Господарський суд Луганської області;

За наявності довіреності позовна заява може бути підписана представником підприємства, установи, організації або фізичної особи—суб’єкта підприємницької діяльності. Окрім того, із прийняттям Закону України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 р. при виготовлені позовної заяви може бути використаний електронний цифровий підпис за умови додержання вимог цього Закону.

Крім закріплення правил додержання встановленої форми позовної заяви, в ст. 54 ГПК встановлено вимоги щодо її змісту.

Згідно ч. 2 ст. 54 ГПК позовна заява має містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) сторін; їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків);

документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них;

виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до законодавства;

перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Вказані реквізити позовної заяви обов’язкові. Поряд з тим вона може містити й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 57 ГПК до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору з кожним із відповідачів у випадках, передбачених ст. 5 ГПК;

обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Для правильного оформлення позову треба чітко (за правилами ст. 55 ГПК) визначити ціну позову:

у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

у позовах про витребування майна — вартістю майна, що витребується;

у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог — загальною сумою усіх вимог;

у позовах про стягнення іноземної валюти — в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані позивачем, їх визначає суддя. Так само суддя вказує ціну позову у разі неправильного зазначення її позивачем.

В будь-якому спорі беруть участь, як мінімум, дві сторони. Однією із сторін є особа, яка звернулася за захистом свого порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Другою стороною є та особа, до якої пред’явлені вимоги. Обидві сторони виступають як припустимі суб’єкти спірного матеріального правовідношення.

Згідно ст. 21 ГПК сторонами в господарському процесі є позивач і відповідач. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушуваного права, є характерною і визначальною ознакою господарського провадження, як і позовного провадження взагалі.

В більшості випадків сторонами господарського процесу є юридичні особи. Діюче господарське процесуальне законодавство значно розширило сферу судового захисту, надавши право звернення до суду не тільки юридичним особам, але і громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та зареєстровані в установленому законом порядку як індивідуальні підприємці.

Закон передбачає також можливість участі у господарському процесі таких учасників господарського процесу, як державні органи, органи місцевого самоврядування та інші органи, які можуть подавати позов на захист державних та суспільних інтересів. У випадках, передбачених законодавством, сторонами в господарському процесі можуть бути і фізичні особи, наприклад, як кредитори у справах про банкрутство.

Сторони наділені рівними процесуальними правами, що поділяються на дві великі групи. По-перше, загальні процесуальні права (ст. 18 ГПК), що крім сторін надані всім іншим особам, які беруть участь у справі. По-друге, процесуальні права, надані тільки сторонам в господарському процесі, зокрема право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розміри позовних вимог або відмовитись від позову (ст. 22 ГПК). Відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати зустрічний позов.

Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, а зміна підстави позову — обставин, на яких позивач ґрунтував свою вимогу до відповідача. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яка була заявлена позивачем в позовній заяві, але це не може бути пов’язано із пред’явленням додаткових позовних вимог, які не були заявлені в позовній заяві.

Сторони можуть закінчити справу мировою угодою на будь-якій стадії процесу. Досягнення сторонами мирової угоди оформлюється ними письмово і затверджується ухвалою господарського суду, в якій вказується про припинення провадження по справі.

Здійснення деяких процесуальних прав сторонами знаходяться під контролем господарського суду. Згідно ст. 22 ГПК суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси. В цих випадках суд розглядає спір по суті.

Господарське процесуальне законодавство допускає можливість участі у справі кількох позивачів та відповідачів (ст. 23 ГПК), інтереси і вимоги яких не виключають одне одного. У правовій літературі це називається процесуальною співучастю. Кожен з співучасників по відношенню до другої сторони в господарському процесі виступає самостійно.

Участь в господарському процесі третіх осіб обумовлено багатосуб’єктністю матеріальних правовідносин. Існують два види третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору та які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем особа, яка вважає, що саме їй належить право на предмет спору (юридична особа чи громадянин-підприємець), може звернутись до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору. Така вимога викладається у позовній заяві до однієї або двох осіб. Згідно ст. 26 ГПК ця третя особа може вступити у справу на будь-якій стадії господарського процесу, але до прийняття рішення по справі. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають у справу на стороні позивача чи відповідача за власною ініціативою або можуть бути залучені за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Такий вступ можливий до прийняття рішення господарським судом, якщо його рішення із спору може вплинути на права та обов’язки цих осіб щодо однієї з сторін. У заявах про залучення третіх осіб та в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах належить залучити третіх осіб або допустити до участі у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, має загальні права та обов’язки, оскільки не є позивачем та не може розпоряджатися предметом спору.