша стратегія була розроблена в 19995 р., але офіційно вступила в силу в 1999 році. Друга стратегія була затверджена 21-22 червня 2007 року на засіданні Європейської ради і розрахована на період 2007-2013 р. р. Стратегія партнерства та співробітництва на період 1999-2006 рр. (УПС). Угода про партнерство та співробітництво встановлює між країнами Центрально-Азіатського регіону та Європейським Союзом стабільні політичні відносини, закріплюючи розширення зв'язків між країнами ЦАР і ЄС.

15.Формування Євро-Середземноморського партнерства.

В 1995 була прийнята Барселонська декларація, основоположна програма регіонального співробітництва Європейського союзу з країнами Середземноморського басейну в таких областях, як політика, безпека, економіка, фінанси, соціальна та гуманітарна сфера, культура ^[51]. Одна з основних цілей організації - створення зони вільної торгівлі в Середземномор'ї.

Євросередземноморського партнерство (Барселонський процес, або Євромед), 10-річний ювілей якого відзначався 27-28 листопада 2005 р. на саміті глав держав і урядів в Барселоні, на наш погляд, є унікальною, амбітною і досить успішною ініціативою створення нових регіональних зв'язків між країнами з різними цивілізаціями, культурами і релігіями. Відправною точкою Євросередземноморського партнерства в його нинішньому вигляді між країнами Європейського союзу і країнами південного узбережжя Середземного моря в політичній, економічній і соціальній сферах стала тепер вже історична установча конференція міністрів закордонних справ цих країн в Барселоні (Іспанія) 27-28 листопада 1995 Проведення цієї конференції стало важливим кроком на шляху подолання комплексу традиційних суперечностей і проблем регіону. Діалог по лінії Північ - Південь був поставлений на міцну основу, визначену спільно прийнятим документом - Барселонської декларацією. Країни Середземномор'я продемонстрували чітко виражену загальну волю і прагнення вийти на новий рівень цивілізованого співіснування. Досягла до 1995 р. небезпечних масштабів напруженість в Середземномор'ї була направлена ​​в русло діалогу, що значно обмежило рівень конфронтаційності в регіоні.

Десять років після згаданої конференції Євросередземноморського партнерство охоплює 35 країн: 25 країн Європейського союзу та 10 країн Південного та Східного Середземномор'я: Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданію, Ліван, Марокко, Палестинську національну адміністрацію, Сирію, Туніс і Туреччину. Статус спостерігачів мають Ліга арабських держав, Союз арабського Магрибу, Лівія, Мавританія, а також країни - кандидати на членство в Європейському союзі - Болгарія, Румунія і Хорватія. Найважливішим документом, прийнятим установчої конференцією в 1995 р., була Барселонська декларація, яка одночасно є основоположною програмою регіонального співробітництва в Середземноморському басейні в таких областях, як політика, безпека, економіка, фінанси, соціальна та гуманітарна сфера, культура.

В ювілейному саміті Євросередземноморського партнерства в Барселоні 27-28 листопада 2005 р. прийняла участь представники 25 країн ЄС, 10 арабських держав Південного та Східного Середземномор'я, Ізраїль, Туреччина, а також керівники Єврокомісії та Європарламенту, спостерігачі з ряду країн, у тому числі США. Більшість країн ЄС було представлено на найвищому рівні. Зокрема, вперше у міжнародній зустрічі брала участь новий канцлер Німеччини Ангела Меркель. Однак більшість арабських лідерів практично проігнорували саміт. Слід відмітити, що на зустріч у Барселоні не приїхали президент Єгипту Хосні Мубарак, королі Марокко та Йорданії - Мохаммед VI і Абдалла II, президенти Сирії та Лівану - Башар Асад і Еміль Лахуд, а також президент Алжиру Абдельазіз Бутефліка. Ці країни були представлені главами урядів або міністрами закордонних справ. Не прибув на саміт і прем'єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон. У програмі форуму було визначено мету зустрічі: "створення на обох берегах Середземного моря, північному і південному, спільного простору миру, стабільності, процвітання і безпеки". Основна увага на саміті було приділено розвитку співпраці в трьох головних сферах - політики і безпеки; економіки та фінансів; в соціальній і культурній.

Протягом перших десяти років свого існування Барселонський процес значною мірою сприяв активізації відносин країн Європи та Південного Середземномор'я. Барселонський процес має потужний потенціал постійного успішного розвитку та вдосконалення, оскільки в цьому життєво зацікавлені народи Європи, Близького Сходу та Північної Африки. На наш погляд, є всі підстави оптимістично оцінювати перспективи майбутнього розвитку Барселонського процесу, який до того ж має ряд поки що нереалізованих резервів для свого розвитку. Видається, що одним з таких резервів може стати приєднання в недалекому майбутньому до Євросередземноморського партнерству Чорноморсько-Каспійського регіону, тим більше, що його учасниками вже є такі чорноморські країни, як Туреччина, Румунія і Болгарія.