23. Сучасні відносини єс з азійськими регіональними організаціями та форумами (Південно-Азійська асоціація регіонального співробітництва, асеан, Азійсько-європейська зустріч).

Регіональна інтеграція є важливою особливістю розвитку сучасних міжнародних відносин; у світі практично не залишилось держав, які б не були членами однієї або кількох їх груп. Інтеграційні угруповання перетворилися на важливий інструмент світової політики, зовнішньоторговельної та інвестиційної світової економіки. Створені в 1957 р. Європейське Економічне співтовариство (ЄЕС), нині пройшовши ряд інтеграційних перетворень ЄС, в 1967 р Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) заснована в 1985 році Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва (СААРК), а також АСЕМ (The Asia-Europe Meeting ASEM - Форум «Азія - Європа») стали найбільш успішними прикладами регіональної інтеграції в Європі та Східній Азії, навколо  яких розгортаються інтенсивні інтеграційні процеси, у взаємодії з ними зацікавлені впливові «гравці» світової політики і економіки. Сучасні відносини між ЄС та цими організаціями розвиваються досить динамічно, адже країни-учасниці зацікавлені у - регіональній безпеці, політичній стабільності, економічному розвиткові, зберігання конкурентоспроможності в глобалізованому світі. 

24. Європейський Союз і країни асеан.

Спочатку зустрічі АСЕМ, які починаючи з 1996 року проводяться з періодичністю раз на два роки, замислювалися як платформа для дискусій між учасниками інтеграційних об'єднань - ЄС і АСЕАН. Однак поступово форум розростається: на наступній зустрічі в дискусіях на правах офіційних учасників будуть брати участь Росія, Австралія і Нова Зеландія - відповідні угоди були підписано з ними в Брюсселі.

Основним посланням підсумкової декларації 2010 року стала необхідність посилення кооперації між двома регіонами. Країни одностайно висловили готовність об'єднати зусилля для після кризового відновлення та реформи економіки. При цьому, з одного боку, мова йде про збільшення інвестицій, вирішенні соціальних завдань, з іншого - про необхідність серйозного реформування світової фінансової системи, в тому числі, Міжнародного валютного фонду, який як європейські, так і азіатські держави хочуть бачити «більш надійним і ефективним ». Пов'язують вони це, в першу чергу, з перерозподілом голосів в організації на користь динамічно розвиваються.

25. Проблеми майбутнього забезпечення європейської безпеки: внутрішні та зовнішні аспекти.

Активізація зусиль ЄС у сфері зовнішньої політики та політики безпеки була спричинена неспроможністю ЄС самостійно врегулювати конфлікт на Балканах, ігноруванням думки ЄС щодо антитерористичної операції в Іраку, усвідомленням власної військово-технологічної відсталості, розумінням змін, що відбулися у змісті і масштабах загроз та визнанням необхідності побудови відповідної стратегії реагування. Все перераховане вище призвело до концептуальних змін у європейській безпековій політиці та появи ініціатив щодо створення власних європейських військових інструментів впливу на світову політику (у межах так званої “жорсткої безпеки”).

Наприкінці ХХ століття, незважаючи на співпрацю європейських країн з метою реалізації власної політики у сфері безпеки та оборони, колективну безпеку в межах Європи за загальною згодою гарантувала Організація Північно-Атлантичного Договору (НАТО). Це чітко продемонструвала неспроможність ЄС самостійно, без військової підтримки США, вирішити міжнаціональний конфлікт (Боснія і Герцеговина), що спалахнув у Європі. Очевидною стала необхідність формування військових ресурсів, на які могли б спиратися європейські країни для реалізації власних рішень у сфері безпеки та оборони. Наступні зусилля були зосереджені на розвитку матеріальної бази ЄПБО – створенні військових контингентів та консолідації відповідних ресурсів.

Під час саміту ЄС у грудні 1999 року (Гельсінкі) був визначений напрям розвитку військової сфери, відомий як Гельсінська Основна Мета, або Основна Мета 2003. Відповідно до неї країни-члени ЄС мали досягти оперативної спроможності розгортати протягом 60 діб військовий контингент чисельністю 50–60 тисяч осіб і підтримувати їх протягом року з метою виконання Петерсберзьких завдань (Petersberg Tasks, 1992 р.). Ці завдання передбачають гуманітарні, рятувальні та миротворчі місії, залучення військових сил до врегулювання криз, зокрема заходи, спрямовані на встановлення миру.

Зазначалося, що розгорнуті сили мають бути самодостатніми, з необхідним рівнем командування та контролю, розвідними можливостями, логістикою, іншими необхідними бойовими забезпеченнями і можливостями та за необхідності підкріплені додатково повітряними та морськими військами.

Наступний етап реалізації ЄПБО розпочався з прийняття у грудні 2003 року Європейської стратегії безпеки, що продемонструвало успішне подолання державами-членами ЄС кризи неузгодженості з питань спільної зовнішньої політики.

Цей документ окреслив основні загрози та визначив головні напрями діяльності ЄС щодо попередження нових загроз. Зокрема стверджувалося, що, оскільки широкомасштабна агресія проти окремої держави-члена ЄС наразі є неможливою, Європа постає перед потенційними загрозами тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, регіональних конфліктів і незаконної міграції, неефективності дій інституту держави (системи державного управління), організованої злочинності,

Відповідно до визначених загроз було окреслено цілі, яких Європа має прагнути, щоб захистити власну безпеку: реагування на загрози – створення механізмів попередження та реагування, у тому числі у сфері активного кризового менеджменту і міжнародного співробітництва; побудова безпеки в найближчому оточенні –реагування на загрозливі тенденції в найближчому оточенні з метою попередження і недопущення конфліктів та криз; побудова міжнародного порядку, заснованого на ефективному багатосторонньому співробітництві – активне співробітництво з іншими впливовими гравцями на міжнародній арені, зокрема з впливовими світовими організаціями.

Незважаючи на деяку декларативність, документ чітко визначив основні напрями діяльності ЄС у сфері зовнішньої політики, безпеки та оборони в довгостроковій перспективі. Саме відповідно до окреслених орієнтирів здійснювалася та здійснюватиметься зовнішня та безпекова політика Європейського Союзу.

У травні 2004 року міністри безпеки країн-членів ЄС ухвалили наступний позиційний документ, що відображав зміни у стратегічному оточенні та технологіях.Основна Мета 2010 закликає членів ЄС до 2010 року бути спроможними відповідати швидкими та рішучими діями, використовуючи всі узгоджені методи, у всьому спектрі операцій з врегулювання криз, що підпадають під дію Договору про Європейський Союз. З-поміж основних завдань реалізації Основної Мети 2010 можна зазначити такі:

·                    заснування цивільно-військового органу в рамках Військового штабу Європейського Союзу: цей орган має миттєво брати на себе функції операційного центру у разі проведення певних операцій (на стадії становлення);

·                    заснування Європейського оборонного агентства (ЄОА) (European Defence Agency (EDA) (засновано у липні 2004 року);

·                    посилення координації спільних дій держав-членів ЄС (процес розпочато 2004 року);

·                    розвиток дієвого Європейського управління повітряних перевезень для членів ЄС, які хочуть брати в ньому участь (процес розпочато у 2004 році);

·                    завершення формування Сил швидкого реагування ЄС (повна оперативна боєздатність досягнута на 1 січня 2007 року);

·                    забезпечення боєздатності авіаносця з відповідним повним забезпеченням та супроводом на 2008 рік;

·                    покращення виконання операцій ЄС на всіх рівнях у спосіб досягнення необхідної узгодженості та створення мережі взаємопов’язаних засобів зв’язку та покриття (наземного та супутникового);

·                    встановлення кількісних показників та критеріїв, яких мають досягти національні сили у сфері підготовки та застосування відповідно до Основної Мети 2010 (процес “детального вивчення та оцінювання” наразі триває).

Для полегшення визначення напрямів розвитку військових потужностей відповідно до Основної Мети 2010 було окреслено п’ять показових сценаріїв розвитку подій, що фактично і визначило основні сфери застосування збройних сил ЄС.

1.     Розділення ворогуючих сторін за допомогою сили – миротворчі операції.

2.  Стабілізація, реконструкція та військові консультації для третіх країн.

3.  Попередження конфлікту.

4.  Операції з евакуації.

5.   Допомога під час гуманітарних операцій.

Сьогодні можна говорити про те, що в процесі реалізації ЄПБО ЄС створені організаційно-правові умови формування контингенту збройних сил ЄС для здійснення усіх зазначених вище видів операцій.